Антоній Сурожський своєю любов’ю до Господа і людей створив паству, не маючи духовної освіти, став священиком і богословом. Ділячись своїм досвідом він написав чимало книжок, для тих хто шукає шляхи вдосконалення.

Пастирство
Ця тема постійно викликає хвилюючи міркування у всякого священика, у всякого єпископа. Повинна викликати роздуми і хвилювання у всякого християнина, незалежно від того має він священний сан чи ні, всякий християнин посланий в світ бути проповідником Христа, свідком вічного життя, путівником інших в Царство Боже.
Гріх це не є пристрасті однієї душі, але і особливості міркування які мають властивості впливати на інших людей, вводити їх в спокуси. А і з тим віддавати владу на землі демонам, тому-що, володіючи думками і розумом людей демони отримують владу на землі.
З притчі про блудного сина та вівцю яка заблудилась, ми пізнаємо переживання Отця Небесного і Його скорботу про людей.
Гріх одної людини завжди являється мукою для інших, особливо для самих дорогих і близьких людей. Тому суспільство проходить муки і скорботи за такі незначні, як комусь здається пристрасті та гріхи інших. Тому що гріх перелюбу приводить до торгівлі дівчат в рабство і калічення їх життя, гріх сріблолюбства приводить до зубожіння мільйони людей, і так по всіх пристрастям, все наносить біль і страждання людям.
Так буває в сім’ях у людей, пише Антоній Сурожський: «Мені пригадується особливо одна сім'я:
дівчина була спокушена молодим чоловіком, пропала. Сім'я сиділа; батько довго мовчав, потім встав, одягнув пальто, насунув капелюха і сказав: «Іду її шукати». І пішов на два роки - шукати. Сім'я перебивалася, сім'я жила надією, що повернеться батько з дівчинкою. А він переходив з міста в місто, з місця на місце, від ремесла до промислу, перебивався як умів і нарешті знайшов, кинуту; соромно їй було повернутися. Він її взяв і привів назад.
Це більш, може бути, нам доступна картина пастирства, того, як пастир давнини, пастух, ставився до своїх овець. Коли далі вчитуватися в Євангеліє, знаходиш ще місця, уривок з Євангелія від Іоанна: «Я Пастир Добрий; Пастир добрий душу свою покладає за овець, А наймит, не пастир, якому вівці не свої, побачивши, що йде вовк, кидає овець і тікає, а вовк хапає і розриває овець». (Ін. 10: 11-12). І далі: «Знаю Моїх, і знають Мене Мої» (Ін 10,14). Ці місця говорять саме про глибоке, чутливе взаємовідношення.
Пастир йде попереду свого стада, щоб першим зустріти небезпеку: злодія, розбійника, вовка, хижого звіра, річку, що розлилася. Що б не довелося їм зустріти, він іде попереду, він повинен перший зустрітися обличчям до обличчя з цією небезпекою».

Обов’язок пастиря не тільки вести людей своєї пастви, алей повинен мати сміливість бути заступником перед можновладними людьми. Перед тими хто може загубити душу, життя і честь людини сказати: «Зупинись!, Не можна! Пожалій, у тебе теж повинна бути совість, до тебе також прийде смерть, ти також прийдеш на суд».
Пастирство – не професія, не керівництво, не влада, а жертовне служіння. Пастирство не знає день чи ночі; немає такого часу, коли людина має право мучитись, терпіти злидні, тому що пастирю потрібно віддихнути, або він зайнятий собою. Немає такого часу! Тому що паства – це його сім’я, вона народилась біля нього. Тому що пастир вибравши духовний шлях, повинен проявити в собі якості які мав Ісус Христос. Направляти себе, розвиватись у цьому напрямку, тому що цей вибраний шлях довірений Богом. Бог довірив цьому чоловікові спасати душі людей, що важливішого в житті людей немає. І тому і спитається у нього як у нікого іншого, за довіру яку Бог дав цій людині. Він не може сказати: «Ти постраждай, а коли в мене появиться час я про тебе попіклуюсь». І не важно як до нього відносяться, люблять його чи ненавидять, він повинен завжди творити молитви до Бога за допомогою. Він постійно повинен тривожити свою совість, піклування за людей живих чи мертвих. Піклуватись за свій стан душі і віри, бо люди беруть приклад із пастиря віру або зневір’я. Людина не може дати того, чого сама не має.
Не може молитва пастиря зупинитись, не може сказати людині: «Ти так давно болієш, я тебе в молитві все рідше згадую, я змучився від твоєї хвороби, від твого горя, від того що ти тривалий час находишся у в’язниці, від того що у тебе нічого не вирішується». Якщо він хоч в малому буде проявляти недбальство, то його дух від духовного стану буде тягнутись до світських питань, та матеріальних потреб, втратить живу воду яка йде від Христа і дерево перестає приносити плоди і потім всихає.
Пастир не є Христос, а лиш тіло через якого може проявитись Христос своїм потенціалом. І чим більше пастир буде включатись в духовну роботу, тим більшим потенціалом буде в ньому проявлятись Христос.
Світ втікає від страждань і мук, він хоче розважатись, а всі страждання які переносять люди стараються приховати. Бо той хто бачить страждання інших, сам переживає ці страждання і сам мучиться з ними. Тому пастир не повинен кидати людей з їхніми стражданнями, бо вони немічні і потребують допомоги якої світ не може дати. А пастир, знає яку допомогу потребує людина, як утішити душу і взяти на себе частини їх страждань.
Церква Христова має силу в таїнства, вона і проявляє там свою силу і чуда очищення душі звільнення від гріха і влади демонів. Пастир повинен знати таїнство слова, бо через слово і відчуття серця Дух Святий проявляє свою силу і владу. Слово підготовляє людину дає надію і віру а потім як пише Антоній Сурожський: «Прийшов час Богу діяти, ми зробили все, що по людському нам доступно». Наші слова - моління та покаяння, а таїнства проводить в дію Сам Христос. Без цих дій та слів нічого не проводиться, тому в служінні в церкві установлений порядок яким веде священик. Не тільки пастир, а і паства повинна знати значення дії Духа Святого, в дусі брати участь під час літургії і відчувати дію таїнств на собі. Бо байдужий дух і зневіра не можуть притягнути благодаті таїнства. А дух який включає свій потенціал дає можливості Христу вливати стільки благодаті, скільки потенціал людини може вмістити.
І так церква наповняється такою благодаттю яку навіть можуть відчути люди які зневірені.

Священик – це чоловік розп’ятий, як пише А. Сурожський. Ця людина повинна відрікатись від себе, і відрікатись кожну годину. Розпинати в собі всі пристрасті людські, думки та бажання, налаштовувати свою душу, свій дух на терпимість, смирення і любов. Бачити промисел Божий на своєму житті і користуючись своїм досвідом, порівнюючи його з досвідом святих отців, надавити необхідну допомогу людям.
Церква наділена правами і через владу Бога і договір який дав Бог, через Мойсея між людьми і Богом, через Істину Христа і таїнства Святого Духа та Богородиці Марії, об’єднає людей в одну сім’ю. Тому Символ віри промовляється не тільки вустами, але і скріплюється духом кожного нагадуючи християнину його походження, переродження, Святу Трійцю і братні відносини між людьми.
В природі, що примушує ведмежат бігти за ведмедихою, чи теля за коровою, левенят за левицею, так і людей відчуття родинності з Богом притягують до Святої Трійці, яка християн об’єднає в Одну Соборну Церкву. Тому кожної неділі православні християни повинні віддати повагу Богові прийшовши до церкви бути присутніми, свідками, учасниками в таїнствах які проходять в служінні.

Яку роль в цьому повинен відігрівати священик? Підготувати свою душу для наповнення його Духом Божим, щоб через його вуста, через його слово, люди могли відчути Святу Трійцю своїм духом, душею і своїм серцем і всім своїм тілом. І при цьому залишатись не ведучим, бо Пастир і Ведучий в нас тільки Господь, а посередником, або конем який тягне плуг підкоряючись своєму Господарю.
З однієї сторони люди хочуть бачити священика як бездоганного чоловіка, забуваючи про це, що світ на кожну людину наклав свою печатку і створив в ньому свій образ. І з цього образу щоб вийти необхідний великий шлях Мойсеєвого «Виходу» для кожної людини, не зважаючи її ступінь розвитку і її духовності, вона постійно повинна йти шляхом вдосконаленості. Єдиним вдосконаленим на землі був Ісус Христос і тому вміщуючи в себе Його образ ми змінюємося, вдосконалюємося Його образом. Цей образ з нами і в нас повинен бути завжди, як тільки ми втратимо образ Христа ми втратимо і шлях його спасіння. А Його шлях, це шлях до Царство Божого, він окроплений Святою Кров’ю, Кров’ю Христа, Жертвою яку ми неповинні її недооцінювати. Бо велика Її ціна на Небесах і коли ми тут Її недооцінюємо, ми робимось недостойними цього шляху і Царства Божого.
Священик із свого малого досвіду може допустити якійсь помилки, але зобов’язаний їх виправляти. Премудрість Божа відрізняється від людської мудрості, тим що, людська мудрість хоче бачити все вже вдосконалене, а Премудрість веде шляхом вдосконалення кожного і вдосконалює, готує друзів Божих і пророків,:
«24 Бо Премудрість рухоміша за всякий рух, і по чистоті своїй крізь усе проходить і проникає.27 Вона – одна, але може все і, перебуваючи в самій собі, все оновлює і, переходячи з роду в рід в святі душі, готує друзів Божих і пророків; 28 бо Бог нікого не любить, окрім того, що живе з Премудрістю». (Премудрості Соломона 7).

     Християнська віра - це передання яку передають люди з одного покоління в інше. Початок тих передань від Мойсея записується, деякі записувались, інші забувались. Передання це не тільки перекази, досвід, вчення або історія, передання передає і дію Святого Духа, по промислу Божому зберігає віру і тих, хто повинен зберегти її і передати або записати іншим. Без цього передання, православна віра не мала продовження. Тут передається все; як духовна досвід, так і падіння і піднесення, наставляння святих отців. Користуючись таким переданням православному християнину легше користуватись досвідом святих отців, щоб набути свій досвід і придбати премудрості. Коли ми хочемо перейти річку, ми не будемо будувати свій міст, бо це потребує багато часу і затрат, а будемо шукати міст який побудований іншими. Ті хто відкидає досвід святих отців, починає будувати свої мости через річку не маючи досвіду, хоч йому легше пройтись по березі річки і перейти вже збудованим мостом. Якщо річка не глибока, то ще можна її перейти, а буває так що своїх сил не вистачає, і якщо не користуватись чиєюсь допомогою, можна втопитись. Що трапляється з тими, хто опирається на свій власний досвід, будує будинок без фундаменту і коли прийдуть випробування на гординю і марнославство, він дає тріщину і руйнується. Фундамент це чесноти; терпіння, смирення, любов, чистота думок. Коли людина знехтує ними і бере за основу на вибраності і світської мудрості, то демони які вибудували його марнославство, легко руйнують його дім. Чому вони це роблять? Щоб людина падала ще нижче, звинувачуючи у своїх невдачах, людина починає проявляти свою істинну суть, а суть її є біси які вводили її постійно в заблудження. Вихід є, бо і ці моменти в переданні записані, змиритись з втратами і визначити хворобу і прийняти лікування. Якщо людина не знає порад, бо не користувалась досвідом старців, може впадати в інші гріхи, і біси тут вже можуть розгулятись. Бо істинна святість проявляє смиренність, а неправдива проявляє злість і ненависть, до тих хто її викриває.
Коли ми шукаємо Христа то Він до нас приходить, коли ми підносимо себе, то він нас залишає. Щоб утримати Його біля себе і в своєму серці, треба глибокий аналіз стану своєї душі.
Одного разу на зупинці ,стояла жінка яка розмовляла з чоловіком про події на Україні. Я втрутився в розмову, почав говорити про промисел Божий, Жінка почувши слово про Бога, тут же заплакала, похитуючи головою. Яке хороше серце в цієї жінки, що при згадці про Бога душа її омивається сльозами, подумав я.
Одного разу Антоній Сурожський, дав почитати Євангеліє безбожнику, він прочитавши її сказав (простіть за вираз, я просто повторю): «Ну і сволоті же ви християни! У вас така книга, а що ви з неї зробили?!». В якісь частці можемо сказати, що вся відповідальність і провина за те, що люди не вірують, або відходять в інші релігії, або вибирають якійсь філософські або містичні вчення, - лежить на тих хто називає себе християнином а живе як язичник. Зустріли б вони Христа, вони, можливо, пішли би за ним, як ніхто з нас не йде. Але, вони зустріли мене, тебе, його або нас, а за нами йти – ні дякуємо!
Християни які не живуть Євангелієм а живуть як язичники, відштовхують не тільки від себе, алей від Христа інших людей. Тому і спитається з них більше, чим від невірних. Станьмо в вечері перед образом Христа постоїмо перед ним і подивимось Йому в Божественні очі, і якщо сльози не потечуть з наших очей, то душа наша окаменіла, якщо потечуть - від сорому нашої дій, то це значить що ми не загубили Христа і наше серце не відвертається від нього, а бажає зустрітись з ним.

Християни завжди повинні пам’ятати основи християнського життя, їх берегти у своєму серці, будити почуття ці, щоб не турботами світськими не притупити їх значення у своєму житті і збереження віри. Це покаяння, Ісусова молитва: «Господи помилуй» і про Царство Боже. Бажання покаятись, дає можливість душі незримо опинитись біля дверей Царства Божого, ключі це Слова молитви: «Господи помилуй». Наші дії по вірі очищають душу, одягають в новий одяг, роблять її спосібною увійти в Царство Боже.
Насправді душа має одежі, з придання церкви і свідчення багатьох, душі святих мають чисті дорогі одежі, а грішників або лахміття або голі душі. З забрудненими одягом в Царство Боже не пускають, наші хороші дії очищають одежу, погані забруднюють одежу. І це не щось містичне, або притча, чи казка, це є істина якої багато хто живущих на землі знехтували по легкодушності своєму, і жаліючи а нічого вже не змогли змінити там. Тут на землі нам дається багато часу для добрих діл і справ що можуть змінити приналежність душі до пекла на Царство Боже. І лиш той розумний який ухиляється від спокус і робить добрі справи.
Деякі думають що Царство Боже можна купити за гроші і добрими справами вони називають те, що зробили для свої слави, а не для Божої Слави. Хіба можна купити сонце чи небо і землю, сонце і небо не підвладне людині і земля була до народження людини і залишиться після смерті її. Все що ми купуємо, це лиш умовно, на деякий час належить нам, а насправді все належить Богові як в минулому так і в майбутньому. Нам тільки треба виконувати умови які вимагає від Господаря всього. Людина все віддає з часом ,за що боролась і працював, витрачала свої сили і час на те, що залишить іншим і навіть свої кості залишає землі. А залишаються з нею все добро і зло яке вона вчинила на землі. Погані вчинки треба омити покаянними слізьми, і добрими безкорисними справами. Бог хоче щоб ми були біля Нього в Царстві Божому, і для цього створює всі можливості і умови, але Він не може пропусти в Його Царство злобну і недобру душу. Умови не важкі, щоб виконати їх, необхідне лиш бажання самої людини.
Французький письменник Сартр написав виставу, в якій група людей, вимушені назавжди залишитись замкнутими, закриті в одній кімнаті з іншими людьми, вони робили собі висновки що пекло це агресія інших людей. Коли вони залишались одинокими, то приходили до висновку що пекло це вони самі.

 

Старець Паїсій Святогорець хотів, щоб молоді ченці підвизались: «Духовне життя - це доблесть, відвага. Майте відвагу і доблесть, та не будьте поколінням пліснявим. Вступивши в монастир, з самого початку треба без вагань, одним махом вхопитися за Христа, учепитися за Небо. Тілесна аскета допомагає в тому випадку, коли вона відбувається з любочестям. Не будемо легко йти на поступки, відкладаючи наші духовні обов'язки "на потім". Здійснюй молитву, скільки в твоїх силах - хай і небагато, а недовершене потім сповідуй старцю ».
«Подібно до того як хворий повинен харчуватися незалежно від того, є у нього апетит чи ні, - тому що він знає, що їжа піде йому на користь, так і ми, навіть не маючи розташування до молитви, поклонам, духовному читанню, все одно повинні це робити, знаючи, що отримаємо від цього користь, - хоча в нас не буде розташування. У духовному житті необхідно себе примушувати, а не робити що-небудь з-під палиці, з душевною тривогою. Духовний примус себе - це не рабська праця з-під палиці, тому вона і допомагає [в духовному житті] ».
Підштовхуючи інших до подвигу, Старець підкреслював і небезпеки омани подвижництва, яке живить гординю, звертаючи увагу лише на одну - тілесну сторону аскети та нехтуючи боротьбою з душевними пристрастями: «Найбільша боротьба повинна вестися за те, щоб примножувати смиренність і любов - а одержати перемогу в такій боротьбі легко навіть для маленької дівчинки. Якщо людина збільшує тілесний подвиг, то одночасно вона може збільшити й свою гординю, маючи помилкове відчуття, що він нібито щось із себе представляє. Однак, якщо він наведе приціл на гордість і вистрілить в неї, то з великою легкістю він може добитися успіху і в іншому. У першу чергу, нам треба звернути увагу на смирення та любов, а вже потім - на молитву і піст ». «Чернець, - говорив Старець Паїсій, - повинен навчитися бути собі господарем і володіти собою. Говорив, приймати їжу він повинен не коли йому заманеться - а коли це потрібно. Якщо він цього навчився, то куди б він не потрапив, де б не опинився, він не пошкодиться. А ось той, хто не вміє володіти собою, схожий на бика, який входить в комору із зерном і, почавши його їсти, не може зупинитися, поки не лопне. Багато хто легко захоплюються якою-небудь пристрастю і, не маючи гальма, потім котяться під укіс ».