Премудрість Божа - Софія

Йосиф ісіхаст

Листи. Частина перша

Лист 1

 Любий у Христі мій брат, бажаю тобі всього доброго.

Сьогодні я став власником твого листа і даю тобі відповідь на те, про що ти пишеш. Відомості, яких ти просиш, не потребують часу та праці для обмірковування та відповіді.

Розумна молитва для мене – це як ремесло для будь-якої людини, адже я працюю у її творенні понад тридцять шість років.

Прийшовши на Святу Гору, я одразу почав шукати пустельників, які працюють у молитві. Тоді, сорок років тому, було багато таких, які мали всередині життя. Люди доброчесні, старі стародавні. З них ми вибрали собі Старця  і вони були нашими наставниками.

 Отже, діяння розумної молитви – це примушення себе говорити безперестанку Ісусову молитву вустами, без перерви. Спочатку швидко, щоб розум не встигав створити [якийсь] розсіяний помисел. Прислухайся лише до слів: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене».

Коли це триватиме досить довго, розум до цього звикає і сам це каже. І ти насолоджуєшся, ніби у тебе в устах мед. І хочеш увесь час казати це. І якщо це залишаєш, то дуже засмучуєшся.

 Коли розум до цього звикне і насититься, добре навчиться, тоді посилає це в серце. Адже розум – живильник душі, і, якщо він щось добре чи зло побачить чи почує, його робота полягає в тому, щоб звести це в серце, де знаходиться центр духовної та тілесної сили людини, престол розуму. Так от, коли той, хто молиться, стримує свій розум, щоб той нічого не уявляв, але слухав тільки слів молитви, тоді, дихаючи легко, він зводить розум у серце з деяким примусом і власним своїм бажанням, і тримає його всередині як би під замком, і розмірено говорить молитву: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене!»

Спочатку він каже молитву кілька разів і робить один вдих-видих. Потім, коли ум звикне стояти в серці, каже одну молитву при кожному вдиху-видиху. «Господи Ісусе Христі» – вдих, «помилуй мене» – видих. Це відбувається доти, доки не осінить і не почне діяти в душі благодать. Після цього – вже споглядання.

Отже, скрізь вимовляється молитва: і сидячи, і в ліжку, і на ходу, і стоячи. “Безперестанно моліться, за все дякуйте”,—каже апостол. Але не про те, щоб молитися тільки тоді, коли вляжешся. Потрібний подвиг: стоячи, сидячи. Коли втомлюєшся, сідай. І знову вставай, щоб тебе не здолав сон.

Це називається діянням. Ти показуєш Богові свою волю. А чи дасть Він тобі щось, все це вже залежить від Нього. Бог є початок та кінець. Все робить Його благодать. Вона – рушійна сила.

А щоб з'явилося і почало діяти любов, потрібно зберігати заповіді. Коли ти встаєш вночі і молишся, коли бачиш хворого і йому співчуваєш, бачиш вдову, сиріт та старих та їх милуєш, тоді тебе любить Бог. І тоді і ти Його любиш. Він перший любить і виливає Свою благодать. [Тоді] і ми те саме від себе, «Твоя від Твоїх» віддаємо [Богу].

Отже, якщо ти прагнеш знайти Його тільки через молитву Ісусову, не роби зітхання без молитви. Дивись тільки не приймай мрій. Адже Божественне - невидиме, безбарвне. Воно досконале. До Нього непридатні міркування. Воно діє, як тонкий подих у нашому розумі.

 А умиління приходить, коли замислюєшся про те, наскільки ти засмутив Бога – Того, Хто такий добрий, такий солодкий, настільки милостивий, благий, весь сповнений любові, Хто розіп'явся і все зазнав заради нас. Роздуми про це і про все, що зазнав Господь, приносить умиління.

Отже, якщо ти зможеш говорити молитву вголос і безперестанку, то за два-три місяці ти до неї звикнеш. І благодать сяятиме тебе і освіжатиме. Тільки говори молитву вголос, без перерви. І коли її прийме розум, тоді ти відпочинеш від її мови. І знову - коли її залишає розум, [нехай] починає язик. Спочатку, доки ти не звик, все зусилля додається до мови. Потім, усі роки твого життя, розум її говоритиме без праці.

 Коли ти приїдеш, як кажеш, на Святу Гору, прийди побачити нас. Але тоді ми поговоримо про інші речі. У тебе не буде часу для Ісусової молитви. Молитву знайдете там, де буде спокійний твій розум. А тут, коли ти бродитимеш монастирями, твій розум буде відволікатися на інше, на те, що ти почуєш і побачиш.

Я впевнений, що ти знайдеш Ісусову молитву. Не сумнівайся. Тільки стукайся прямо в двері Божественної милості, і Христос неодмінно тобі відчинить. Інакше бути не може. Полюби Його багато, щоб ти й отримав багато. У любові до Нього, великої чи малої, полягає і міра обдарування – велика чи мала.

Лист 2

Духовний стан поділяється на три чини, і відповідним [трояким] чином діє в людині благодать. Один стан називається очисним, він очищає людину. Та благодать, яку ти зараз маєш, називається благодаттю, що очищає. Вона спонукає людину до покаяння. Будь-яка старанність, що є в тебе, до духовного – все це від благодаті. Твого власного нічого немає. Все таємно робить вона. Так от, ця благодать, якщо тільки примушуєш себе, залишається з тобою певну кількість років. І якщо людина досягне успіху в розумній молитві, то приймає іншу благодать, дуже відмінну від колишньої.

 Перша благодать, як ми сказали, називається почуттям-діянням, і вона є очищаючою, бо той, хто молиться, відчув у собі божественне рух-діяння.

Друга благодать називається просвітницькою. Нею людина приймає світло ведення, зводиться до споглядання Бога. Не вогонь, не мрії, не образи, а ясність розуму, чистота помислів, глибина понять. Щоб це прийшло, у того, хто молиться, має бути досконала безмовність і не оманливий наставник.

 І третій стан – осяяння благодаттю. Це, після всього попереднього, – благодать, яка веде до досконалості, яка є даром великим. Я не пишу тобі зараз про це, тому що й потреби немає. Але якщо ти хочеш прочитати про це, то я, незважаючи на свою неписьменність, написав, коли відбувалися ці дії, рукописну книжечку «Духорухлива Труба». Постарайся її знайти. Купи і святого Макарія [Єгипетського] у Схінаса, авву Ісаака [Сирина,] і отримаєш велику користь. І якщо ти зіткнешся з будь-якими змінами , напиши мені, і я тобі відповім з великою готовністю.

Лист 3 (вибране)

Не залишай свій розум розбещеним, щоб не навчитися поганого. Не дозволяй собі дивитись на недоліки інших, бо, не підозрюючи про те, виявишся помічником лукавого і не успішному у доброму. Не робися через невідання союзником ворога твоєї душі.

 Ворог, винахідливий, добре вміє ховатися за пристрастями і слабинками. Тому, щоб вразити його, ти маєш битися з самим собою, умертвити самого себе – всі [свої] пристрасті. Коли стара людина а тобі помре, тоді скасується сила ворога та противника.

Наша боротьба не проти людини, яку ненароком можна умертвити різними способами, але проти початків і влади темряви. З ними воюють не тістечками та мармеладом, але потоками сліз, болем душі до смерті, крайнім смиренністю та найбільшим терпінням.

…

І щоб ти не відмовлявся від битви, доки не будуть переможені і не відступлять біси. Тоді ти й отримаєш свободу від пристрастей.

Лист 4 (вибране)

Неможливо стати ченцем, валяючись на перині. Монах повинен зазнати образи, осміяння, випробування, повинен впасти, піднятися, стати людиною.

Подвижництво, дитя моє, потребує поневірянь. Добра не знайдеш у ваннах та у солодкому житті. Потрібно подвиг і багато праці. Потрібно, щоб ти закликав до Христа день і ніч. Потрібний терпець у всіх спокусах і скорботах. Потрібно придушити гнів і хіть.

Дуже втомишся, поки зрозумієш, що молитва поза увагою та тверезістю – це втрата часу, праця без плати. Ти повинен при всіх внутрішніх і зовнішніх почуттях поставити невсипущого вартового – увагу.

 Якомусь святому один його гість тричі сказав, що той добре плете своє рукоділля. І втретє святий йому відповів: «З того часу, як ти зайшов сюди, людина, ти вигнав від мене Бога».

Бачиш, яку суворість [до себе] мали святі? Тому у всьому потрібна велика увага. Тільки зневажання та образи приносять духовну користь людині, бо від них народжується смиренність. Людина набуває вінців. Терплячи, пригнічує гордість і марнославство.

Тому, коли тебе ображають: "Гордець, лицемір, нетерплячий!" і подібне до того, - час терпіти. А якщо будеш огризатись, то програв.

Отже, завжди май страх Божий. Май любов до всіх і дивися, щоб ти не засмутив чимось і не нашкодив комусь, бо під час молитви стане для тебе перешкодою скорбота твого брата.

Стань для всіх добрим прикладом у словах і справах, і Божественна благодать завжди тобі допомагатиме, буде тебе покривати.

І дивися, дитино моя, все своє життя ніколи не забувай, що чернець має бути прикладом для мирських, а не спокусою.

Лист 5

Насамперед досконалий і нерозважливий послух всім. Від нього народжується смиренність. Ознака смиренності – незліченні сльози, які три-чотири роки течуть струмком. Від них народжується невпинна молитва, так звана розумна молитва. Так що тільки скажеш: «Ісусе мій найсолодший!» - Течуть сльози. Тільки скажеш: «Пресвята Богородиця!» – не можеш утриматись [від сліз]. Тоді від них народжується тиша у всьому тілі та досконалий мир.

Так от, якщо придбаєш це, тобі не страшні зміни, бо стаєш іншого людиною. Не те, щоб змінювалося [саме] єство, але його властивості змінює благодать через Божественні дії Бога.

Читай псалми зі смиренням. Розум хай прагне вловити зміст що читає. Розум нехай насолоджується тим, що осягають мізки.

Читай з великою увагою, тоді від цього зростає і розвивається душа. Згасає, вмирає стара людина – і оновлюється нова, і рясніє любов'ю Христовою. І надалі людина анітрохи не задовольняється земним, але безперервно бажає небесного.

Також про тіло: воно має подвизатися щосили, завжди бути поневоленим духу. Не шкодуй його анітрохи.

Лист 6 (вибране)

 Поклади фундамент з каменю, і побудуй на ньому небесний будинок. Очищай нутро чаші своєї душі, як нас вчить Господь, щоб вона стала і зовні чистою. Адже всю роботу яку ти зробив за допомогою свого тіла – це [лише] листя, що прикрашає зовнішність людини.

Про що я писав тобі раніше, це очищає людину зсередини, воно розкриває очі душі. Лише цим очиститься твоє серце, щоб побачити Бога. Без розумної праці мало користі від зовнішнього.

Хай буде [у тебе] смирення як одежа святого у всіх твоїх рухах. І стань губкою для братії, вбираючи в себе всяку ганьбу і приниження, наповнюючи свою душу не почестями і похвалами, але ганьбою і звинуваченнями, будучи при цьому невинним.

Ніколи не намагайся довести свою правоту, бо тоді ти і будеш неправий. Але навчися мужньо терпіти спокуси, які б не допустив тобі Господь. Замість виправдань кажи: «Вибачте!» - і, не згрішивши, кайся, що згрішив. Визнаючи це в душі, а не так, щоб напоказ, заради похвали, ти казав, що винен, а в собі засуджував інших.

Щоб отримати благодать від Бога, не шукай у своїх скорбот втіхи від людей.

Щоб перейти міст (прощення), і якщо не прощаєш винного – руйнуєш міст, яким ти повинен був пройти. Отже, стань хорошим зразком і прикладом для інших у своїх справах, добрих і приємних Господу, і не бажай усіх перемогти своїм язиком.

Не розраховуй на вирішення проблем, коли говоритимеш з метою довести свою правоту. [Справжня] правота – це мужньо витерпіти спокуси, що приходять, щоб вийти переможцем, винен ти чи не винен. Бог нас випробовує, щоб ми прийшли у безпристрасність. І якщо ти цього не виносиш, воістину воюєш з Богом.

Гнів сам собою природний. Як нерви в тілі, так і він є нерв твоєї душі. І кожен має ним користуватися проти демонів, людей-єретиків і всього, що перешкоджає йти шляхом Божим. Якщо ж гніваєшся на братів таких як ти, руйнуєш справи рук своїх, знай, що ти хворий на марнославство і зловживаєш нервом душі. А позбутися цього можеш любов'ю до всіх і справжньою смиренностю.

Тому, коли найде на тебе гнів, закрий міцно рота і не говори з тим, хто тебе ображає, чи ганьбить, чи викриває, чи без причини тебе спокушує.

І цей змій стрепенеться в серці, підійде до горла і, оскільки ти йому не даси виходу, задихнеться і лусне. І коли це повториться декілька разів, [гнів] зменшиться і припиниться зовсім.

Так як людина створена розумною і доброзичливою, виправляється вона краще любов'ю і лагідним зверненням, ніж гнівом і грубістю.

Це усвідомив і я [ціною] багатьох і великих випробувань. Добром і любов'ю можеш багатьох зробити добрими, як ангели.

Ніколи я не бачив, щоб гнівом можна було виправити людину, тільки - любов'ю. Тоді він, дивлячись на твою доброту, приходить в умиління і жертвує своєю гординею. Тож так і роби, візьми приклад із себе: коли ти стаєш лагідним? Коли тебе ображають, чи коли проявляють до тебе доброту?

Головні пристрасті, від яких народжуються всі інші, – це гнів та похіть (блудні помисли).

Якщо, з усіх сил будеш давити гнів, коли він тільки починає рухатися, то знайдеш його наступного разу ослабленим. І незабаром це принесе плід довготерпіння – незворушність, (яка зв’яже сильними мотузками цього змія). Звідси ти отримаєш мир, спокій, і благодать.

Інша ж мачуха [пристрастей] - це похіть (блудні помисли). Але коли будеш боротись з ними, тоді не буде надлишку крові в тілі. А коли не буде цього надлишку, [похіть] не буде мати сили звалити тебе.

Не дозволяй входити нечистим помислам, але борись молитвою. Борись мужньо, а не мляво, і вони одразу послабшають. І якщо робитимеш так, то розквітне квітка чистоти, та невинності в твоїй душі, від якої зрадіє твоя душа радістю невимовною, і прийде благодать.

 

Лист 7

Те, що ти пишеш, дитино моя, відбувається з тобою тому, що немає в тебе терпіння. Ти, дитино, шукаєш Христа, прагнеш увійти в Небесний Город. Молиться за це твій Старець, моляться отці, молюся і я, убогий, тут, серед скель. Так ось, чує всіх нас Господь і заради скорботи твоєї гордої душі, щоб упокорити і побороти гнів, лють, роздратування, егоїзм, послав тобі Він одну блоху - це маленька спокуса, щоб вона тебе кусала, а ти зносив, щоб вона тобі докучала, а ти довготерпів. І щоб помалу ти приборкував гнів, лють і сум'яття, задушуючи це в собі і не дозволяючи жорстокому слову вийти [з твоїх вуст]. Потім віддаляється та сила сатани, яку людина пригнічує всередині [себе] один раз, і двічі, і багато разів, і залишає його, і тоді душа стає лагідною і спокійною, як ягня.

Я, коли жив у світі, міг виступити проти тисячі. Серце у мене було левове. І ось любов Христова зробила мене трупом. Якби я вирішив розповісти, що я виносив щодня від цієї пристрасті, то мав би написати книгу. Адже Бог, бажаючи мене звільнити, посилав мені всякі витончені напасті: щоб несправедливо мені докучали, щоб мене ображали, щоб мене спокушали. Не прості випробування, а такі, що здатні вбити. І терплячи, і задушуючи в собі сатану крайнім терпінням, я отримав визволення від цього зла.

Отже, однієї тяжкої зими спокусник звів на мене всілякі хитромудрі напасті, якими він один уміє спокушати, а Бог допускає випробовування. І ось, коли він зробив три чи чотири спроби і побачив, що його нападки марні, раптово ввірвався крізь двері порив вітру, так що підняв покрівлю з усіма опорами, дах полетів, як літак, – і кинув його навпроти, на скелю, у сніг. І ми залишилися просто неба серед снігу.

Якщо ти потерпиш свої випробування, то за це отримаєш благодать, відповідно до спокус. Тому не думай, що, якщо поступишся одному, не прийде до тебе інша спокуса. Обов'язково прийде. І якщо проявиш себе в ньому не мужнім, то і в інших спокусах ти будеш таким самим.

Адже спокуса всередині нас, дитино моя. Ти її не бачиш? Придивись до неї! Вона від пупа утроби піднімається в серце, розпалює його, гарячить кров і піднімається до горла, ударяє в голову, затьмарює розум. І ніби грудка встає в горлі, і перекриває дихання, і душить людину.

Ти пишеш, що якби знав, що отримаєш благодать, то витерпів би тисячу спокус, таких, як це. Але звідки ж ти знаєш, що коли терпиш, то не отримаєш благодаті? Я кажу тобі і всім братам, що немає іншої, більш короткої дороги, ніж терпіти спокуси, які приходять, яким чином вони б не приходили.

Праведність не має дзвіночка, щоб дізнатися про неї по його дзвону. Дзвіночок праведності – це смирення, довготерпіння, витримка. Ось прикраси монаха та всякого християнина.

Подвижник надіється отримати винагороду згори і благодать, яку йому належить отримати від Господа, за терпіння.

І якщо знову згрішиш і впадеш, знову кайся. Не впадай у відчай. Не втрачай надії, підбадьоришсь духом говори: «Пробач мені, Христе мій, знову я каюся!» Не кажи: «Немає мені порятунку!»

Не гнівайся на братів. Переноси їх немочі, щоб [і] вони переносили твої. Люби, щоб тебе любили, і терпи, щоб тебе терпіли. Стань добрим, і всі стануть добрими до тебе. Підкори свої пристрасті і побачиш, як багато хто благоговійно ставитиметься не тільки до твоїх слів, а й до погляду твоїх очей.

Не вважай себе монахом, доки не отримаєш благодаті. І якщо залишимося без благодаті, ми даремно з'явилися на світ людьми.

І відповідно до чистоти душі і просвітлення, наскільки отримав це кожен з нас тут, настільки ближче, ясніше він бачитиме Христа там, і насолоджуватиметься Його пахощами, і більше за інших буде радіти і втішатись.

Лист 8 (вибране)

Ніщо інше не може допомогти заспокоїти гнів і всі пристрасті, як любов до Бога і до людей. Любов'ю перемагається легше, ніж іншими подвигами.

Якщо щось трапиться, кричи пароль: «Заради любові Твоєї, Ісусе мій, солодка Любов, я переношу лайку, образи, несправедливості, труднощі і всякі скорботи – все, що б зі мною не сталося». Відразу, як це подумаєш, тягар полегшується і бісівській гіркоті приходить кінець.

Одного разу я опинився у владі смутку і зневіри через жахливі спокуси, які шли одна за одною. Судився я з Богом, бо [вважав] несправедливим, що Він допускає мені стільки багато спокус, не стримуючи їх хоч трохи, щоб я перевів дух. І [перебуваючи] в цій гіркоті, почув я голос усередині себе, дуже солодкий і дуже виразний, з глибоким співчуттям [що сказав]: «Хіба ти не витерпиш всього цього заради Моєї любові?» І почувши цей голос, я залився сльозами і каявся в зневірі, що мною опанувала. Не забуду ніколи цей голос, такий солодкий, що одразу зникла спокуса й вся зневіра.

- Хіба ти не витерпиш усього цього заради Моєї любові?

 - О, воістину солодка Любов!

 

Розповідав мені один брат, він гнівався на брата, який не слухався його порад.

 І побачив він Господа, на Хресті розп’ятого, Христос підняв Свій погляд до нього і каже: «Подивися на Мене, скільки Я зазнав заради твоєї любові! А, що ти не можеш стерпіти?»

І з цим словом розчинився мій смуток, наповнився він радістю і миром і, виливаючи потоки сліз, і дивувався я поблажливості Господа, Який допускає скорботи, але і втішає, коли бачить, що ми сумуємо.

Тому не сумуй, не засмучуйся через скорботи і спокуси, але любов'ю до Ісуса нашого полегшуй гнів і зневіру.

Підбадьорившись, кажи: «Душа моя, не журися! Адже мала скорбота очищає тебе від багаторічних гріхів. Але невдовзі і вона пройде». І це чиста правда.

Спокуса. Чим менше терпіння, тим більшими здаються спокуси. І чим більше звикає людина їх терпіти, тим менше вони стають, і тоді вона долає їх легко. І стає непохитним, як скеля.

Отже, терпіння! Що зараз тобі здається важким, через багато років покаяння і очищення ти здобудеш його, не розуміючи, звідки ти здобув цей навик.

Тому працюй зараз, у молодості, не кажи «ну чому?» і не сумуй. Коли постарієш, збереш врожай безпристрасності. І будеш дивуватися, звідки в тебе вродили такі прекрасні колоски, тоді як ти нітрохи не обробляв землю?! І як ти, недостойний нічого, став багатим?! І з усіх твоїх нарікань, непослуху, і зневіри виросли такі плоди та запашні квіти! Тому примушуй себе.

Якщо тисячократно впаде праведний, він не втрачає своєї сміливості, але знову піднімається і збирається силами, і Господь приписує йому перемоги. Перемоги йому не показує, щоб він не звеличувався. А падіння нагадує йому, щоб він їх бачив, щоб страждав, щоб упокорювався. Коли ж він пройде через ворожі табори і скрізь здобуде непомітні перемоги, тоді Господь починає помалу йому показувати, що він перемагає, і отримує нагороди. І він відчуває, що легко долає те, що раніше йому не давалося. І так він виправляється, випробовується, удосконалюється, наскільки вміщує його природа, розум, сили душі. Тому мужайся і кріпись у Господі і не зменшуй свої старання. Але проси, волай невпинно, отримуєш ти чи ні.

Лист 9

Благодать, - це великий дар безмежного божественної милості, яким Сам [Бог] будучи благим, наділяє нас безмежною Своєю добротою. Приймаючи наш труд і те, що ми пізнаємо Бога (від якого походить премудрість), любов, богослужіння, пісня, славослів'я, – все це приймаючи, добрий Подавець знову нас винагороджує від Своїх – Своїх, «Твоя від Твоїх».

(Тут блаженний старець нам пояснює, що Бог пропонує нам дію, і коли ми починаємо слідувати за цим, Він нас вчить, підтримує, наставляє і нагороджує благодаттю, яка ж і Йому віддає Славу. Тобто від Нього все виходить, і до Нього повертається. Ця взаємодія нас зводить з падіння в Небесні Світила, з тлінного в нетлінне (вічне), з простої людини в ангела, використовуючи таланти якими наділена душа.

(Таланти, які через спокуси почали використовувати демони, щоб людина робила зло прислуговуючи їм.)

Тому від нас залежить труд, як казав Ісус: «Царство Боже зусиллями береться», навчитись служінню Богу, через знання і повчання старців. Хто нехтує цими знаннями, або ліниться, той попадає в пастку, оману демонів, які ведуть подвижника до трагедії, до падіння, навіть буває до біснування).

Від Свого багатства Бог наділяє [нас], а ми, жебраки, і сліпі, і кульгаві, від Нього збагачуємося, саме це багатство залишається в Ньому, не зменшуючи і не робиться надмірним. О велич неймовірна! Він усіх збагачує! Тисячі тисяч, збагатилися і стали святими, а це ж саме багатство залишається у Бога.

Знай, дитя моє, що всяке благо має початок від Бога. Не буває доброго помислу не від Бога і лукавого помислу не від диявола. Отже, все, що б ти не подумав, чи сказав, чи зробив доброго, все це дар Божий. Всякий дар вдосконалений, від Бога. Все – це є дар Божий, свого власного ми нічого не маємо.

Отож, кожен, хто бажає і просить благодаті, хто бажає, щоб Бог дав йому дар, повинен насамперед добре пізнати себе – [виконати заповідь] «пізнай самого себе». І це – справжня істина. Адже кожна річ має початок. І якщо не пізнаєш, у чому полягає початок, то наприкінці не отримаєш добра.

Отже, початок та істина – у тому, щоб пізнати, що ти є ніщо, нуль і що з нічого сталося. Він сказав - і стала земля. І, взявши глину, створив людину: без душі, без розуму – [просту] глиняну людину. Ось твоя власна істота. Ось що таке ми всі. Земля та глина.

Це перший урок для тих, хто хоче отримати благодать, так, щоб вона залишилася біля нього назавжди. З цього [уроку] навчись пізнати себе, а від цього пізнання народжується смиренність. Нехай він не пустими словами каже, але говорить істину, що має тверду основу: «Я земля, я глина, я голий». Ця [земля] – наша перша мати.

Так ось, землю топчуть, і тебе – як землю – повинні топтати. Ти голий, ти нічого не вартий, тебе кидають туди-сюди, з тебе будують. Тебе з одного переробляють в інше, як непотрібний матеріал.

Отож, вдихнув у тебе Творець і дав тобі дух життя. І ось ти відразу став людиною розумною. Ти кажеш, трудишся, пишеш, навчаєшся: ти став дією Божою. Однак не забувай, що твій корінь – земля. І якщо візьме [твій] дух Той, Хто тобі його дав, з тебе почне знову будуватимуть мури.

Тому пам’ятай останнє твоє, і не згрішиш по віки.

Це перша причина, яка не тільки приваблює благодать, а й примножує її, та утримує. Вона зводить розум у перше споглядання єства. А без цього початку людина хоч і знайде якусь дрібницю, але з часом її втратить, бо будує не на твердому ґрунті, а домагається цього різними способами і хитрощами.

Ти кажеш, наприклад: «Я грішник!» Але в собі думаєш, що ти праведний. Тоді ти не можеш уникнути омани. Благодать хоче залишитися, але оскільки ти ще на ділі не знайшов істину, то вона через неправду повинна піти. Адже ти, безперечно, повіриш своєму помислу, що ти є те, чим [насправді] не є, і обов'язково спокусишся. І тому благодать не залишається.

Адже в нас є супротивник, міцний і вправний, винахідник зла і творець будь-якої омани, який пильнує в нашій п'яті, який зі світла став темрявою і знає все, що є ворогом Бога і прагне всіх нас зробити Його ворогами. І нарешті, він - лукавий дух і тому легко поєднується з духом, який нам дарував Бог, і бере нашу машинку і рухає нею, як хоче. Дивиться, куди схиляється прагнення душі, і як їй допомагає Бог, і відразу сам винаходить [що-небудь] подібне.

Адже є війни, про які людина знає та їх уникає. Але є й інші, про які віна не знає, тому що це хитра боротьба, і нелегко людині їх розрізнити. Це – душевні зміни, рухи думки, тілесні хвороби та зміни.

Творець, Який створив глину, взяв склад із чотирьох стихій: сухого, вологого, гарячого та холодного. Тому з необхідністю кожної миті людина страждає відповідно до зміни кожної стихії. Тобто він сохне, зволожується, нагрівається, охолоджується. І якщо переважають властивості якоїсь стихії, то хворіє тіло. Отже, разом з ним страждає і душа. І розум не може виконувати свої розумні рухи, оскільки кульгає разом із тілом.

Чи сохне від сонячної спеки тіло? Сохне і розум. Зволожується, якщо дощ, і стає млявим тіло? Стає млявим і розум. Охолоджується, якщо дме вітер, тіло? Збільшується з надлишком жовч, і розум затьмарюється, і святкують перемогу мрії.

Так от, у всіх цих змінах благодать хоч і присутня, проте не діє, бо органи хворі, а наш ворог диявол знає, як треба воювати за кожних зміну. Сухістю він озлобляє тебе, щоб ти ставав каменем, щоб противився, щоб не слухався. Холодом він уміє охолоджувати в тобі ревнощі, щоб ти ставав холодним до Божественного і байдужим. Жаром – щоб ти гнівався і хвилювався, щоб не дозволити тобі розрізняти правду. Адже [тоді], як ми сказали, з'являється надлишок крові, який теплом приводить у рух пожадливість – пристрасну частину душі – і гнів. А вологістю він породжує в тобі сонливість, млявість, занепад сил, розслаблення всього тіла.

Отже, від усього цього страждає тіло, страждає разом із ним і душа, хоч вона і розумна, і безтілесна.

Подібним чином і благодать. Коли вона наближається до людини, тоді змінює не [його] єство, а ті ж природні властивості і благі переваги, якими обдаровано це єство. Вона, наскільки можливо наповнить кожного, заповнює та переповнює або, навпаки, зменшує та забирає.

Так ось, оскільки створення передує подиху, так праця має передувати баченню. І труд називається те, що робиться тілом, а бачення – те, що розважливо робить розум.

Неможливо без діл бачити. Отже, подвизайся зараз у тому, чого вимагає діяння, а вище прийде само собою.

Ось ти дізнався, що ти - глина, жебрак і голий. Тепер проси у Могучого відтворити єство, щоб Він тебе збагатив. І якщо Він тобі дасть, багато чи мало, знай, хто твій Благодійник. І не приписуй собі чуже як своє власне.

З болем та сльозами ти приймеш благодать. І знову ж таки зі сльозами радості та вдячності, зі страхом Божим її утримаєш. Теплотою та ревнощами вона приваблюється, холодністю та недбальством – губиться.

Христос не просить від тебе більшого, щоб дати тобі Свої святі дарування. Тільки визнання: якщо ти маєш що добре – це Його. І співчувай тому, у кого [цього доброго] немає. Не засуджуй його за те, що він не має [цього,] що він грішний, злий, лукавий, балакучий, злодій, блудник і брехун. Якщо здобудеш це пізнання, то ніколи не зможеш нікого засудити, навіть якщо побачиш когось, хто грішить смертельними гріхами. Адже тоді ти одразу скажеш: «Нема в нього, Христе мій, благодаті Твоєї, тому він грішить. Якщо й від мене Ти втечеш, то я зроблю ще гірше. Якщо ж я стою, то стою тому, що Ти носиш мене. Брат як бачить, так і робить. Він сліпий. Як же ти хочеш, щоб він бачив без очей? Він – жебрак. Як же Ти вимагаєш, щоб він був багатим? Дай йому багатство, щоб він мав. Дай йому очі, щоби він бачив».

Якщо вимагатимеш справедливості в будь-якій справі, коли твій ближній вчинить з тобою несправедливо, зганьбить тебе, образить, вдарить, вижене чи замахнеться на твоє життя, то знову ж таки сам виявишся несправедливим, вважаючи його винним або за пристрастю його засудивши. Ти ж вимагаєш від нього того, чого йому не дав Бог. І якщо добре зрозумієш те, що я тобі говорю, всі будуть для тебе не винними в жодному гріху і тільки ти будеш у всьому винен.

Адже три ворога ведуть боротьбу з людським родом: біси, наше власне єство та звичка. Крім цього іншої боротьби не існує.

І якщо прогониш біса, який мучить все людство, тоді ми всі будемо добрими. Ось кому ти маєш приписати несправедливість. Його ти маєш зненавидіти, його засуджувати і до кінця пам'ятати, що він ворог.

Інший [ворог], як ми сказали, – це [наше] єство, яке, як тільки людина пізнає цей світ, чинить опір закону духу і вимагає всього того, що приносить смерть душі. Ось і другий ворог, що гідний ненависті до кінця твоїх днів. Його ти маєш засуджувати та звинувачувати.

Є в нас ще й третій ворог – звичка. Оскільки ми звикаємо робити всяке зло, це стає для нас навичкою, яка займає місце другої натури і виконує гріх як закон. І потрібен, відповідно, рівний подвиг, щоб ми прийняли божественну зміну і спасіння. Отож ось і третій ворог, який гідний удосконаленої ненависті.

Отже, якщо хочеш, щоб твій ближній у всьому був хорошим, як тобі подобається, відніми від нього цих трьох ворогів благодаттю, якою володієш. Ось що таке справедливість, якщо хочеш її знайти: твори молитву Богові, щоб Він визволив твого ближнього від цих ворогів. І тоді буде у вас згода.

Якщо ж ти захочеш знайти справедливість по-іншому, то завжди будеш неправий і, отже, благодать буде змушена то йти, то приходити, поки не знайде в твоїй душі спокій. Людина повинна мати в собі стільки благодаті, наскільки сильна спокуса, щоб через смиренням її витерпіти, наскільки тяжкий тягар ближнього він покірно несе.

Отже, попередні листи, які я тобі надсилав, містили в собі діяння. Зміст цього, який написав зараз, – просвітництво. Від діл людина отримує просвітництво ведення. Бо діяння сліпі, а просвітництво – це очі, якими розум бачить те, чого не бачив раніше.

І тепер він має світильник і очі, і він бачить речі по іншому. І колись була благодать діяння, а тепер він прийняв десятикратну благодать. Тепер розум став небом, бачить далеко, має місткість, що перевершує колишню. Нині йому бракує бачення. Він знайшов престол, як цар, і йому бракує видовища, про яке скажемо іншим разом. Ти ж перепиши ці листи чорнилом, щоб не стерлися (бо вони [написані] олівцем), щоб їх вивчати і виправляти своє життя.