Досконалість

Досконалість
Тож дбайте ревно про ліпші дари, а я вам покажу путь іще кращу! (1 Кор. 12, 31).
Люди, що мають віру, але, проте, мертві по духу. Це ті люди, про яких Господь сказав: «Не всякий що говорить Мені: Господи! Господи! увійде в Царство Небесне, але виконуючий волю Отця Мого Небесного »(Мф. 7, 21-23).
Християни які не шукають шляхи до свого вдосконалення, заспокоївшись оправдуючи себе, схожі на того з притчі Господа який, прийшовши до храму, дякував Богові за те що він не грабіжник, що постить і приносить десятину в храм (Лук. 18, 11-12).

Людина оцінюється за своїм духом, за його думкам. Про що вона думає, злі чи добрі помисли, наміри які вона приводить в рух в своїй голові. Бо вона являється тим що наповнює його серце, її бажання, її мета, жертовність і любов.
Немає нічого корисніше для людини шляху вдосконалення як спілкування з Богом. І це спілкування не складається тільки в тому, що ми вичитуємо якійсь молитви. А в спілкуванні з Ним через «Дух» який вчить нас досконалості. Якщо ми не маємо книг духовних, то Він вчить нас молиться і каятися, осмислювати свої вчинки, любити, бачити красу і творити її своїми руками через наші думки.
Якщо ж є у нас духовні книжки, то при читанні їх, розкриваються нам таємниці «Слова». Розвивають в нас здібності не тільки до розуміння, а й удосконаленню, розвиваючи нові думки теології.
Звичайно - ці нові відкриття які відкриваються в нас, потрібно завжди порівнювати з досвідом святих отців. Щоб переконатись в правдивості і в істині, і не попасти в пастку омани.
Все що нам відкривається, не є щось нове, це все вже було записано в Святому Письмі і вчення старців. Воно лише відкрилося нам в нашій свідомості і в нашому розумі, тільки в сучасному викладі духовної думки. Тому ми не відкриваємо нові континенти а потрапляємо на острови де вже була людська стопа.
Якщо, все таки ми виявили в собі щось оманливе, то через православне вчення про оману і принади, ми зможемо відказатись від зверненого шляху. І це теж принесе нам духовний досвід, яким ми будемо користуватися при шляху духовного вдосконалення. Без цього досвіду важко розпізнати різницю істинним вчення Христа, від інших вчень або розбіжностей добра і зла.
Св. Отці кажуть, що «одна душа, яка шукає досконалості, в очах Господа дорожче тисячі душ, не прагнучих до преображення свого серця».

Тому для християнської душі дуже небезпечна зупинка на шляху вдосконалення. Про це так говорить премудра ігуменя Арсенія: «Самовпевненість і задоволення своїми вчинками походять від невідання своєї душі, що дуже шкідливо, тому що веде до зупинки вдосконаленності.
Людина, яка задоволена своїми вчинками, не усвідомлює всю недостатність своїх дій, не піде далеко ».
Про те ж пише і схиархимандрит Софроній:
«Часто зустрічається, що людина після деякого досвіду благодаті не збільшується в ній, але втрачає її; релігійне життя її зосереджується в мозку, як абстрактне розуміння.
Перебуваючи в цьому стані, вона нерідко вважає себе освідченною в духовних знань, не розуміючи, що це платонічне розуміння, хоча б і має відчуття благодаті, є своєрідне перекручення слова Божого, та Святого Письма по суті залишається для нього "книгою, опечатаною сімома печатками" »(Об'явл. 5, 1).

Про те ж пише і єп. Ігнатій (Брянчанінов):
«Стверджувати, що нині неможливо християнину зробитися причасником Святого Духа, суперечать Священному Писанню і приносять душам своїм найбільший шкоду.
Вони, не припускають в християнстві ніякої особливо високої мети, не відаючи про неї, не стараються, навіть анітрохи не подумують про досягнення її, задовольняючись зовнішнім виконанням деяких чеснот, позбавляють себе християнської досконалості.
Що найгірше - вони, задовольняючись своїм станом і визнаючи себе, з причини свого зовнішньої поведінки, що піднялись високо на верх духовного життя, не тільки не можуть мати смирення, покладливого духу і серцевого розкаяння, але і впадають в зарозумілість і в марнославство ».

Як пише ігумен Іоанн: «Життєва хода християнина має бути невпинним сходженням на висоти Божі: і нехай при цьому не бентежить нас те, що сама ревнива і сильна людина і досвідчена у вдосконаленності, не уникає відступів та падінь ».
Тому нам треба в якийсь мірі, наслідувати святих подвижникам в їхні подвигах і зусиллях в духовному вдосконаленні і боятися тієї самовпевненості і задоволення собою, які зупиняють шлях вдосконалення .

Добре, якщо ми будемо мати мудрих духовних наставників, які б могли постійно розкривати наші недоліки і стежили б за нашим сходженням по сходинках духовної «драбини».
При відсутності ж таких наставників необхідно уважне вивчення православної духовної літератури з питань духовного вдосконалення та розвитку в собі здатності до самоспостереження через «внутрішнє око» і чутливий духовний слух. Промисел Божий відкриває нам достовірність істини через спостереження за особистим життям, життям і досвідом людей які навколо нас, а також життям і досвідом премудрих старців. Тому що доля людини залежить від її розуміння духовного життя, це і стосується нашого народу.

Доля України в руках самих українців, від розуміння основ духовного життя. Якщо ми не розуміємо і покладаємось на випадок, то повторюючи свої помилки ми йдемо до повторних злочинів, які приведуть до важких випробувань, вони приводять до розкаяння та очищення. Коло таких випробувань ми можемо спостерігати за історією людства і деякі вже і в цьому почали звикати. Але тут є обмеженість, тому що людство розширило своє коло настільки що приблизилось до самознищення, до «Апокаліпсиса» - до часу «Об’явлення», по Іоанну Богослову.