Дух, душа і тіло.
Душа є церква, в яку входить Господь.
Тіло це дім в якому живе душа і про нього так само треба піклуватись, щоб душа могла спокійно виконувати свої функції.
Коли душа хвора, то і тіло починає хворіти, і навпаки, коли тіло хворе то і душа теж починає хворіти.
Тому прп. Серафим попереджав: "Не повинно вживати подвигів надміру, а намагатися, щоб друг - плоть наша - була вірна і здатна до праці чеснот... Треба духу давати духовне, а тілу - тілесне, потрібне для підтримки тимчасового життя".
Старці прп. Варсонофій і Іоанн казали: "Якщо ми опікуємося про тварин, які служать нашим потребам, то тим більше повинні опікуватися про тіло як про знаряддя душі. Коли знаряддя притупиться, то це утрудняє скульптора, хоча б він був і талановитий".
Апостол, обертаючи увагу на хворобу й слабість шлунка св. Тимофія, повелів йому вживати вино (1 Тім. 5, 23).
Про це писав і прп. Ісаак Сириянин: "Остерігайся, щоб не виснажило занадто тіло твоє, і від того не підсилилося в тобі недбальство і не зменшило в душі твоїх ревнощів до спасіння".
"Здоров'я – це дар Божий", - говорив і прп. Серафим і радив зберігати цей дар.
Була така історія яка дійшла до нас по переданню церкви, а сьогодні вона записана як притча.
Чернець Іоанн сказав своєму братові, що він хоче стати подібному Анголу, і більше ні про що не турбуватись, тільки споглядати славу Божу. І пішов з монастиря в пустиню. Через тиждень випав сніг і він повернувся у келію і став стукати в двері.
- Хто там, спитав брат.
- Це я твій брат, я замерз і хочу їсти - відповів чернець.
- Я тобі не вірю, мій брат ангел, він не потребує - ні їжі, ні одежі, і йому не потрібно більше працювати щоб прокормитись і одягати себе.
- Вибач мою гордість, - сказав брат Іоанн. - Ангели допомагають людям. Це їхня робота, і от чому вони споглядають славу Бога. Я можу споглядати те ж славу Бога в моїй щоденній роботі.
Після цих смиренних слів брат відчинив двері.
Людство знає багато прекрасних і корисних винаходів. Але якщо придивитись до них уважно, можна побачити, що всі вони так чи інакше відображають будову й призначення органів тіла людини. А все тіло людини є прообразом будинку. Про це розповів у своїй праці "Органопроекція" Павло Олександрович Флоренський. Чим глибше вчений пізнає світ, тим сильніше він переймається почуттям здивування й благоговіння перед красою й досконалістю його, схиляється перед незбагненною таємницею життя, мудрістю і гармонією законів природи. Він бачить обмеженість і мізерність пізнаного в порівнянні з непізнанним, таємничим. Тому багато видатних вчених вірили й вірять у Творця всього сущого – Бога, і з благоговінням дивляться на людину як вершину Божественного твору.
Матір'ю всіх винайдених знарядь є рука: праска, що гладить, шліфувальний верстат, машини, що схоплюють обладнання та інші, продовжують роботу руки й відтворюють її.
Винахідник фотоапарата порівнював свій винахід з оком, а винахідники лінз і інших оптичних приладів свідомо відтворювали будову частин ока.
Подобою вуха є рояль. Щоб вухо чуло, воно повинне відтворювати звуки, тому в ньому є молоток і ковадло. Барабанна перетинка вуха відповідає клавішам, струнам. Електричні кабелі й електроприлади відтворюють нервову систему, по жилам якої проходять нервові імпульси, що викликають скорочення м'язів тіла.
Кістки служать прототипом залізних і залізобетонних споруджень. Вони мають чудову міцність завдяки своїй будові, яка подібно механіці стовпів і крокв.
Теплова регуляція тіла відтворена в будові термостата подібно тому, як інкубатор - наслідування курці-квочці.
І нарешті, тіло людини служить прообразом будинку. Подібно тому як тіло поєднує всі його органи, так і будинок, обслуговуючи людину з усіма його органами, служить вмістилищем знарядь, створених людиною.
Увійшовши в будинок, ми запитуємо: " чи є тут жива душа?" Душею будинку є його господиня. Порожній будинок холодний, незатишний: він руйнується й умирає. Так умирає й тіло людини, коли його залишає душа.
Тіло ми бачимо, відчуваємо, душа ж невидима, тому матеріалісти говорять, що душі немає. Говорять це й багато психологів. Люди, покликані вивчати психіку, тобто душу, заперечують саме її існування. Але точно так само невидима й наша пам'ять, увага, воля, почуття - усі прояви нашої психіки - душі. Однак нікому не спадає на думку заперечувати їхнє існування.
Для вченого видимість явища не є обов'язковою ознакою його існування. Ми бачимо й чуємо далеко не все, що, безсумнівно, існує: так, у нашого ока обмежена здатність зорового сприйняття, воно бачить лише в певному діапазоні довжин хвиль, те ж ставиться до слуху. Казати що душі немає, тому що її не видно, це однаково що вподібнитися сліпому й глухому.
Про людей ми говоримо: "щиросердечна людина", "добра душа", "чиста душа". І все розуміють, про що йде мова. Ми почуваємо стан своєї душі: "Душа не на місті", "душу пішла в п'яти", "душа горить" і т.д..
Крім слова "душа" є ще слово "дух". Інтуїтивно ми розуміємо, що хоча вони й зв'язано один з одним, але між ними існує відмінність.
Тіло якщо поневолює душу то воно її деформує робить її неспосібною служити Богу і світу. Тому треба тримати тіло в обмеженості, щоб не служити йому, бо дух людини не проявиться як сила Божа. Не треба догоджати тілу, не ніжити його і не давати волю, умертвляти пристрасті постом, молитвою та працею.
У душі є духовні потреби які людину зв’язують з Богом і насичують її духовними силами підтримуючи в людині її статус подібності Бога. «Будьте як Боги».
Як пише прп. Антоній Великий: "Гріх знайшов собі опору в матеріальному, і тіло стало сідницею його. Але розумна душа, зрозумівши це, скидає з себе тягар матеріальний, і звільнившись з-під його тягаря, пізнає Бога уважно дивиться за тілом, як за ворогом і противником, не довіряючи йому".
Тому, до тіла християнина повинна бути увага. Але найбільша увага повинна бути у нього до безсмертної душі. Віруюча людина повинна вивчати закони які управляють душу, піклуватись про її здоров’я більше чим здоров’я тіла.

В перекладі з грецької псіхо – означає душа, і дихання, а дихання основа життя тіла. Душа заставляє тіло дихати, і серцю битись.
Психологія розвивалась не у вивченні самої душі її духовного багатства як божественного походження, а як об’єкт рефлексної поведінки. Тому ця галузь пішла по низькому рівні пізнанні душі людини.
Пізнати душу ми можемо лиш тоді, коли ми будемо пізнавати Творця її, і тоді ми можемо дати її належне визначення.
Ми хочемо щоб дитина нас слухала, психологія дасть нам рекомендації умов щоб ми отримали цей результат. Щось дозволити дитині більше чим ми дозволяємо, винагороду за послух, цукерку, комп’ютер або машину і т.п.
Що на пропонує духовна практика святих отців?
Молитись
Молитва це не просто слова і думки, це духовний зв’язок з Богом та людьми. Нам всім не вистачає любові. По вірі ми знаємо що Бог є любов, і тому коли ми звертаємось до Бога, то Його любов починає діяти на нашу душу і душу тих людей за яких ми молимось. Люди в стані гніву говорять образливі слова і беруться за мечі і за камені. В стані любові говорять милі слова і дарять квіти і поцілунки. Від нашого стану душі залежить відносини між людьми. Хто може змінити стан душі, як не Бог?
Коли ми роздратовані то непомітно ображаємо своїх близьких і створюємо конфліктні ситуації.
Що психологи пропонують в таких ситуаціях?
Найти самого себе, подивитись гарний фільм, віддихнути на свіжому повітрі, навіть просто пропонують переступити через принципи маралі і духовного закону.
Один поет сказав: «Коли болить душа то скільки б ти не їв ковбаси, вона все одно буде боліти».
Розваги тут не допоможуть а потрібний Духовний лікар – Наш Господь.
А от що пише про душу архімандрит Іоанн:
"Душа - дитина безсмертя, беззахисна і жалюгідна в умовах навколишнього нас світу. Як потрібно притискати до грудей своєї, до серця свого свою душу. Як потрібно любити її, призначену для вічного життя. Як потрібно очищати навіть найменшу плямку в неї. Душа - земля. Людина - хлібороб своєї душі. Якщо в землю душевну сіється слово Боже, слово правди й любові Христової, то плід буває солодкий, радісний для самої людини і його навколишніх. Якщо ж людина сіє в душу свою насіння зла, то виростуть бур'янисті, отрутні трави духу, які будуть мучити й саму людину, і інших людей".
Ми можемо пізнати стан душі що вона є хвора - ненормальна, лиш тоді коли в нас є в наявності цей ідеал.
Офіційна психологія не знає такого ідеалу. Не знає тому, що вона не залучена до "Світла справжнього, Який просвіщає всякої людину" (Ин. 1, 9). Але його знають ті, чиї очі освічені світлом віри і які пізнали, що Ісус Христос є воістину Світло світу: «Я – Світло для світу; хто піде вслід за Мною, той не ходитиме в темряві» ( Ін. 8/12).
Отже, по милості Творця, що створив світ, створеному Їм людині був даний і образ вдосконаленої людини в особі Боголюдини - безгрішного Ісуса Христа.
Тому праця старців мала основну ціль через Образ Ісуса Христа бачити свою неміч і недосконалість щоб просвітити її Світлом вдосконаленості Ісуса Христа.
Були подвижники не православного напрямку, які робили помилки, що старались створити «подобіє» не внутрішнє а зовнішнє. Вибирали собі апостолів, просили у Бога тих страждань і мук які переніс Христос.
Ми не можемо нести хрест той що ніс Ісус Христос, ми можемо йти вслід за Христом і нести свій хрест, який ми можемо по нашій силі нести його.
Хрест Ісуса Христа міг пронести лиш той, хто є тим для кого він був призначений. Багато кого розпинали римляни, і не завжди правосуддя могло винести справедливий вирок, і були такі які невинно постраждали, але вони не змінили нічого в житті світу.
Тому ми повинні розуміти тільки той хто від Світу може принести Світло, Бог послав лиш того хто зміг виконати цю місію на землі і Він був Ісус Христос. Він повинен бути для нас пастирем для наших душ, і той хто себе вважає що він став подібним Христу находиться в омані.
Ісус Христос є еталоном для наслідування Його Світла, якщо ми візьмемо для себе еталон іншої людини то ми можемо і взяти те що не прийнятне для душі.
Людство перебуває в безупинно мінливому стані душі. При цьому динаміка зміни розбудовується тут у двох напрямках. Над основним світом панує процес тління, розкладання душі, що веде до її смерті.
І лише для "малої череди" (Лк. 12, 32), із числа віруючих у Христа, відбувається процес оздоровлення, очищення душі. У цьому сутність життя людства після пришестя Христа, яка такими словами характеризується апостолом Іоанном Богословом: "Несправедливий нехай ще робить неправду; нечистий нехай ще оскверняється; праведний хай творить правду, і Святий, хай освячується ще" (Откр. 22,11).
І для нас важливіше всього в житті - прилучити себе до останньому процесу - процесу відродження, просвітління й перетворення душі.

Розум, серце і воля.
Розум може служити людям щоб суспільство зробити духовно багатим і здоровим.
Також розум може служити мамоні – багатству, і тоді він працює на знищення людей, а не на благо людям. Якщо ліки які продаються раді грошей, то їх якість сумнівна, адже гроші працюють на прибуток, неважно яким способом, а не на оздоровлення людей.
В тих країнах де розум спрацював на людські цінності збереглись природні ресурси і ліси. Де розум спрацював на прибуток то все знищили і в країні зацарювала пустиня.
Є хороший документальний фільм «ДІМ», де про це розповідається, як швидко міняється наша земля перетворюється в пустиню.
Розум наш слідує за серцем і тому що лежить в нашому серці, є основою в виборі напрямку нашого розуму у виборі мети що вибирати і в чому розвиватись.
Тому дуже часто ми маємо талановитих людей, які могли направити свої спосібності для служіння людям і Богові, вони направили їх на служінню мамоні, що привело до страждань і гибелі душі і проблем у суспільстві.
Ми не можемо очистити свій розум, коли серце хворе страстями, і тому при покаянні, коли людина усвідомлює свій гріх, але не усвідомлює свої пристрасті, які зберігаються в серці, розкаяння робиться не ефективним, бо ці страсті знов будуть вести її в спокусу.
Серце це скарбниця людини і скарби які нам в житті траплялись, ми відклали їх в своє серце. І тепер серце підчиняє розум і волю. щоб вибір був цих цінностей на першому місті.
Легко обдурити жадного чоловіка, бо він пристрасний до жадності. І розум його не здатний проявити розсудливість. Як щука від жадності хватає все що блищить так і людина жадна або має якусь іншу пристрасть проявляє не обережність і не стриманість в житті.
Якщо суспільство хворе на жадність, то скільки б ми не вибирали депутатів, нічого не зміниться. Треба лікувати суспільство, і щоб не вигідно було іти в депутати жадним людям. Коли золота і багатства там не буде, то вони туди не будуть йти, а будуть іти ті хто дійсно хоче служити народові.
Для кожного хто має якусь пристрасть, біси мають приманку і наживку на яку ловлять душі людей.
Воля
Воля це виконавчий орган, який виконує бажання серця і розуму людини. Це є наслідок наших вподобань і вибору.
Рибаки легко сходяться з рибаками, бандит з бандитами, перелюби з прелюбодіяли, фарисеї з фарисеями, а божі люди шукають собі подібних.
Притча про сіяча про це нам говорить, для одних достатньо слухати слово Боже а жити по Закону Божому він не хоче, інший і рад би жити по Закону, але в суєті забуває все, інший хоч тримається Закону, але при спокусах падає, четвертий бажає впізнати Бога і всім серцем шукає Істину, і коли чує голос Господа, то йде за ним, щоб прибувати завжди з Ним.
Кожна людина вибирає ким їй бути, і вона формує сама себе, тобто ми виховуємо свою душу в виборі цінностей яка вона повинна бути. На землі є чудові умови для того щоб свою душу змінити в наслідок правильного вибору цінностей, в духовному світі уже нічого не можна змінити бо душа стає духом, і там все має своє місце світле зустрічається з Світлим а брудне з брудним. Тому ні хто, за наші невдачі не буде відповідати крім нас самих, бо це був наш особистий вибір погодитись або сказати ні.
Тут наша душа схожа на ялинку, які іграшки ми їй вибираємо, такими і вона буде світити.
Або гріхами або чеснотами.

Міркування
Що являється джерелом помислів? В основному це бажання серця. Серце втягує в себе все що їй до вподоби і бореться за ці цінності в житті. Ми є тими яким являється наше серце, з відси йде наш життєвий шлях і відносини між Богом, людьми і світом.
Коли в серці основні бажання є тілесними звідти і розум направляє помисли, про тілесні блага. Коли серце має бажання жити мистецтвом, то думки людини розвиваються в цьому напрямку. Коли серце шукає Бога, то помисли будуть наповнятись благодаттю в пошуках істини.
В першому випадку людина стає подібною до тварин. В другому випадку людина похожа на ангела яка славить Господа і Його творіння. В третьому випадку людина єднається з Творцем і стає богоподібна.
Очевидно що ми можемо через людину спілкуватись і її духами. Коли ми спілкуємось з людьми які роблять зло - то ми можемо спілкуватись з демонами, коли спілкуємось з хорошими людьми - то ми можемо спілкуємось з алголами, коли ж божими людьми то ми можемо спілкуватись з самим Богом. Але часто в людині є змішані думки і духи то ми находимо і хороші риси в людині і погані. Це підтверджує Євангеліє: «Диявол вложив в серце Іуди зрадити Його».
Думки які бувають в людині можуть бути від Бога, Ангелів, і від слуг сатани. Тому святі отці пропонують роздумувати звідки прийшли ці думки. Демонські помисли навіюють пристрасті, ненависть, злопам’ятство, осуд. Ангельські безпристрасне бачення речей. Коли Іоанн Златоуст писав тлумачення на послання апостола Павла три дні, то келійник його Прокл бачив стоячого за Іоанном апостола Павла, який нашіптував йому думки. Тому автор, не один святитель Іоанн.
Старець Зосима казав: "Буває, іноді, благоговійно страшно мені у середині себе відчувати силу й голос Божий. Знаю, що боляче іноді словом моїм роблю людям, а іноді Бог утішає словом моїм, але я зобов'язаний говорити те, що надихає мені Бог. Свого я ніколи не говорю, тепер нічого-нічого. І збувається слово Боже, тому що воно є істина й життя".
Звичайно, говорити про прийняття думок від Бога і Ангелів могли лише святі й подвижники благочестя. Люди, які перебувають у стадії очищення, впливають і Ангели, і лукавий дух. Ми звичайно не звертаємо уваги, звідки з'явилася нова думка, тому зародилося бажання? Але ж це так важливо визначити. чи прийшло воно праворуч - від Ангела Хоронителя, або ліворуч - від лукавого духу. Помисли від демонів навіюють збентеження і смуток. Помисел від Бога приносить тишу і спокій.
Добрий Ангел тихий, скромний, лагідний, мирний. Він вселяє чистоту, справедливість, цнотливість, любов і благочестя. Злий ангел, гнівливий, безрозсудний.
Здатність розпізнавати думки можуть тільки зрілі у духовному житті, які мають багаж знань духовного життя по переданню православних старців. Передчасне ствердження духовного вдосконалення, приведе до стану омани і заблудження а то гибелі душі.
Схимонах Силуан пише: "Любов до земного спустошує душу, і тоді вона буває сумна, дичавіє й не прагне молитися Богу. Ворог же, бачать, що душа не у Бога, переганяє від одних помислів до інших".
"Боротьбу з помислами Господь ухвалює за мучеництво" (святий Варсонофій).
Коли нам треба швидко знайти вірне рішення, треба ретельно, уважно, від усього серця попросити Ангела Хоронителя прийти до нас на допомогу і дати правильні думки. А коли отримаємо, треба подумки подякувати йому.
Священик Костянтин розповідав: «Одного разу вийшовши з будинку лікаря, я побачив на вулиці візок із сидячої на ній хворою жінкою і рядом чоловіка. Не знаю, що із мною трапилося, але я підійшов до них і сказав чоловікові: "Вам не в земного лікаря треба шукати допомоги. Хворій потрібно насамперед іти в церкву й принести покаяння. Адже вона загубила життя чотирьох дітей, від чого й хворіє тепер важко. Лише після покаяння вона може поправитися від тілесної недуги".
Чоловік був здивований моїми словами. Я більш не став нічого говорити й пішов від них.
Через тиждень я викликав до себе електромонтера, щоб полагодити проводку, що зіпсувалась. Їм виявився той самий чоловік хворої жінки. Він втішився, побачивши мене, і сказав, що вони послухалися моєї поради: дружина його покаялася на сповіді в здіяних нею гріхах, причастилася, і тепер її здоров'я поправляється. Він гаряче мене дякував за наставляння".
Душа - наречена Христова. І як тіло треба зберігати від видимого гріха, так і душу, і розум треба зберігати від непотрібних помислів. Грішна думка, нав'язана, ще ззовні й не мала співчуття в людини, не вважається гріхом.
В одному монастирі жив чернець, у якого помітили одну чудність. Коли він ішов один, то часто повертався в ліву сторону й напівголосно говорив: "Відрікаюся". Це він відрікався від нав’язливих думок сатани. "Я не прагну відповідати за чужі думки", - пояснював він ченцям. Він мудро поступав, припиняючи напади чужих помислів, словом "відрікаюся".
Старець Варсонофій так пояснював: "Якщо взимку вітер відкриє двері і у кімнату з хуртовиною налетить сніг, то господар не винуватий у цьому. Немає провини й у тому, коли в нас виникнуть недобрі помисли. Але як господар дому повинен двері закрити, і кімнату прибрати - так і нам треба негайно почати молитися, щоб Господь захистив нас від тієї темної сили, яка вселяла нам ці помисли". При цьому старець рекомендував у цих випадках прибігати до Ісусової молитви.
Протоієрей Іоанн С.: "Думки людини мають сильний вплив на стан і розташування його серця і дій".

Якщо ми тіло кормимо 3 рази на день, то тим більше ми повинні кормити свою душу, для неї потрібна духовна їжа. Нажаль багато людей дармують свій час за телевізором, розум і серце переповнено пристрастями реклами та розважальними програмами, так що для душі вже немає місця і душа залишається голодною. І поступово людина перетворюється в осла як в казці про Піноккіо.
Про що людина думає в основному, те і проявляється в житті. Словом, думкою людина створює проекти які потім реалізуються в житті, що посієш той пожнеш. Якщо ми сіємо плотське то і будемо мати плоди від плоті, якщо сіємо духовне то і духовні плоди в нас будуть. Якщо ми вирощуємо бажання плоті, то ми можемо погубити душу і тіло, якщо ми вирощуємо духовні зерна то в нас будуть плоди духовні і земні блага. Соломон побажав Премудрості, а з Нею отримав і земні блага.
Багаті задумуються над питанням свого спасіння, адже Господь сказав що важко увійти багатому в Царство Боже. Але находять оправдання в тому що і Царі були пророками і багатими. Тому не дивно коли ми бачимо нечесних людей які здобули своє багатство, шляхом несправедливості, ходять до церкви, скуповують дорогі Біблії, ікони. Думають від них мати спасіння, жертвують на храм і.т.д. Але, буде цей храм сіяти зовнішньо золотом, а внутрішньо буде нездатний до духовного спасіння людей.
І розбійники бувають щедрими і дарують подарки своїм друзям. Брудні гроші ніколи не можуть зробити щось добре. Це закладено в них стогін і муки людей які були обкрадені.
Один бідний чоловік найшов золото завбільшки голови коня. Щастя не було меж, навіть донька негарна мала красивих женихів. Але саме через це золото загинула вся сім’я.
Від пристрасті до світу існують усі людські незадоволеності і проблеми, а не від добродії.
А коли думки більшою мірою зайняті про духовне, то і дається йому духовні дари і необхідне піклування про земне. І Господь про це говорить через все Євангеліє.
Хай твоя любов поки мала, але чим більше будеш прагнути до Господа й не тільки думкою, але й справою - тим більше Господь буде дарувати тобі любов до Нього.

Думки, що даються Богом, завжди ясні, і вони як блискавка відразу опромінюють тебе. Ти цілковито розумієш, коли вони приходять, і цілком відразу пам'ятаєш, з яких слів почалися. А думки "темного" підкрадаються непомітно. Спочатку вони дуже швидко міняють одна іншу так, що й устежити не в силах. А потім ти все-таки зупиняються на одній, і вона вже починає кружляти. Ти повторюєш її безліч раз, на відміну від перших. Вони швидко захоплюють тебе й у них головне - це думка про тебе, ти кружляєшся в них навколо себе - чи то похвалою себе, чи страхом за себе, чи турботами про себе, і там немає місця Богу. Бувають помисли про твої чесноти, бажані Богу, але вони однаково не про Нього, а про тебе, бувають про служіння Богу, але ти й там знову на першому місці.

Часто людей навіть у питаннях віри кружляється думками про себе (про своє призначення, мучаться, не розуміючи, що їм потрібно робити, хто йому допоможе й т.п.). Також можуть бути думки про когось або про щось, і всі вони стосуються начебто б духовного пізнання, але насправді, будь-яка думка про себе - це самотність і бажання одержати блага для себе заради себе. Думка про себе не може бути в Славу Божу, якщо вона не дякує, не славить Бога й не журиться про гріхи своїх. Навіть у молитві можна ставити себе на перше місце, а на друге Бога, і виглядає вона як вимога до Бога подати те, що людині здається необхідним, а не як смиренність без всяких умов.
От коли людина перестане думати про себе, і про інших (осудження), а буде думати тільки про Бога, тоді наступить для нього Царство Боже.

Бувають ситуації, коли людина правильно щось зробила або сказала. Ворог починає бентежити сумнівами, що хтось щось не так подумає про нього, або його справу, і приводить уявні розмови (це схоже на дію, коли дві людини ведуть суперечку). Він прагне збудити людину вступити з ним в уявну суперечку. Людина починає відповідати й усі начебто б правильні відповіді, але вже тим, що відповідає йому, сама людина починає боротися з ворогом і забуває про те, що не можна вести уявні розмови "із самим собою", а необхідно кликати Бога на допомогу.
Не забувайте, що Бог управляє всім, і не треба намагатися самому боротися. У такій боротьбі чітко проявляється самотність, а де самітність, там поразка. Це, найчастіше, попускає Бог для випробування маловір'я або перевірки на марнославство.

Не треба давати собі розслабитися, живи тихо, займайся постійно молитвою й усі думки, не пов'язані з Богом, відкидай і не затримуйся на них.

Якби був такий записуючий прилад, який був би підключений до наших думок, ми б зійшли з розуму тільки від тієї написаної плутанини, про що думає людина. Вона згадує розмови з кимось, причому вона повторює подумки, що сказав співрозмовник. Якщо йому сподобалося як він сказав, то він починає пишатися цим, а якщо не сподобалося, то думає, що треба було сказати по-іншому, і починає мучитись. Якщо співрозмовник скривдив, то людина згадує його слова й відразу придумує (якщо йому відразу не відповіла), що людина йому скаже або зробить. І людина не усвідомлює, що "темний" з лівої сторони шепотить всі ці помсти. І так година за годиною, день за вдень. А тому що людина не здатна виявити що це від злого і що треба відігнати його думки, вона опиняється в його владі, сама того не відчуваючи. Людина тривожиться, страждає, не може довго заспокоїтися, а вона лиш тільки подумала, і на душі її вже тяжкість. А якщо це продовжується тиждень - те це вже морок, не говорячи про все життя. Бідна людина, тільки через своє недбальство, небажання або лінь довідатися про істину - мучишся все життя.

Треба думати про те що все, що ти думаєш і робиш, відразу ж передається в Царство Небесне, і всі там це чують і бачать. А ти в цей час або впиваєшся твоїм "я", або гніваєшся, або пишаєшся і т.д.
Утекти від думок неможливо, але можна змінити напрям думок. Приходить щось на розум, якесь бажання, спогад - зупинися й скажи: "Господи, от прийшло на розум то і то, я не знаю треба воно мені чи ні, але по немочі моєї я подумаю про це, а Ти подивися, чи правильно я це роблю, і якщо ні, то зупини хід моїх міркувань, щоб не згрішити. Ти допоможи мені, Господи, а то я без Тебе нічого доброго зробити не можу.
Якщо будеш так звертатися до Господа, то Господь дасть тобі по твоїй вірі
Він же однаково знає твої думки, так що ж ховатися? Тільки коли міркуєш, не забувай, що Господь поруч і все слухає, і бійся сказати що-небудь неугодне Йому, тобто що порушує Його заповіді. Але бійся не по лукавству твоєму, а по смиренності. Запам'ятай, що найбільша дурість - радитися із самим собою. Не довіряй собі, твоє самолюбство - дуже поганий порадник тобі. А що Господу буде завгодно, те Він дасть тобі знати. І якщо так звикнеш, то й дасть тобі Господь розпізнавання - дійсне тобі це треба чи ні.
Старці пропонують для боротьби з поганими думками частіше причащатися Святих Христових Тайн. І найбільш важких випадках рекомендують причащатись щодня.
Читати Ісусову молитву поки ворог не відступить.
Одного ченця який навчився добре читати Ісусову молитву спитали, як він навчився?
Він відповів – «мене навчили біси».
"Як так?"
Чернець відповідав: "Мене часто турбували від бісів, погані та нечисті думки. Як тільки приходили вони, я починав творити Ісусову молитву. Так я і звик до неї".