ЧАСТИНА 5
Блажен муж, що не йде на раду нечестивих, і на путь грішників не стає, і на зборищі губителів не сидить. Але в Законі Господнім воля його, і Закону Його повчається день і ніч. І буде він, як дерево, посаджене при витоках вод, що плоди свої дає в час свій і лист його не опадає, а все, що він робитиме, буде успішним. (Псалми 1, 1-3).
Досвід.
Чому нам необхідний досвід святих отців?
Щоб стати досвідченим самому, треба порівнювати досвід отців з власним досвідом, щоб не допустити помилок, які можуть привести душу до загибелі.
Деяким здається, що святість - це любити всіх і сіяти, як сонечко. Кожен християнин повинен мати свій власний духовний досвід, який часто буває гірким. Насолоди шукають ті, хто живе оманою, любий майстер чи художник, маючи досвід, своїх помилок стає досконалим, тоді він, обходячи помилки, може творити шедеври. В духовному стані так само, лиш той, хто набуває свій власний досвід, досвідом старців піднімається в верх душею, розумом і тілом. Хоч це може бути непримітним для людей, а для духовного світу це дуже примітно, бо жодне слово, кожна думка людини формує її дух, і як художник пише картину, так людина кожною думкою і словом добавляє як мазки темними або світлими фарбами в свою душу і дух. Тому старці читали молитви і псалтир, який підносить людську душу через благі слова, вони возносились до Небес і тим стяжали Дух Святий, який спочатку очищає розум, потім серце і душу.
Хто надіється на власний досвід, легко попадає в пастки розставлені темними, людина стає жертвою омани, і замість служіння Святому Богу вона необачно міняє полюси. А коли вже омана укріпилась в обіймах людини, вона стає глухою і в справжній святості бачить оману, а в омані бачить святість. Тому суперечки не дадуть ніякого результату, єдине що залишається - це молитва за ближнього.
Що ми повинні просити Господа?
- Прощення гріхів, так тут суперечок немає, але є гріхи ті, які ми в собі не бачимо.
Одному старцю сказали, що такий-то чернець бачить ангелів, на що він відповів, що це не дивно, дивним було б якби він бачив власні гріхи.
Тобто ми по своєму стану скоріше бачимо чужі гріхи швидше чим свої, тому в молитвах ми повинні просити Господа о спосібностях бачити свої гріхи. Коли ми читаємо псалтир, то він же викриває наші гріхи, душа стає спосібною бачити свої гріхи. Коли душа не бачить свої гріхи, тоді вона находиться в омані і вона бачить в собі святість.
Коли ми молимось, то Бог дає заспокоєння душі, яка звертається по допомогу до Отця. Воно трапляється самим собою і не треба намагатись цього досягнути, бо тут теж можна звикнути і також потрапити в оману і, нарешті, забороняли православні старці бажати щось відчувати, або намагатись щось бачити з духовного світу. Людина не досвідчена, яка бажає швидкого очищення і ознаки святості легко попадає в сітки цих спокус і поки розум її ще не засліпився необхідно читати книжку «Добротолюбіє», в якій зібрані повчання православних старців, які тверезять розум і серце людини.
Без досвіду віра робиться сліпою, оманливою, Дух Святий не приймає покаяння, бо в людині оманливій немає покаяння, а замість нього в людині працює самовиправдання. Самовиправдання не може вважатись як розкаяння тому, що коли людина виправдовує свій гріх, вона не усвідомлює його і гірше того тут приховується ще звинувачення іншого. Часто буває коли ми оправдовуємось, то звинувачуємо іншого, хто нас підштовхнув до гріха, або хто нам створив умови.
«Адам сказав: жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв. І сказав Господь Бог жінці: що це ти зробила? Жінка сказала: змій спокусив мене, і я їла».(Буття 1,12-13).
Часто люди нарікають, що Бог їх не чує і не відповідає на їх молитви. Не маючи розкаяння, і, не знаючи промислу Божого, часто люди втрачають надію а з тим і бажання ходити до церкви, сповідуватись і навіть молитись. Але тут проблема самої людині, не бачачи свої гріхи, вона не може отримати прощення. Сподіваючись на одну віру, вона не отримує благодаті, яка свідчить про прощення гріхів, душа не відчуває результату. Віра підтверджується ділами, і тоді приносить користь людині і всім, хто біля неї.
Навіть коли людина немає досвіду в тих питання, але має в собі смирення, то з часом Господь відкриває свій промисел по цьому питанню і людина вже отримує досвід. Коли людина, не маючи смирення, часто починає блудити, бажаючи отримати результат вона звертається до магів, чаклунів, або попадає до оманливих вчителів, які залюбки беруть собі новачка, навчаючи омани. Підкоряючи її розум, людина стає не спосібна розмірковувати правильно і живе тільки пам’яттю завчених тез і цитат оманливих вчителів.
Людина часто шукає не очищення душі, а вирішення своїх життєвих проблем. В житті пов’язане одне з одним, вилікувати хворобу неможливо, якщо ми не ліквідуємо причини.
Промисел Божий
Все від Бога, - і благе і скорботне, і недостойне; але одне - за вподобанням, інше - за Божим, третє - за потуранням. І за вподобанням, - коли живемо доброчесно, бо на те воля Божа, щоб проводили ми життя безгрішне, жили доброчесно та благочестиво.
Важливо для кожної душі навчитись відрізняти добро від зла і, тут Промисел Божий через смирення навчає людину цій премудрості. Людина, будучи не смиренною, цього розуміти не зможе, вона шукає причину своїх бід в ближніх своїх, а не в своїх гріхах. Хтось їй заздрить, проклинає, робить їй якесь зло, наговорює на неї.
Один відлюдник просив Бога, щоб Він дав зрозуміти йому Свої дороги Промислу, і наклав на себе піст. Коли він вирушив до одного старця,
який далеко мешкав, йому з'явився Янгол в образі ченця і запропонував піти з ним. До вечора вони зупинилися на нічліг у одного благочестивого чоловіка, який запропонував їм їжу на срібній таці.
Але ось диво! Негайно після трапези чернець взяв страву і кинув її в море.
Пішли далі і на іншій день зупинилися в іншого благочестивого чоловіка. Але знову біда! Коли пустельник з ченцем стали збиратися в дорогу, який прийняв їх, привів до них малолітнього сина свого,
щоб благословили його. Але замість благословення чернець, торкнувшись отрока, взяв душу його. Ні старець від жаху, ні батько в розпачі не вимовили ні слова. На третій день вони притулилися в
напівзруйнованому будинку. Старець сів скуштувати їжі, а чернець спочатку розібрав стіну, а потім знову заклав її. Тут старець не витерпів: «Та ти хто - демон або Янгол? Що ти робиш? Третього дня
у добрій людині страву відняв, вчора отрока позбавив життя, а сьогодні поправляєш нікому не потрібні стіни».
Не дивуйся, старче, і не спокушайся від мене. Я Янгол Божий. Перша людина, що прийняла нас, страва її була
придбана неправдою, тому я і викинув її, щоб не втратив вона своєї нагороди. Другий чоловік теж угодник Богу, але якби син його виріс, то був би страшний лиходій. Господар будинку, де ми
зупинилися, людина аморальна, ледача і тому зубожіла. Дід же його, будуючи цей будинок, приховав в стіні золото. Тому-то я і поправив стіну, щоб господар його не знайшов і через те не загинув.
Вернися, старче, в келію і не мучся без розуму, бо так говорить Дух Святий: «суди Господні - невідомі людям». Тому і ти не випробовуй їх - не буде тобі це на користь.
Люди часто, не розуміючи Промислу Божого, помиляються в розсудливості добра і зла. Для прикладу візьмемо розповідь Паїсія Святогореця: «Один подвижник, бачачи неправду, що існує в світі, благав Бога і просив відкрити йому причину, по якій праведні і благочестиві люди потрапляють в біди і несправедливо страждають, в той час, як неправедні і грішні збагачуються і живуть спокійно.
Коли подвижник молився про одкровення цієї таємниці, почув голос, який говорив:
- Не випробовуй того, чого не досягає розум твій і сила знання твого. І не шукай таємного, бо суди Божі - безодня. Але, оскільки ти просив дізнатися, спустися в світ і сиди в одному місці, і
дивись те, що побачиш, і зрозумієш з цього досвіду малу частину з судів Божих. Пізнаєш тоді, що не можливо дослідити і збагнути промисел Божий у всьому.
Почувши це, старець спустився з обережністю в світ і прийшов до одного лугу, через який проходила проїжджа дорога. Неподалік там було джерело і старе дерево, в дуплі якого старець добре сховався. Незабаром під'їхав один багатий на коні. Зупинився біля джерела попити води і відпочити. Коли напився, вийняв з кишені гаманець з сотнею дукатів * і перераховував їх. Закінчивши рахунок, хотів покласти його на своє місце, проте не помітив, як гаманець випав в траву.
І він їв, відпочив, поспав і потім, сівши на коня, поїхав, не знаючи нічого про дукати.
Незабаром прийшов інший перехожий до джерела, знайшов гаманець з дукатами, взяв його і побіг полями.
Минуло небагато часу, і з'явився інший перехожий. Будучи втомленим, зупинився і він біля джерела, набрав води, вийняв хлібця з хустки, і сіли, щоб їсти.
Коли бідняк той їв, показався багатий вершник, розлючений, і зі зміненим від гніву обличчям, і накинувся на нього. З люттю кричав він, щоб той віддав йому його дукати. Бідняк, не маючи поняття про дукати, промовив клятву, що не бачив такої речі. Але той, як він був у сильному гніві, почав його бити і бити, поки не вбив. Обшукав весь одяг бідняка, нічого не знайшов, і пішов засмучений.
Старець же той все бачив з дупла і дивувався. Шкодував і плакав про неправедне вбивство і молився Господу, говорив: - Господи, що означає ця воля Твоя? Скажи мені, прошу тебе, як терпить доброта Твоя таку неправду. Один втратив дукати, інший їх знайшов, а інший був убитий неправедно.
У той час, як старик молився зі сльозами, зійшов Янгол Господній і сказав йому:
- Не журися, старець, і не думай від розпачу, що це сталося нібито без волі Божої. Але з того, що трапляється, одне буває по потуранню, інше для покарання (виховання), а інше за Божим. Отже,
слухай:
Той, хто втратив дукати, - сусід того, хто їх знайшов. Останній мав сад, вартістю сто дукатів. Багатий, оскільки був багато стяжателем, змусив віддати йому сад за п'ятдесят дукатів. Бідняк той, не знаючи, що робити, просив Бога про помсту. Тому Бог влаштував, щоб відплатилося йому удвічі.
Інший бідняк, стомлений, який нічого не знайшов і був убитий несправедливо, одного разу, сам скоїв убивство. Однак щиро каявся, і всю решту життя проводив по-християнськи і по-Божому. Безперервно просив Бога пробачити його за вбивство і говорив: "Боже мій, таку смерть, яку зробив я, ту ж саму дай мені!" Звичайно, Господь наш пробачив його вже з того моменту, коли він виявив покаяння. Тим більше, що він не тільки дбав про виконання Його заповідей по любо-честю, але хотів навіть заплатити за стару свою провину. Так, почувши його, Він дозволив померти йому насильницьким способом - як той Його просив - узяв до себе, навіть подарувавши йому сяючий вінець за любочестя!
Нарешті, інший, багатостяжатель, що втратив дукати і скоїв вбивство, карався за його зажерливість і грошолюбство. Підвів кого Бог впасти в гріх вбивства, щоб заболіла душа його і прийшла до покаяння. З цієї причини він зараз залишає світ і йде, щоб стати ченцем!
Отже, де, в якому випадку, бачиш ти, що Бог був неправедний, або жорстокий, або безжалісний? Тому в подальшому не випробовуй долі Божий, бо Той творить їх праведно і як знає, в той час як ти вважаєш їх за неправду. Знай також, що і багато іншого робиться в світі по волі Божій, з причини, яку люди не знають. Отже, правильно говорити: "Праведний єси, Господи, і праві суди Твої" (Пс 118, 137) ».
Православний досвід дає людям одкровення, через які люди починають переосмислювати своє життя і відкриваються очі духовні щодо очищення душі. Одним з таких одкровень є у священика Серафима Вирицького «Від Мене це було».
Від Мене це було
Я – твій Бог, який розпоряджається обставинами,
І невипадково ти опинилась на своєму місці.
Це те саме місце, яке Я тобі визначив.
Чи не просила ти, щоби Я навчив тебе смиренню?
І ось Я помістив тебе саме в те середовище,
В ту школу, де цей урок вивчається.
Твоє середовище і ті, які живуть з тобою,
Лише виконують Мою волю.
Чи перебуваєш ти у фінансовій скруті,
Важко тобі звести кінці з кінцями, знай, що
Від мене це було.
Бо це Я розпоряджаюся твоїми засобами
І хочу, щоби ти прибігала до Мене і знала б,
Що ти залежиш від мене. Мої запаси невичерпні.
Я хочу, щоби ти переконувалась у вірності
Моїй і Моїх обітниць. Нехай не буде того, аби
Тобі могли сказати в нужді твоїй: «Ти не вір Господу Богу твоєму»
Чи переживала ти ніч у смутку?
Ти розлучена з близькими і найдорожчими для твого серця,-
Від Мене це послано тобі.
Я – муж скорбот, що пізнав слабкості,
Я допустив це, щоби ти звернулась до Мене.
Бо я хочу, щоб серце твоє і душа твоя були
Завжди пломеніючими перед очима Моїми і
Перемагали б іменем Моїм всяку малодушність.
Не отримуєш ти довго вісток від близьких,
Найдорожчих тобі людей,
Через малодушність твою і маловір'я
Впадаєш у нарікання і відчай, знай –
Від Мене це було.
Бо цією нудьгою Духа твого випробовую Я
Міць віри твоєї в нерушимість обітниць
І силу відваги твоєї молитви про цих близьких
Твоїх, бо хіба не ти покладала піклування
Про них на Мою промислительну любов?
Хіба не ти і нині віддаєш їх
Під Покров Пречистої Матері Моєї?
Чи спіткала тебе важка хвороба,
Тимчасова або невиліковна,
І ти опинилась прикутою до ліжка свого –
Від Мене це було.
Бо Я хочу, щоб пізнала ти Мене ще глибше
У немочах твоїх тілесних і не нарікала би
За це випробовування, котре посилається тобі,
Та щоби ти не старалася проникнути в Мої
Плани спасіння людських душ різноманітними
Шляхами, і в Мені зуміла віднайти вічну потіху.
Чи обманулась ти в товариші своєму,
В кому–небуть, кому ти відкривала серце своє,-
Від Мене це було.
Я допустив, щоб це розчарування
Доторкнулося тебе,
Щоби ти пізнала, що найкращим твоїм другом
І товаришем є Господь.
Я хочу, щоб ти все приносила до Мене
І розказувала Мені.
Чи звів хто наклеп на тебе, віддай це Мені, і
Пригорнись ближче до мене, укриття твого,
Душею своєю, аби сховатися від злонарікань язиків, Я виведу,
Як світло, правду твою, і долю твою, як полудень.
Зруйнувалися плани твої, занепала ти душею і зморилася –
Від Мене це було.
Ти складала собі план, мала свої наміри, ти й принесла їх Мені,
Щоби Я їх поблагословив.
Але Я хочу, аби ти надала мені право розпоряджатися
І керувати обставинами твого життя,
Оскільки ти – лише зброя, а не діюча особа.
Чи спіткали тебе несподівані життєві невдячі,
І зневіра охоплювала серце твоє, знай
Від Мене це було.
Бо це я запрагнув стати твоєю надією,
Щоб без нарікань і покірно схилила голову твою
Під милосердя Моє до тебе.
Чи мріяла ти сотворити яке–небуть
Особливе діло для Мене і замість цього
Сама злягла на одрі хвороби та немочів –
Від Мене це було.
Бо тоді ти була занурена в діла свої,
І Я не міг би привернути думки твої до Себе,
А Я хочу навчити тебе найбільш глибоким
Думкам і урокам Моїм, щоб ти служила Мені.
Я хочу навчити тебе усвідомлювати, що ти –
Ніщо без Мене.
Декотрі із кращих Моїх синів є ті, які відрізані
Від живої діяльності, щоби їм навчитися
Володіти зброєю неустанної молитви.
Чи покликана ти несподівано зайняти важке
І відповідальне становище?
Покладись на Мене,
Я довіряю тобі ці труднощі,
І за це благословить тебе Господь Бог твій
У всіх ділах твоїх, і на всіх дорогах твоїх, у
Всьому Керівником і Наставником твоїм
Буде Господь твій.
У цей день в руки твої, дитя Моє,
Дав Я цю посудину освяченого єлею,
Користуйся ним вільно.
Пам'ятай завжди, що кожне забруднення,
Яке виникає, кожне уразливе тобі слово,
Кожна напасть і осуд,
Кожна перешкода у твоїй роботі, котра
Могла би викликати почуття прикрощів,
Розчарування, кожне відкриття слабкості
І неспроможності твоєї
Буде помазано цим єлеєм-
Від Мене це було.
Пам'ятай, що всяка перешкода –
Це Боже настановлення,
І тому поклади в серце своє слово,
Котре Я об'явив тобі в цей день –
Від Мене це було.
Бережи їх, знай і пам'ятай:
Завжди, де б ти не була,
Всяке жало притупиться,
Коли ти навчишся у всьому бачити Мене.
Усе послано Мною
Для вдосконалення душі твоєї –
Усе від Мене це було.
Диявол кидає попіл в очі людині для того, щоб вона не бачила промислу Божого. Адже якщо людина побачить промисел Божий, то його гранітне серце зм'якшиться, стане чуйним. А це дияволові не на руку (Паїсій Святоорець).
Віра
Всяке покаяння приймає Господь, але для покаяння треба мати віру. Вона здобувається зусиллям, але легко залишає людину, коли вона необережно чи думками, чи діями зробить те, що віддає людину від Бога, одним прикладом являється свідчення яке записав св.. Антоній Сурожський:
Але іноді людина робиться невіруючою тому, що це її єдиний захист проти совісті. Мені зараз пригадалася розповідь одного розумного,
тонкого, освіченого священика в Парижі. Колись він був "безбожником", тобто він без Бога жив і вважав себе занадто культурним і розвиненим, щоб навіть думати про те, щоб бути віруючим. Він
розмовляв з одним священиком. Сільський священик без всякого особливої освіти слухав його довго і сказав йому дві речі: "По-перше, Олександр, не так уже й важливо, що ти в Бога не віриш - Йому
від цього нічого, а чудово, що Бог в тебе вірить ". І друге: "А ти, Олександр, піди додому і подумай, в який момент і чому ти віру втратив, коли саме тобі виявилося вигідним, щоб Бога не
було".
Олександр повернувся додому і став думати; він був здивований такою постановкою питання, таким підходом: він очікував місіонерської проповіді або вказівки читати якісь трактати, а замість цього -
піди і розберися. І він, як сам розповідав потім, шукав причини спочатку в своїй освіті в Богословському інституті в Парижі, потім в університеті в Росії до революції, потім ще десь, все ніяк не
міг знайти, і дістався до шестирічного віку. Він жив в одному з міст Росії, був слухняним хлопчиком, ходив до церкви щонеділі і вважався дуже благочестивим: приходив, хрестився, ставав посеред
церкви попереду і молився Богу. Щонеділі йому давали одну копійку, яку він повинен був покласти в шапку жебрака сліпого; він її клав і йшов до церкви з почуттям, що зробив добру справу, проявив
любов, турботу - і тепер може піти до Бога з чистим сумлінням. Якось перед Різдвом, гуляючи з матір'ю по місту, він набрів на магазин, де був гарний дерев'яний кінь, що коштував шість копійок.
Він попросив матір його купити, та йому відмовила і він дуже засмутився. А наступної неділі, коли він йшов до церкви і дійшов до жебрака, він подумав, що якщо шість разів не дати йому цієї
копійки, він зможе купити коня, - і тоді він цієї копійки не дав. Так він вчинив чотири рази, а на п'ятий подумав: а якщо взяти у нього одну копійку, то я на два тижні раніше зможу купити цього
коня. І він у сліпого вкрав копійку. Після цього він увійшов в храм і відчув, що не може стояти попереду: раптом Бог його помітить, - і пішов в задній кут.
Олександр відчував, що справа дуже погана і що треба від Бога ховатися. І раптом повернувся з університету його старший брат, який там нахапався безбожного вчення, став доводити, що Бога немає. І Олександр мені говорив: я за це вхопився. Якщо Бога немає, то зовсім неважливо, що я вкрав цю копійку і не поклав п'яти. І з цього почалося в ньому "безбожництво": вчення про те, що Бога немає, він сприйняв як єдиний порятунок проти докорів своєї совісті.
Православне вчення - це не самовихваляння і піднесення над іншими вірами, це допомога людині пізнати себе, переоцінити всі цінності, пробудити в своїй душі почуття любові до Бога. Бо багато є прикладів коли людина, будучи в іншій вірі приймала віру православну, бо найшла там своє спасіння. Тай, є чимало випадків коли ці, що вважали себе православними переходили в іншу віру, не тому, що там найшли істину, а тому, що вони були православними не за Духом а за розумом і обрядом. Боячись осуду людей, знеславлення і втрати прибутків, чимало православних священників переходило до греко-католиків. І люди зреклись своєї віри, приходили до храму, де хрестились і причащались, проганяли православних і навіть священиків, зрізали православні хрести.
Православна віра, як християнське дерево, яке повинне приносити плоди, давати людям спасіння і якщо це не так, то воно немає тої вартості і сухі гілки відсікаються. Масовість і кількість тут не береться до уваги головне чистота, яка дасть нові вітки, нові плоди. Обрізане дерево, досвідченим садівником, через декілька років дає більше плодів і плодів кращих, чим давало старе дерево до цього.
Частина 6
Православний календар
На Першому Вселенському Соборі було встановлено канонічне правило, згідно з яким Православний Великдень ніколи не повинен збігатися з іудейською Пасхою. Тоді ж був складений Символ Віри і визначено порядок святкування Великодня.
В XVI столітті, в 1572 році, папа Григорій XIII організував спеціальну комісію. Вона працювала десять років і була проведена реформа календаря і створений так званий григоріанський календар.
Вчені того часу, перш за все, італійські, вирахували, що похибки, які дає класичний юліанський рік, приведуть до того, що через кілька тисяч років Великдень виявиться не навесні, а влітку. А ще через кілька десятків тисяч років він відбудеться восени, і тим самим будуть порушені якісь принципи. Комісія, яка після досить тривалих суперечок прийшла до висновку, що потрібно проводити реформу саме пасхалії, і заради реформи Пасхалії був реформований юліанський календар. У нього були введені поправки, які роблять рік трохи коротшим.
В слід за цим в Константинополі при патріархові Єремії II в 1583 році зібрався Православний Собор який зазначив: «Хто не дотримується звичаїв Церкви, як наказали сім Святих Вселенських Соборів про Святий Великодень і місяцеслів, хто з безбожними астрономами протидіє визначенням Святих Соборів і хоче їх змінити і послабити. Тим нехай буде прокляття, буде відлучений від Церкви Христової. Ви ж, православні і благочестиві християни перебувайте в тому, в чому навчилися, в чому народилися і виховалися, і коли виникне необхідність - і саму кров вашу пролийте, щоб зберегти Святих Отці віру і сповідування».
Постанови Собору, що відбувся в 1583 році в Константинополі, ніким ніколи не були скасовані, і під страшні його погрози і анафеми підпадають всі, хто бажає визнавати григоріанський календар.
«Ніхто в Церкві - ні патріарх, ні священик, ні мирянин не повинен вводити що-небудь нове, таке, що суперечить Святому Письму Старого і Нового Завітів і Переданню писаному і неписаному». Преподобний Серафим Саровський.
Довіра це означає - вірити, якщо ми будемо вірити католикам, які часто вводять до християнського життя нові помилкові зміни і вчення, змінюють навіть Закон Божий, то ми відповідно втратимо довіру до своєї Церкви. Чого домагається Римська Церква, щоб православні визнали верховенство над ними Папа Римського і визнати його, як намісника Бога на землі, і який згідно з догматом Католицької Церкви являється вчителем всіх християн:
«Папа може змінити божественні закони, так як він наділений не людською, а божественною силою». Католицька енциклопедія за 1913 рік (Т. 6. стр. 48).
На Першому Ватиканському (католицькому) соборі, що проходив в Римі в 1869 - 1870 роках, був прийнятий догмат про непогрішимість Папи римського і про те, що його авторитет стоїть вище Слова Божого - Біблії. Це було підтверджено Другим Ватиканським собором (1962 - 1965 рр.).
В католицькому катехизмі написано: «Папа Римський є найпершим єпископом усього світу; він є намісником Христа на Землі; він керує усією Христовою Церквою; він є отцем усього світу; він є пастирем усіх християн; понад Ним, понад папою римським, немає в усьому світі нікого першого між людьми, нікого старшого».
Тому римська Церква без вагань змінює і Заповіді Божі. Друга заповідь, яка говорить: «Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм». (Вихід 20, 4-6), змінена на: «Не взивай марно Імені Господа Бога твого.». - Католицький катехизм.
Заповіді спрощені і переставлені, деякі перекручені, а десята заповідь розділена на дві, щоб зберегти загальне число заповідей.
Ось текст зі Святого Письма:
1 Господь, Бог твій, Який вивів тебе з землі Єгипетської, з дому рабства; нехай не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм.
2 Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене, і творить милість до тисячі родів тим, що люблять Мене і дотримуються заповідей Моїх.
3 Не вимовляй імені Господа, Бога твого, марно, тому що Господь не залишить без покарання того, хто промовляє ім’я Його марно.
4 Пам’ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і виконуй [у них] усякі справи твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму: не роби в цей день ніякої справи ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні рабиня твоя, ні [віл твій, ні осел твій, ні всяка] худоба твоя, ні прибулець, який в оселях твоїх; бо за шість днів створив Господь небо і землю, море й усе, що в них, а на день сьомий спочив; тому благословив Господь день суботній і освятив його.
5 Шануй батька твого і матір твою, [щоб тобі було добре і] щоб продовжилися дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.
6 Не вбивай.
7 Не перелюбствуй.
8 Не кради.
9 Не говори неправдивого свідчення на ближнього твого.
10 Не бажай дому ближнього твого; не бажай дружини ближнього твого, [ні поля його,] ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, [ні всякої худоби його,] нічого, що у ближнього твого.
(Вихід 20,1-17).
А ось витяг з католицького народного катехизму надрукований видавництвом «Місіонер».
Я Господь Бог твій, що вивів тебе із землі єгипетської, з дому неволі.
1. Не знай інших богів окрім Мене.
2. Не взивай марно Імені Господа Бога твого.
3. Пам'ятай день святий святкувати.
4. Шануй отця твого і матір твою, то добре тобі буде і довго будеш
жити на землі.
5. Не убий.
6. Не чужолож.
7. Не кради.
8. Не свідчи ложно на ближнього свого.
9. Не пожадай жони ближнього свого.
10.Не пожадай ніякого добра, що є власністю ближнього твого.
Підписано до друку 10.06.97.
Франц Шпіраго
Змінений також у них догмат про Духа Святого. В Євангелії від Іоана 15/26 Спаситель свідчить: «Дух Святий, Котрий від Отця сходить». Вони через вимогу короля Карла Великого змінили текст «Символу віри», записавши «Що від Отця і Сина сходить».
Також католиками був введене помилкове вчення про індульгенцію. Людина купивши папірець з печаткою Папи, звільнялась від минулих і майбутніх гріхів.
Можна ще навести багато прикладів з історії їхньої церкви, які свідчать відхилення не тільки від Закону Божого, але й від християнства взагалі, такі як інквізиція, спалення людей живими.
Для православ'я григоріанський календар зовсім непридатний, тому що пасхалія григоріанського календаря зазначена так, що Пасха в деякі роки в ньому співпадає з іудейською. Юліанський же календар виконує роль організатора літургійного життя, і ось в цьому своєму значенні календар вже вріс, вбрався в церковну традицію настільки міцно, що будь-які спроби його звідти вилучити обов'язково призводять до дуже серйозних порушень, до того, що образливо для людей, які звикли до цієї літургійної традиції. А літургійна традиція означає для християн набагато більше, ніж просто якийсь ритуал.
Провести календарну реформу в Церкві намагалися зробити не раз. Ті обставини, при яких вводився новий стиль і новий календар, виглядають вкрай підозрілими, якщо не сказати більше. Тому що на Балканах, в Греції, в Румунії, в Константинополі новий календар люто проштовхували прихильниками масонів.
Константинопольський Мелетій IV, скликавши в 1923 році в Константинополі нараду Православних Церков, мав зв'язок з міжнародним масонством, за свідченням деяких церковних істориків. Три східних патріарха суворо засудили цей незаконний, який назвав себе «Всеправославний» конгрес і відмовилися взяти в ньому участь.
У тому ж 1923 році, в Радянському Союзі було прийнято рішення перейти на новий (григоріанський) стиль. Але віруючі люди продовжували відзначати свята за юліанським календарем і не відвідували храми в святкові дні по-новому. Григоріанський стиль в народі не прижився. Незважаючи на примус більшовиків, Церква зберегла досі свій календар і тим самим Церковне Передання. Теж ми спостерігаємо і 2018 році, 25 грудня пройшов як звичайний день, працювали ринки і магазини, люди займалися звичайними своїми справами. Святкувати два рази Різдво в році означає роздвоюватися в вірі, не тримаючись визначеності люди втрачають особливість і цінність цього свята.
Що таке християнська Пасха? - Це спогад про Воскресіння Спасителя, а не сезонне свято. Воно ніякого відношення не має до астрономічних циклів.
Досить аргументовано і дотепно про це писав митрополит Інокентій Пекінський.
Лист митрополита Інокентія Пекінського всім вірним чадам Церкві Христової, дотримуючи Православного Календаря та Передання Святої Вселенської Церкви. (скорочено)
Нами отримано скорботні новини про те, наскільки жорстокі гоніння зазнають ті, що непорушно тримаються переказів Святої Церкви Православної від неправдивої братії, яка під захистом цивільної влади зневажає Божественні закони і глумиться над ними. Видаючи себе за мудреців і просвітителів, ці вовки в овечих шкурах насмілилися, зневаживши страх Божий, взятися за виправлення законів Церкви Христової; засліплені димним затуманенням світу цього, вони вважають себе вище Апостолів і святих Отців Церкви, вустами яких віщав Сам Господь. Але приборкав Бог всю мудрість їх. Вони навіть не знають, про що говорять, і не розуміють того, що хочуть виправляти. І за реформу календаря взялися вони, не відаючи, що творять. Вони стверджують, що наш Православний Календар далеко відступив від істини астрономічної, а тому давно пора перейти на календар григоріанський, визнаний вченими правильним і прийнятий всім боговідступним світом.
Важко сказати, брешуть вони, намагаючись ввести в оману малих сих в вірі, або ж в невіданні повторюють чужу брехня. Але хто розумів би ясно, що ні в одному з їхніх тверджень немає і сліду правди. Вони кажуть, що православний календар на 13 днів відстав від істинного календаря, чому рівнодення припадає на 8 березня, тоді як святі Отці Першого Вселенського Собору постановили назавжди вважати його 21 березня, що нібито і виправлено григоріанським календарем. Довести цього вони, однак, не можуть.
Не більше обґрунтовано та ствердження їх, ніби григоріанський календар правильний. Астрономи давно вже довели, що абсолютно правильний календар скласти взагалі неможливо. А григоріанський календар при цьому ще й так незручний, що вчені всього світу вже піднімають питання про заміну його. Багато з них визнали наш православний календар настільки простим і зручним, що висловлювалися за повернення до нього: Ньюкомб, Болотов та інші. Безпідставні і твердження реформаторів, ніби введення григоріанського календаря було викликано необхідністю виправлення календаря юліанського. Метою введення його було лише бажання єзуїтів, що набули до кінця XVI століття величезного впливу в католицькій церкві, остаточно порвати з візантійською спадщиною Святих Отців і Православним Сходом так, щоб навіть свята святкувати в різний час.
Твердо будемо пам'ятати, що нас змушують триматися православного календаря саме ті ж причини, які спонукали святих Апостолів і Отців Антіохійського Собору і зробили постанови про святкування Великодня, бо якщо ми підемо календарем григоріанським, то нам доведеться частенько святкувати наш Великдень до паски іудейської, часом і в один день з іудеями і з масонами, від чого нехай береже нас Господь. Мало цього, з переходом на новий стиль весь лад життя церковної буде порушений. Так, наприклад, в 1929 року зовсім зник би Петрів піст. За новим стилем 29 червня падає на суботу перед неділею Всіх Святих, - та й інші пости скоротяться. Все це прийнятне для неправдивої братії, так чому б їм разом з календарем католицьким чи не ввести і постів католицьких, і в святу Чотиридесятницю втішатись сирами і яйцями? Ми не перешкоджаємо реформаторам вводити у себе новий стиль. Нехай вони роблять, як хочуть. Нехай скасовують пости, святкують Великдень з іудеями, нехай порушують Божественні канони. Бог їм суддя!
Але навіщо вони намагаються і нас зробити співучасниками їх беззаконь і жорстокими гоніннями примушують нас відректися від переданих нам Отцями звичаїв, які не суперечать ні Святому Письму, ні Переданню? Жила ж вся Церква до 1583 р юліанським календарем і нікому це не заважало, чому ж тепер раптом стало заважати?
Та до того ж, строго кажучи, в основі нашого православного календаря лежить зовсім не юліанський і навіть не місячний календар, а тижневий відлік часу, що ясно бачимо з наших богослужбових книгах, де рахунок ведеться потижнево. З самого створення світу ми закінчуємо свої справи в шостий день, а сьомий день присвячуємо Богу. Нині і багато цивілізованих країн залишили місячний рахунок часу і всі розрахунки проводять потижнево. Не маючи ніяких доказів на користь реформи, реформатори насильством хочуть нас змусити повірити їх суєтному мудруванню і їхнім доводам на захист нового стилю. Вони тиснуть на те, що юліанський календар науково не так точний, як календар григоріанський. Але нехай буде їм відомо, що не личить православним в церковному житті керуватися не благодаттю, а наукою.
Але даремно ми будемо намагатися переконати впертих реформаторів. Якби ми привели і ще більш вагомі заперечення проти їх реформи, вони все-таки не почують слова правди. Так і повинно бути, бо вони тільки личину наділи на себе любові і ревнощів про благо Церкви. Насправді, ж вони керуються зовсім іншими, далеко не релігійними цілями, виконуючи веління тих, котрі вже багато століть підривають основу Церкви Христової. Не григоріанський календар важливо їм ввести, а скасувати наш православний календар і ввести цим розлад і смуту в середовище віруючих, зробити розкол і погасити братню любов. Вони підняли п'яту свою на всі наші звичаї церковні, Отцями передані, старовиною освячені, бо добре знають слуги князя світу цього, що саме звичаями і міцна наша Православна Церква. Відмінно знають вони, що святі й премудрі Божественні канони і що непоборну стіною захищають вони Святу Церкву від тлінного духу світу цього, від тих, хто взяв печатку антихриста; тому і докладають вони усіх зусиль, щоб скасувати канони, бо після цього Свята Церква залишиться без годувальника і зробиться грою вітрів світу цього. Невпинно і наполегливо підривали вороги Христові фундаменти Святий Його Церкви, щоб на її місці поставити іншу церкву, святилище божевільного людства, храм масонський, капище сатани.
А відтак хай не подумає ніхто, ніби ми сперечаємося заради часів, місяців і днів, і терпимо позбавлення і гоніння заради повень і рівнодення. Ми стоїмо за Церкву Святу, Її захищаємо від сил пекельних, повсталих на неї. Знають вороги Христові, яке величезне значення мають для життя нації і Церкви свята і пости в певний, для всіх обов'язковий час, знають вони, що це найсильніше скріплення для нації, держави, а тим більше для Церкви.
Та не спокусить нас тому, хто лестощами, ніби ми боремося з вітром! Ні, Господь сподобив нас воювати за Святу Церкву і страждати за ім'я Його. Честь і хвала тому, хто прийняв гоніння і позбавлення, вічна слава удостоєним від Господа вінця мученицької кончини! У Церкві Христової немає нічого малоцінного, немає нічого неважливого, бо в кожному звичаї втілився Дух Божий, яким Церква живе і дихає. Всякий, який зневажає звичаї і закони церковні, засновані на Священному Переданні і Писанні, повстає на Духа Божого і цим показує всім, хто має очі бачити, якого він духу. Достойно і праведно Свята Церква промовляє на таких анафему.
Молю Господа, нехай укріпить Він ослаблих, нехай оберне заблукалих і так утихомирить вірних Своїх миром Своїм; не тим, який дає цей світ, але світом вишнім!
Інокентій, Митрополит Пекінський і Китайська (1863 - 1931).
Не менш цікаве і аргументоване звернення до православних, на захист нашої Православної Віри, і Православного Передання, вимовляє ієросхимонах Феодосій Карульский з Афону:
Голос Святого Афона
Хто захищає правила і постанови святих Отців семи Вселенських Соборів, той все одно що захищає догмат. Якщо кому доведеться нести страждання за істину, то це зарахується йому, як мучеництво від Господа Бога. Будемо строго зберігати заповіти святих Отців, допомагаючи один одному охороняти нашу віру Православну, і з Божою допомогою відображати безбожне нововведення.
Ми переживаємо винятковий час, коли істинно віруючі становлять меншість, як за часів іконоборців і монофелітів. У той же час реформаторами нововведення проводиться в життя православних з поспішністю і насильством.
Святе Передання - просте, ясне, доступне і для простих віруючих вселенської церковної істини; по слову священомученика Кипріяна Карфагенського, «Душам благочестивим і простим легко уникнути помилки і знайти істину, бо як тільки звернуться до джерела Божественного Передання, омана зникне». Або, за словом святителя Іоанна Златоуста, «Передання є, нічого більше не шукай».
Священному Переданню, як і священному Письму, треба вірити і тлумачити його по Переданню ж -
по розуму передавала нам Церква, а не за своїм висновком.
«Збереження священного Передання, - каже Патріарх Іоаким III, - ознака Православ'я».
Отці Собору при Патріархові Єремії вважали старий календар, разом з пасхалією, не тільки заснованим на звичаї церковному, а й узаконеними семи Вселенськими Соборами, а заступників нового календаря - противниками визначень всіх Соборів, а тому і винними клятв Соборним. Інакше сказати, Отці Собору вважають календарне питання канонічним.
Давня загальна церковна практика щодо церковного календаря рівносильна канонам. Сучасна латинська єресь не була засуджена на жодному Вселенському Соборі. Однак в силу усталеною загальної церковної практики, всі православні ставляться до латинян, як до єретиків. Також за силою такий же церковної практики ми повинні ставитися і до прихильників григоріанського календаря, як до розкольників.
Свята Гора Афон 1934 р
Ієросхимонах Феодосій Карульскій