Частина 1
Святе Письмо не закінчується на Одкровенні Іоанна Богослова
Матеріальний світ не може існувати без духовного, бо спершу був створений духовний світ, а потім — земний, природний.
Людина створена за подобою Бога, і обдарована не тільки природними властивостями, але й насамперед духовними. Про це свідчить нам народження на землі Бога — Ісуса Христа. На землі також народжуються люди, які стають духовними вчителями церкви, старцями і пророками. Це свідчить про те, що Богу не байдужі долі людей, і вони мають Того, хто піклується про них.
Якщо хтось вважає, що Святе Письмо закінчується на Одкровенні Іоанна Богослова, то він помиляється. Святе Письмо — це одкровення для людей, щоби людина повчалася з нього й шукала праведне життя, могла відрізнити зло від добра.
Православне ж учення ґрунтується на переданні святих отців, які отримували від Бога одкровення, через які і наставляли людей. Ці одкровення не закінчуються, а передаються з покоління в покоління, і зберігаються як передання, як перлини Святого Письма.
Розуміння добра і зла, очищення і спасіння душі — питання актуальні, які були завжди, але боротьба за ду́ші ведеться безупинно, ворог людини завжди придумує нові пастки, щоб уловити насамперед вірних Христу. Тому Ісус Христос обіцяв, що Він не залишить нас, а перебуватиме з нами. Тому одкровення й повчання православних святих є не вчення їхнє, а вчення Боже.
Сприйняття дійсності
Щодо сприйняття дійсності люди поділяються на три групи. Одні дивляться тільки тілесними очима на плотські речі й гадають, що бачать по-справжньому. Це — воістину сліпці. Вони живуть у сутінках невідання, покриті похмурим мороком матеріальних речей.
Інші дивляться на світ покладаючись на свій розум, намагаючися зрозуміти природу речей і сподіваючися тільки на свої очі і свій розум. І вони не бачать нічого так, як воно є насправді, тому що не мають знань духовного життя. Вони покладаються тільки на природний світ, який був створений духовним.
«Є якась непізнавана таємниця за всім пізнаваним світом», — кажуть вони. І це — вершина їхньої свідомості. Тому вони живуть у якомусь каламутному присмерку мінливих тіней, який, як завіса, приховує від них істину.
Треті ж не дуже довіряють ні своїм очам, ні своєму розуму, але з дитячою простотою і вірою приймають одкровення від святих Небес. Ці одкровення тамують у них спрагу здобуття земного Царства і відкривають невгамовний голод і бажання Небесного Царства.
Таких називають «дітьми світла». Їм дається бачити таємниці і, бачачи їх, ходити шляхами правими в земному житті. Але вони не завжди й не постійно бачать, але тільки тоді, коли це завгодно волі та милості Святого Промислу.
Страждання народів
Чому народи страждають, мучаться через злидні, голод і війни?
Якщо ми зможемо хоч трошки наблизитися до істини, то істина нам дасть відповіді на ці питання.
Більшість людей не шукають її. Одні бояться її, інші ж знають, що вона є, але шукають собі теплого містечка, щоби спокійно собі прожити й не тривожити тих, які протистоять їй, маючи владу карати й забирати життя. Тільки мала дещиця людей шукає її і згідна взяти хрест, який наближає до Бога. І вони розуміють, що відступлення від Бога, який є джерелом життя, призводить до втрати духовних і земних благ.
Чому християнство мало велику підтримку і швидко розповсюджувалося по землі?
Людство страждало від беззаконня, війн і хаосу. Керівники не могли управляти державами без крові й насильства. Люди жили за законом сильнішого, хто сильніший — той правий, він має право забирати те, що йому не належить, насилувати, вбивати, щоби володіти й управляти.
Спочатку з християнами боролись, ненавиділи їх, але з часом усе більше й більше ставали прихильниками і віруючими в Христа. Людство починало розуміти, що ці закони можуть допомогти не тільки людині, але й керувати державою, зупинити війни та хаос.
Потім настав час, коли люди почали втрачати віру, розумом говорили «вірую», а ділами відрікались.
Тепер настають часи, коли людство повертається до того беззаконня, яке було до християнства. Тому закономірно, що коли християнські цінності перестають працювати, то приходить диктатура, яка несе в собі зло й ненависть.
Дух людини може бути трьох видів: божественний, природний і демонський.
Божественний дух живе й надихає людину, якщо вона живе за Законом Божим, має страх божий, смирення, душевну простоту, шукає істину, розуміння добра і зла, очищається і просить Духа Святого.
Природний дух людини, живе для насичення тіла, їжею, розвагою, природними інстинктами, які виникають у тілі. Тут у людині можуть розвиватись і довгий час перебувати гордість, надмірність, самоутвердження, самонадійність, блуд та інші пристрасті. На початку людина їх соромиться, але згодом, коли вони укореняться, то людина ними вихваляється, виставляє їх напоказ як приклад для інших. Тоді в людині починає розвиватися демонський дух.
Демонський дух
Для самоутвердження ці люди вишукують мирян, які слабші або живуть праведним життям, і починають їх принижувати й насміхатися з них, щоби піднестися в очах інших.
Як ми знаємо, християнам не личить відповідати злом за зло, тому передусім вони стають об’єктом для нападів таких людей.
Якщо демонський дух заволодіває народом, і відбувається підміна цінностей керівними людьми, то совість, честь, мораль, соціальна справедливість не будуть шановані керівництвом, і тоді настає беззаконня, хаос, слідом за якими приходять війни, голод, страждання і хвороби.
Цей стан довготривалий, доки люди не жахнуться самі себе й не почнуть навертатися до Бога.
Багато хто тут буде заперечувати: ми молимось, сповідаємось, будуємо церкви, ходимо на прощу.
Так, це все потрібно, але де ваше серце? Що є пріоритетом у вашому житті? Чи не чините ви так, як чинили фарисеї? Словом шануєте Бога, а ділами відрікаєтесь. Чи не шукаєте ви слави в людей, а від Божого Духу відмовляєтесь?
Праведність
Якщо праведність ваша не перевищить праведності книжників і фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне.
Служба Божа, піст, молитва, милостиня, служать лише як засіб для досягнення мети — очищення й переродження душі, уподібнення Христу шляхом надбання Святого Духа Божого й розвинення в собі християнських чеснот.
Багато хто з християн не розуміють цього й не знають мети християнських чеснот, у яких вони хочуть знайти порятунок.
Відкуп
Більшість християн шукає пасивного спасіння — придбання дарів духовного життя без самого життя. Виправдовуючи свою бездіяльність, вони перекладають свою вину на теперішній час, суспільство, і тим несвідомо звинувачують Творця, мовляв, усім управляє Бог, а я людина маленька.
Завжди і всюди більшість розраховує купити Святого Духа, сподіваючись відкупитися просто грошима, пожертвою на храм, благодійністю.
Зовнішність і прикраси храму не можуть свідчити про духовний стан прихожан.
Одного бізнесмена спитали, чому він не ходить до церкви? На що він відповів з образою, що він не одну церкву збудував, невже цього мало?
Також є випадки, коли продають цеглу для храму, мовляв, ти купуєш цеглини, якими буде збудована церква, навіть можна замовити цеглину зі своїм іменем.
Найважливіша не зовнішність храму, а внутрішній стан прихожан, скільки прихожан із цього храму зуміли очиститись і стали достойними входження в Царство Боже.
Краще хай церква буде маленькою, старенькою, без прикрас, але з духовною паствою, ніж великий храм, прикрашений, з прихожанами, які думають, що за їхню пожертву збудований цей храм, і ніби їм відкриються ворота Царства Божого.
Фарисейство
Дехто вважає, що фарисеї — це ті, які гнали Ісуса Христа, а я визнаю й шаную Христа. Так ворог спокушує подумки, щоби християнство не мало тієї чистоти, а з нею і сили, яка була за перших проповідуючих християн. Він прагне внести до християнства всі ці недоліки, які мали фарисеї, хоч багато з них були не такими вже грішними, а може навіть і праведнішими за нас.
Тому фарисейство не є історичним фактом чи категорією людей, а фарисейство є недоліком, з яким повинен боротися кожен, щоби Дух Святий сходив на нього. Бо Дух Святий не зможе ввійти в душу, яка пишається своїми праведними вчинками, виставляючи їх напоказ, або внутрішньо пишається собою.
Навіть гірше, коли вона не бачить у собі його, і на зауваження починає сперечатися. Якщо смиренному скажеш про фарисейство в душі, то він за своєю звичкою знайде факти свого фарисейства й покається.
Усі ми пошкоджені гріхами, і нам присутні, у малій мірі або у великій, ті чи інші пристрасті, з якими нам належить боротись, і коли людина стверджує, що вона чиста від того чи іншого гріха, тим вона свідчить, що вона його не бачить у собі, тільки й того.
Найголовніше для темних сил — відвернути увагу людей від себе, щоби люди не бачили спокус і недоліків, з якими треба боротись, а звідси якраз і випливає очищення душі. Тоді людина підпадатиме під їхній вплив і не буде закликати Бога на допомогу.
Свобода духу
Люди прагнуть свободи. Свободи праці, свободи вчинків, мрій, щоби насолодити своє тіло. Але тоді дух працює в людині не на інтереси душі, а вимушений працювати на тваринні інстинкти. Змішуючи в собі подобу Божу з твариною, виходить монстр, який працює на демонів, і є противником Богу, і через свою ненаситність має бажання знищувати все на землі.
Маємо розуміти, що природний інстинкт працює для тварин, а для людини працює Закон Божий, бо вона створена подібною Богу, і має божественні властивості творити. І якщо в людині йде підміна духу, то всі її божественні здібності починають працювати на тваринний інстинкт; не на творення, а на знищення всього того, що було створене Богом. Вона робиться сліпим знаряддям демонських сил, тому Бог дав Закон людині, з одного боку як попередження, а з іншого — як наставляння на праведний шлях.
Демони часто, а особливо останнім часом, подають людям свої логічні на перший погляд філософські твердження щодо тих чи інших речей. І людина, не маючи духа Божого, легко підпадає під вплив темних, і, стверджуючи їхні теорії, робиться противником Бога. Адже слово не тільки має звуки, але й дух, який піднімає або опускає людину.
Бог-Творець усім управляє, Він дає життя світу, про що свідчить нам Святе Письмо, і якщо людина, свідомо чи несвідомо, відмовляється від Бога, то тим вона відмовляється від свого власного життя.
Чи може бджола існувати без сім’ї? Сім’я надає всі можливості для життя бджоли. Тому бджола працює не тільки на благо всього вулика, але й оберігає його від ворогів ціною власного життя.
Люди часто не усвідомлюють, що, здобуваючи гроші й матеріальні блага, вони не отримують свободу й безпечне життя. Життя як свічка, швидко догорає, і все придбане матеріальне не дасть їй тієї свободи, яку пропонував їй Христос. Але ця свобода, свобода духу, оцінюється вже там, де йде суд, а тут, на землі, люди часто нехтують нею. Чистота духу скеровує людину до Бога як до джерела життя, бо без нього — смерть.
Бог наш Отець, а ми Його діти, і покірність дітей волі батьківській не обмежує їхню свободу, але оберігає їх і спрямовує правильним руслом життя.
Людям легше сприйняти символ, ніж дійсність, і образ, ніж дух та істину. Тому Царство Боже для багатьох є тільки символ, а не реальність, і той, хто працює для нього, трудиться не тільки на благо своє, але й на благо всіх людей і світу, який створив Бог.
Ісус мав Дух Бога, який був звільнений від впливу природного й демонського духів. Тому Його слова, Його міркування були істиною одкровення з Царства Божого, яка мала силу і владу над усім земним.
Православ’я
Коли ми говоримо про православ’я, ми повинні насамперед розуміти його пріоритети. Якщо православні люди цього не знають, то легко захоплюються екуменічним рухом і відмовляються від православ’я.
Що насправді несе православ’я в собі? Це очищення душі через терпіння, смирення й любов. Це вчення святих отців, які зберігали Дух Божий, і мали одкровення проти підступів диявола. Отже, дух православний має властивості скеровувати душу праведним шляхом. Він підтримується тоді в людині, коли вона читає Святе Письмо й повчання святих отців.
Православні керуються не тільки Святим Письмом, але й переданням. Святе Письмо не закінчується на Одкровенні Іоанна Богослова, а має продовження в богоявленнях святим отцям, одкровеннях, які передавались як досвід, шліфувались, випробовувались і залишались як передання.
Навіть негативний досвід падіння не приховувався, а слугував прикладом для інших поколінь, щоб оминути пастку темних. Одкровення старців, як сито, просіює всякий рух духовної людини, яка стає на шлях очищення, щоби людина йшла правильною дорогою.
Деякі сперечаються, стверджують, що Бог єдиний для всіх. Так, але є різне вчення, і в тому, щоби людина могла відрізнити добро від зла, була місія Ісуса Христа.
«Бог єдиний для всіх» вигукували юдеї, які розіп’яли Ісуса Христа. Тому, щоби відрізнити одне від одного, треба знати вчення досконало.
Православ’я покладається не тільки на досвід православних старців, але й порівнює його з іншими досвідами, щоби людина мала що з чим порівнювати, на що деякі, будучи викривлені, починають буйно реагувати, викрикуючи «Бог є єдиним для всіх, і віри всі рівні».
Омана. Так у православ’ї називається приваблення, яке йде від темних, щоби спокусити віруючих, і, не знаючи цього гріха, багато подвижників падали, навіть православні. Але якщо в православних це є прикладом негативним, і про це попереджається, то в деяких воно вважається ступенем святості й гідним наслідування. Тому не можна змішувати солому з вогнем.
Царство Боже зусиллями береться, і тому, якщо це істина, то ми мусимо стояти за істину і не піддаватися на умови інших.
Поки не відкриються очі душі і людина не здатна розуміти по духу, слова істини будуть пусті слова, які не мають сили. А коли дух відкриє людині очі душі, то значення слова доходять до самого серця людини. І кам’яне серце починає танути, як холодний лід від теплого сонця, змінюючи здібності душі в розумінні добра і зла. І цей процес не зупиняється, бо Бог має багато чого сповістити й навчити людину, щоби вона отримала свій первинний вигляд.
Вади
Що може завадити душі йти шляхом спасіння?
Лінощі, самовпевненість, клопоти, і пристрасть до грошей і всього земного.
Коли в скарбниці серця містяться не слова одкровення Бога, а людські пристрасті, то ця скарбниця насамперед буде скеровувати не на шляхи спасіння, а на задоволення своїх пристрастей.
Як багато душ, які бояться розлучитися зі своїми пристрастями, і, говорячи Богу так, самі хапаються за світські багатства.
Тут треба розуміти не обмеження у всьому, бо виконуючи все, і навіть звершуючи духовні подвиги, пожертви, можна впасти в оману. І захоплюючись самим собою, можна впасти через свою пихатість, або фарисейство й гординю, як падали інші.
Є життя подвижників, ченців і світських людей, тому до всього треба ставитися з розсудливістю, щоби не взяти на себе важку ношу, щоби не нарікати на життя та Бога. Найголовніше для душі не чесноти, не молитви, що треба виконувати для очищення душі, а любов, яка є початком усього духовного життя людини.
Любов не як слово, не як буква, а любов, яка є безкорисною, яка дає здатність людині відчувати Бога й насичуватися Його Духом.
Тоді все стає на свої місця, душа буде здібною відрізняти добро від зла.
Частина 2
Чим відрізняється православне богослов’я від інших?
Православне богослов’я ґрунтується на духовному досвіді старців, які ставали світилами для прийдешніх поколінь.
Тут слід зауважити, що це не є порушенням закону, і що Бог є Єдиний. Старці стяжали Духа Святого й Дух Божий, прибуваючи в них, їх наставляв, а через них і інших.
Ця духовна практика перевірялась іншими і підтверджувалась як духовний досвід, який вказував, яким шляхом треба йти, щоб оминути тенета диявола. Тому це є надійним підґрунтям, на якому мусять будуватися храми наступних православних поколінь.
Якщо християни не мають цього досвіду і не керуються досвідом православних старців, то легко впадають в оману.
Будь який християнин має свій особистий досвід, і через цей досвід він прагне стати вірним Господу. Початки мають значення для учня, тобто народ, у якому народилася людина, пріоритети й бачення духовного світу, розуміння Бога, теософічні погляди суспільства, які оточують людину. Але, щоби відшукати істину, має бути пошук, бажання та порівняння, оскільки душа цього варта. Скільки років людина гайнує на здобуття знань, які можуть бути неправдивими та непотрібними? Скільки трудиться людина, щоби прогодувати свою плоть? А чому душа вважається недостойною уваги і вивчення, як частина людини, яка перебуває у вічності? З вічності душа приходить, і до вічності відходить.
Здавалося б, усі читають одне Євангеліє, але чому ми належимо до різних вір? Адже Бог один.
Коли люди читають Святе Письмо, то часто у підсвідомості в них виникають бажання, які виходять із їхніх сердець. Одних цікавить зцілення тіла, бо бояться хвороб, які можуть призвести її до смерті, і хочуть пожити якомога більше на землі. Інших цікавить слава, щоби прославитися на землі як святий. Треті ж розглядають Святе Письмо як шифр, у якому закодовані тайни, щоби потішити себе у славі розумної людини. Деякі хочуть стати багатими, і у Святому Письмі вишукують підтвердження або роблять акцент на вирішенні цієї проблеми, хоча Христос заповідав: «не шукайте багатства земного, а шукайте багатства Небесного». Та це їх не зупиняє, це проходить повз вуха.
Деякі проповідники розказують, як вони стали багатими людьми, що літають на власних літаках, мовляв, чим більше ви даєте грошей на пожертву, тим більше ви отримаєте. І, звісно, що треба якомога більше пожертвувати Господу, тобто їм. І хто їм приносить великий грошовий внесок, того оголошують правовірними християнами, достойними наслідування та поваги.
Повіривши, люди віддають останнє, щоб отримати, як у казино, свій виграш.
І всі ці спокуси присутні в кожній людині і всіх конфесіях, але, проходячи всі ці спокуси, людина мусить не піддатись, а очиститись, і йти далі.
Тому, читаючи одне Євангеліє, одне Святе Письмо, ми можемо бути різними за своїми баченнями християнами. Жити спокусами, пристосовуватися до них, і, виправдовуючи себе, придумувати різні теорії, видаючи свої спокуси за ознаки святості.
Це робиться не крадькома, а відкрито, наставляючи або заражаючи інших неправдивими теоріями, тому таких прихильників, бажаючих збагатити себе через Бога, набирається дуже багато.
Є три шляхи християнства:
Перший, який наслідує своїх пастирів, що відкидають святих та їхні вчення, і опираються тільки на Біблію, як вони говорять. Ці пастирі, маючи свій досвід, вважають, що цього достатньо, щоби проповідувати слово Боже, а православ’я — це омана, в якій немає світла.
А що говорять православні старці з цього приводу?
«Не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони».
(1 Івана 4:1)
Іудейські священики та фарисеї вивчали тору і знали добре Святе Письмо, але це не зупинило їх, і вони, осудивши Ісуса Христа, віддали Його на розп’яття.
Тобто, можна добре знати Святе Письмо, але своїми діями протистояти Богу.
«Ми керуємось тільки Біблією, а ви керуєтесь вченнями старців, які написали багато книг за своїм розумом», — кажуть вони. Але, маючи власний досвід, християни цього напряму вже написали багато книг.
Православні діляться не тільки своїм позитивним досвідом, але й не приховують досвід негативний, для напоумлення. Тим вони відшліфовують віру, щоби вона була чистою, без прикрас і омани.
Друга течія християнства має своїх святих, своїх вчителів, і свої обряди, ба більше, вона має за мету об’єднання всіх християн.
Ну що-ж, здається, на перший погляд, усе правильно. Але православне вчення не сприймає вчення цих святих і, навіть гірше, називає це єрессю.
Святість — це мета більшості християн і подвижників.
Одні вважають, що всі святі, які ходять до їхньої церкви, уже освятилися словом Божим. Інші — що святість дається всім, хто просить у Господа. Деякі вважають, що навіть вбивці-інквізитори, які спалювали людей на вогні, також можуть бути святими, бо їх освятила церква.
Але третій, православний погляд, інший. Це, передовсім, очищення, яке містить у собі усвідомлення та покаяння. І так довготривалий час, аж поки розум не очиститься від світських роздумів, а буде перебувати з Богом, серце звільниться від каміння, і не буде прив’язане до світу, і в якому житиме любов до Господа.
Очищення душі йде поетапно, не може людина одразу очиститись, адже в неї ще живуть пристрасті, які будуть спокушувати її, відвертаючи від віри. Це довготривалий час праці над душею. З одного боку, Господь докладає зусиль, а з іншого, сама людина мусить шукати шляхи спасіння. Чим більше душа очищається, тим вона більше усвідомлює себе грішною. Тому святі бачили себе грішними, а найбільш грішні люди, тирани, вважали себе святими.
Що ж робиться з тими, які вважають, що вони легко стають або стануть святими?
Коли щось легко дається, воно не цінується належним чином. З іншого боку, коли людина не очистила свою душу до кінця — то, по-перше, Дух Святий не може ввійти в душу, яка повна гордині й зухвальства, а по-друге, неочищені пристрасті виростуть деревами, які затьмарять чистоту душі. Тоді подвижник не догоджатиме Богу, а буде марнословити, принижуючи Бога, видаючи Його за свого товариша чи друга.
Чи можуть бути такі речі в православ’ї?
Так, часто хворіють такими пристрастями ті, які починають свій духовний шлях. Через вчення старців, коли людина буде продовжувати свій духовний шлях, ці недоліки викриваються й людина виправляє їх. Якщо це не трапляється, тоді через духовних отців душа викривається, і, як золото, очищається. Так душа, навчена православними старцями, отримує скарби, цінніші за всі багатства у світі.
Якщо ж душа встигне придбати смирення до того часу, то вона піде далі, а якщо гординя не покинула її, то вона піде туди, де її хвалитимуть, і вона зможе там реалізувати своє марнославство.
Деколи чуєш такі речі, що православні святі вже застаріли, а ми даємо нове вчення, сучасне.
Люди називають себе православними, а насправді нічого про православ’я вони не знають. Навіть більше, їх цікавить не духовність і очищення душі, а, насамперед, зцілення, можливість змінити долю, бути робітниками небесних сил, гроші. Легко перемішуючи вчення Святого Письма та бажаючи задовольнити себе світськими утіхами, вони приваблюють до себе чимало людей. Але тут насправді не Дух Божий керує ними, а дух омани, магія, яка змогла прикрасити себе гарними словами, щоби ввести в оману людей, які шукають віри.
Тут вони часто використовують слова про очищення душі, навіть посилають до православних храмів ставити свічки, але суть залишається та ж сама — відвернути ду́ші від праведного шляху.
Духовні старці очищали свій розум через молитви й покаяння, і очищений розум отримував здібності бачити те, що простій людині недосяжно. Але цей дар давався Богом не для зцілення тіл, слави подвижника чи пошуку земних благ, а для зцілення і спасіння душ людських.
Очищена душа не робиться порожньою, а наповнюється Духом Божим, і тоді в подвижника проявляються надзвичайні дари, одним з яких є передбачення.
Коли отець Порфирій відійшов до Господа, один з його духовних чад перебував на роботі в іншому місті й не знав про смерть батюшки. Після повернення в Афіни в чоловіка виникли певні сімейні проблеми, і він, як завжди, вирішив зателефонувати отцю Порфирію порадитися. Він узяв телефон, набрав номер, і почув на іншому кінці голос старця. Він привітав старця, попросив його благословення і став викладати йому свої потреби. Старець вислухав його, дав йому цінну пораду. Зраділий духовний син сказав: «Я скоро зайду до вас, як тільки звільнюся», на що отець Порфирій відповів: «Не телефонуй мені знову, тому що я вже помер».
Кожне покоління мусить залишати для нащадків духовну спадщину. Якщо не вистачає власних світил, ми мусимо запозичити їх в інших, наприклад, у греків, сербів чи інших народів, де з’явився промінь Божий.
Щодо росіян, треба бути дуже обережним, щоби нам не підсунули троянського коня під виглядом духовності і братерства.
Захищати свій народ від ворога не є протиправним, а навпаки, віддати своє за ближнього свого є показником духовності.
Що б робили греки або серби, якби вони зазнали утисків зі сторони Росії і якби Росія пішла на них війною, вбиваючи їхніх дітей і забороняючи їхню мову та їхню культуру?
Це не стосується всіх росіян, це стосується тих, хто одержимий шовіністичними ідеями.
Багато віків Україна перебувала під владою Росії. Росія зацікавлена була територією України, виходом у Чорне море, Кримом, Бессарабією. Росія брала все, що могла забрати у свою власність. Для того вона використовувала всі методи, щоби території ці вважалися навіки її. Знищувались історичні цінності України: культура, мова, і особливо це стосувалося віри, заборонялася церковна українська мова, заборонялося друкувати книги і вести службу українською мовою. Переписувалась історія так, щоби населення себе вважало росіянами, а всі на́хили до своєї культури вважалися ворожими, негативними.
Так на території України виросли яничари, які за своїм вихованим антиукраїнським духом ненавиділи все, що стосувалось її культури й мови. Хоч вони стверджують, що люблять Україну, але насправді тільки в піснях, які теж слухати не бажають, а будь-які прояви привернути увагу до українознавства вважають за прояв насильства націоналізму.
«В духовності не повинно бути прояву націоналізму», — кажуть вони. Тобто, інтереси народу українського вважають проявом негативним, а російського — братерським.
«Добротолюбіє» — збірка духовних творів православних авторів IV — XV століть.
Очевидно, що російське духовенство читає книгу «Добротолюбиє», яка є азбукою для православних, але щодо України ніяк не хоче проявити добротолюбіє, ворожо налаштоване російське духовенство не тільки відвертає людей від України, що створило розбрат між православними, але й відвертає людей взагалі від православ’я. Як католики колись своєю жорстокістю до іновірців, катуваннями і тортурами відвернули людей від християнства.
Хоча цю книгу «Добротолюбія» переклав саме український подвижник Паїсій Величковський (1722–1794), якого росіяни пишуть як росіянина.
Очевидно, що всі наші кращі люди, а також і святі, росіянами записувались як російські, наголошуючи разом з тим, що Бог не розрізняє людей за національністю.
Кожна людина мусить любити всі народи, але щонайперше вона має обстоювати інтереси свого народу, оскільки Господь дав їй народитися в цьому домі. Домі, де народжуються покоління, де виховуються і зростають вони, і про чистоту цього дому мусить дбати, передусім, духовенство.
А коли ми допускаємо, що в дім приходять злодії та обкрадають його, дітей наших продають у рабство, а всіх жителів роблять жебраками, які раді будь-якому шматку хліба, кинутому їм із багатого столу, то чи ми тоді можемо називатися християнами?
Досить вагомим акцентом для утримання у своїй сфері впливу є пророцтва деяких подвижників про розкол у православ’ї, у якому звинувачують українців.
Не українців треба звинувачувати, а росіян у розколі православних. Якби росіяни проявили добротолюбіє до українського народу, то українці не хотіли б відокремитися від своїх братів, а оскільки брат виявився монстром, то, вочевидь, від нього треба відмежуватись.
І насамкінець, є пророцтво російських православних подвижників, що саме Росія буде батьківщиною для антихриста.
Ось що сказав професор Московської духовної академії Осіпов:
«Ось справжнє пророцтво, яке ви можете взяти і прочитати, це пророцтво Ігнатія Брянчанінова, святителя, який у своїх листах, у середині 19-го століття, чорним по білому, прямо написав: наш народ може й мусить стати знаряддям генія з геніїв, антихриста, який нарешті здійснить ідею про всесвітню монархію. Мусить, у значенні, — за задумом, за логікою.
Я здригнувся, коли вперше прочитав це. А потім побачив: справді, це так. А знаєте звідки побачив? Пам’ятаєте що відбувалося перед канонізацією царської сім’ї? «Визволитель»! Він визволитель! Дві тисячі років був один у нас спаситель, Господь Ісус Христос. І ніхто ніколи не смів нікого навіть згадувати. А тут пише не хто-небудь, а, гляньте, скільки в цих 150 підписах священиків московських! Визволитель для Росії! Перший серед святих руських. Що там ці всі Сергії Радонезькі, Серафими Саровські? Він перший! Погляньте що коїться. Ми не знаємо вже ніякої міри. Чому? Він помазаник. А до цього були імператори, звісно, не помазаники. Коли Олександра Другого підірвали, він без ніг три години мучився, це гірше розстрілу. Він помазаник? Помазаник. А в чому справа, чому його тоді не вихваляють? Коли починають говорити «він же постраждав мученицьки», я кажу «мільйони в цей час постраждали мученицьки». У чому справа, чому, що трапилося, звідки такий ажіотаж? Ну, багато святих у нас, багато мучеників, слава Богу, і він теж. Ні, не «і він теж», а Він, а усі інші — нижче. Чому? Цар. Тільки з однієї причини, що цар. Ви подумайте. І я тоді зрозумів — ось, виявляється, чого ми чекаємо. Чекаємо зовсім не святості, не подвижництва. А «Цар» — і зомліваємо. Ігнатій Брянчанінов тому і сказав: наш народ може й мусить стати зброєю. Тому що, напевно, в жодному суспільстві немає такого ажіотажу, немає такої жаги царя, як у нас. У чому справа? Це вже інше питання. Але факт, вражаючий факт, саме такий — чекаємо, чекаємо! Про це навіть книжки пишуть зараз, он Тетяна Грачова, ще хтось. Прямо пишуть: дай, дай, чекаємо, чекаємо. Отримаєте, голубчики, отримаєте. Хто читав Біблію, пам’ятає, як євреї просили в Бога царя. Розгнівався Бог, чуєте? Бог-то розгнівався за те, що вони просять царя. І дав їм біснуватого Саула. Отримаємо ж і ми, у цій своїй жадобі. Ось ситуація, як виявляється, дуже відповідає атмосфері нашої душі, яка розкриває, чого нам хочеться, що нам подобається. Не Бог, не порятунок. Ви чуєте? Не святість. Зовсім не це. Нам потрібні могутність, сила, матеріальний добробут. І цар-помазаник. О! І все в порядку. А Бог — це так собі. Ну, звичайно, Бог. І пророк його помаже, вкаже, тобто, на нього. Який пророк? Від якого бога? За якими ознаками? Прямо виконання Апокаліпсису. І дійсно, як пише Іоанн-Богослов, прийдуть і поклоняться перед ним усі народи. Але найжалюгідніше, що саме наш народ стане знаряддям, висуне його. І перші поклонимося. Ось це буде вже страшною вказівкою на те, хто ми є, хто нам потрібен. Ось хто нам потрібен, виявляється».
Російські православні християни стали знаряддям шовіністичного обману через духовенство, так само, як колись єврейські священики ввели в оману народ, щоби люди вигукували, аби Пилат розіп’яв Ісуса Христа.
Обман криється навіть у назві, де вони називають себе українською православною церквою. Духовна література: газети, книги, календарі — друкуються без зазначення своєї належності до російської церкви. Бояться, і, приховуючи це, вони тим викривають свою сутність — несправжню, дволичну, щоби не позбутися своїх прихильників, які ще залишились. Почали друкувати деякі книги українською мовою, хоч 10 років тому вони були категорично проти насилля українізації, так вони називали будь-які спроби українців проявити свої національні інтереси.
Тут, в Україні, вчать людей, що політика не мусить стосуватися людей, а в Росії їхнє керівництво веде антиукраїнську діяльність, благословляючи росіян на війну проти українців, називаючи їх фашистами, які ведуть боротьбу, захищаючи свій народ проти «руского міра», який прийшов «визволяти» українців від України.
Русь — це Україна, а не Росія
Росіяни всі історичні факти перетасували, щоби здобути першість. Але першість залишалася завжди за Україною, це: кількість православних віруючих, православних храмів, святинь і святих. (На 1988 рік у Росії налічувалось 2062 православні приходи, а в Україні 3971 прихід). Тоді росіяни вирішили повернути собі Україну війною, але промисел Божий не дав цьому плану здійснитись.
Політика й релігія
Деколи почути можна такі речі, що релігія відокремлена від політики, що це дві різні речі, і змішувати не треба, мовляв, духовність — це одне, а політика — це інше, це світські питання, ніби одне від Бога, а інше від сатани.
Хіба можна людину розділити на тіло й душу?
Очевидно, зацікавленості тіла й душі різні, але душа є частиною людини, даною Богом, і вона буде відповідати за вчинки душі й тіла, тому на землі пріоритет інтересів має бути в душі, а не в тіла, бо тіло йде в землю, і зникає назавжди, а душа продовжує своє життя.
У житті людини чи людства немає нічого такого, що не стосується Бога й життя на землі. Часто люди звикли маніпулювати такими речами, як віра. Наприклад, коли їм потрібна підтримка віруючих, то вони будуть показувати, що ходять до храмів, а коли йдеться про виконання Закону Божого, віри, честі і християнської моралі, тут вони одразу відмежовуються.
Якби католики не підтримали фашизм, то він не прийшов би до влади в Німеччині.
Якби деякі православні не підтримали російський шовінізм, то в нас би не було війни.
Деякі проповідують покірність усякій владі, бо вона є від Бога.
Але чи проявив покірність Ісус Христос первосвященикам, царю Іроду й Пилату? Тілом корився, а душею — ні.
Коли привели Ісуса Христа до Ірода, то цар спочатку зрадів, бо він чув про Нього, що Той творив чудеса, і тим здобув багато прихильників та учнів. І Ірод хотів би мати в покорі того, хто має таку популярність в народі, але побачивши, що Христос йому непідвладний, віддав його на суд Пилатові:
«Ірод же, побачивши Ісуса, дуже зрадів, бо давно вже хотів Його бачити, тому що багато чув про Нього і сподівався побачити від Нього яке-небудь знамення. І ставив Йому багато запитань, але Він нічого не відповідав йому». (Лк 23:8-9)
«Пилат же каже Йому: чи мені не відповідаєш? Хіба не знаєш, що я маю владу розіп’ясти Тебе, і владу маю відпустити Тебе? Ісус відповів: ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звище». (Ін 19:10-11)
Розуміння добра і зла є пріоритетом християнської віри. Коли йдеться про чистоту душі, то тут ми мусимо проявити смирення, а коли нас підштовхують до зла, то ми не маємо ховатись, а навпаки — проявити непокору, як проявляли перші християни, яких мучили й кидали левам.
Ісуса Христа віддав на розп’яття не Пилат, який не хотів заподіяти Христу якоїсь шкоди, а віруючі, які кричали «розіпни Його» Пилату, і священики, які боялися позбутися влади над людьми, бо Христос усе більше й більше здобував прихильність народу.
Віруючі люди й зараз можуть проповідувати Ісуса Христа, визнавати Його за Бога, але своїми вчинками розпинати Його, і своїм розумом противитися Йому. Тому треба пильнувати, аби наша віра не закисла фарисейством.