ПРЕПОДОБНИЙ АФОНСЬКИЙ СТАРЕЦЬ ПОРФИРІЙ

Старець Порфирій (Кавсокалівіт)— один із самих шанованих у світіподвижників благочестя XX століття. Він був наділений багатьмадуховними дарами, якими дарував йому Бог: любов до Бога і людям, милосердя, довготерпіння, прозорливість, дар зцілення. Отець розумів мову птахів, бачив надра землі і безодні морські, споглядав прадавніподії так, немов бувїхнім безпосереднім свідком, бачив ангелів і нечистих духів і саму душу людину. Від його дотику зцілялися люди, хоча сам він усе життя болів і не просив Господа про своє зцілення.

ЮНИЙ ПОДВИЖНИК НА АФОНI

 

Старець Порфирій, у миру Євангелос Баірактарис, народився 7-го лютого 1906 року в Греції, у селі святого Йоана Карустія, біля Алівері, у провінції Евіа. Його батьки були бідні благочестиві селяни. Всю освіту Євангелос здобув у двох класах початкової сільської школи. Працював він змалку спочатку вдома по господарству, пас вівці, працював на городі, а потім у 8-річному віці на вугільній шахті, а пізніше за прилавком магазину.

У ранній юності Євангелос прочитав житіє святого Йоана Кушника. Воно на нього справило таке сильне враження, що хлопець вирішив усе залишити і піти на Святу Гору Афон. Багато разів він намагався туди потрапити, але щоразу щось перешкоджало. Нарешті, коли Євангелосу виповнилося 14 чи 15 років, він дістався до Святої Гори.

Господь так влаштував, що на кораблі, на якому плив Євангелос із Солунь на Афон, знаходився і його майбутній старець ієромонах Пантелеймон. Він відразу взяв юнака під своє заступництво і, видавши його за свого племінника, допоміг йому потрапити на Святу Гору, тому що в такому юному віці туди не пускали.

Після прибуття на Афон отець Пантелеймон узяв Євангелоса у свою Георгіївську келію на Капсокалівії, в якій подвизався разом зі своїм братом та отцем  Йоанікієм. У цій келії колись спасався відомий старець Хаджі-Георгій.

У такий спосіб Євангелос придбав відразу двох досвідчених наставників. Він з радістю віддав їм себе в повний послух. Єдине, на що він міг поскаржитися, так це на те, що старці не досить багато від нього вимагали. Одного ранку вони послали його наколоти дрова для отоплення. В їхніх пошуках юний послушник дістався до яру, що знаходився досить далеко від скиту Кавсокалівіт, в якому він тоді жив зі своїми старцями. Коли хлопчик почав рубати дрова, з ним трапилося нещастя: з сокири зірвалася рукоятка, і лезо увігнав йому в ногу, сильно її поранивши. З рани хлинула кров. Поблизу нікого не було, і, поза всяким сумнівом, юнак мав померти від втрати крові. Відчуваючи смертельну небезпеку, він щосили почав голосно кликати на допомогу Матір Божу: «Пресвята Богородиця, допоможи мені!». І кров миттю зупинилася. Послушник ходив увесь час босий – взимку і влітку – по гірських, кам’янистих стежках Святої Гори, мало спав, вкриваючись однією ковдрою, а ложем його була тверда підлога келії. Жив майбутній старець завжди в келії з відкритим вікном, навіть коли надворі падав сніг. Працював без утоми: вирізав по дереву, колов дрова, збирав равликів, носив на спині здалеку мішки з землею для городу, тому що Капсокалівія досить скелясте місце і само по собі там нічого не росте. Весь послух, покладений на ньогостарцями, юнак виконував з радістю. Доручили Євангелосу раз збирати равликів на крутих скелястих схилах. Діставшись високо по сипучому камінні, юний послушник влаштувався на краю прірви і почав складати равликів у свій мішечок, як раптом каміння під ним покотилося вниз, і він разом з ним зірвався у прірву. З вуст хлопця ледь встиг зірватися крик: “Пресвята Богородице!”, – і відразу якась сила взяла його і поставила на протилежному боці цієї ущелини. Весь тремтячи від хвилювання, із вдячністю в серці до Благословенної Владичиці, повернувся Євангелос у свою келію зовсім неушкодженим..

Юний подвижник не знав ледарства й у нього не було ні однієї вільної хвилини, розум і серце увесь час були зайняті молитвою.

Він навчився добре читати і допомагав старцям на кліросі, і сам постійно читав у келії святе Євангеліє, яке знав майже напам’ять.

Георгій Папазахос, професор медичного факультету Афінського університету, котрий багато років був особистим лікарем старця Порфирія, розповідає зі слів старця такий випадок.

“Коли мені було 16 років, – розповідав отець Порфирій, – одного разу, після прийняття Святих Тайн, я відчув таку любов до Христа у своєму серці, що визнав за необхідне усамітнитися в ліс і там почав молитися. Душа моя зверталася до улюбленого Господа: “Слава Тобі, Боже! Ти в мені, останньому грішнику. Ти, мій Христе, розіп’ятий за мене, перетерпів муки заради мене і поніс гріхи мої. Чим я можу віддячити Тобі? Які страждання я можу понести за Тебе? Господи, пошли мені рак! Пошли мені, Господи, рак, щоб я міг постраждати з Тобою ”. Хлопець став постійно повторювати цю молитву, а потім висповідав це своїм старцям. Вони порадили йому більше так не молитися, тому що Господь краще знає, що кому потрібно. З тих пір юний послушник ніколи вже не просив хвороби. “Але, – підсумував старець, – Господь, врешті решт послав мені рак, хоча і на схилі літ. Так що я можу постраждати з Ним хоча б трохи”.

Невідомо коли конкретно, але очевидно незабаром після його оселення на Афоні, Євангелос прийняв чернецтво з ім’ям Микита.

Одного разу юний Микита, прийшовши рано до церкви, стояв у темному куті і молився. Тут у храм увійшов 90-літній старець, чернець Димитрій, який був офіцером царської армії. Оглянувшись по боках і нікого не помітивши, старець став на молитву, роблячи поклони до землі. Під час молитви старця Димитрія осяяла така благодать, що він стояв посередині храму, не торкаючись підлоги. Божественна благодать, яка вилилася на святого старця, доторкнулася і юного монаха Микити, серце котрого готове було прийняти її. Почуття Микити неможливо описати. Дорогою назад у келію, після прилучення до Святих Тайн, його серце переповняла така радість і любов до Бога, що, здійнявши руки до неба, юний монах голосно викрикував: “Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже!”.

Після того, як юний чернець Микита удостоївся стати причасником Божественної благодаті, у його житті відбулися значні зміни. Господь сповнив його духовними дарами, подібно до того, як сповнив апостолів після зішестя на них Святого Духа в день П’ятидесятниці. Вперше ці дари явно проявилися, коли його старці-наставники поверталися до себе в келію з далекої подорожі, і монах Микита здалеку побачив їх. Він бачив старців так, начебто був поруч з ними, хоча ті перебували поза його полем зору. Микита висповідав цей випадок своєму старцю, отцю Пантелеймону, який порадив ставитися до цього дару з великою обережністю і нікому про це не говорити. Послушник суворо виконував цю пораду доти, поки йому не було наказано більше не приховувати це.

Юний подвижник не міг і уявити собі життя поза Святою Горою, уділом Божої Матері, але Господь судив інакше. Від того, що взимку ходив босоніж і спав завжди при відкритому вікні в неопалюваній келії, Микита дістав запалення легенів, яке перейшло в плеврит. Старці наказали йому залишити Афон і поїхати лікуватися. Пройшовши курс лікування і відчувши себе краще, Микита повернувся на місце свого постригу, але незабаром хвороба знову скосила його, і цього разу вже старці, бачачи, що афонський клімат може вбити їхнього учня, відіслали його назад на материк, не благословивши повертатися на Святу Гору.

 

 

ПОДВИЖНИЦТВО ОТЦЯ В МИРУ

Так, у 19-річному віці Микита залишив земний уділ Божої Матері й оселився в монастирі святого Харалампія в Левконі, недалеко від свого рідного села. Юний отець продовжував виконувати своє афонське молитовне правило, але постити вже суворо не міг.

Одного разу їхній монастир відвідав глава Синайської Церкви архієпископ Порфирій. Поговоривши з юним подвижником, архієпископ відчув його високу духовну налаштованість і вирішив його рукоположити у священичий сан. 26 липня 1927 р. архієпископ Порфирій висвятив отця Микиту в ієродиякони, а наступного дня на свято великомученика Пантелеймона – в ієромонахи, причому змінив йому ім’я, нарікши теж Порфирієм. Отцю Порфирію тоді був тільки 21 рік.

Незабаром, незважаючи на його юний вік, митрополит Каристський Пантелеймон призначив отця Порфирія монастирським духівником. Цей послух о. Порфирій ніс у монастирі Св. Харалампія до 1940 р. Багато хто з навколишніх жителів сходилося до отця, шукаючи зцілення своїх душевних ран. І отець Порфирій невтомно служив їм. Низки людей чекали своєї черги, тому що сповіді тривали годинами без перерви. І так було день у день. За свої невтомні труди по окормленню душ у 1938 р. отець Порфирій дістав сан архімандрита.

Характерними властивостями його духівництва були співчутлива пастирська любов до своїх парафіян і повне розуміння їхніх потреб, тому що старець вірив в особистий пастирський підхід до кожної людини. На початку свого духівництва він намагався дотримуватись канонічної суворості стосовно всіх без винятку, але незабаром зрозумів, що до кожного потрібен свій підхід і певні міри лікування. Десять різних людей могли йому задати одне й те ж запитання, і кожен одержував відмінну від іншого відповідь. Пізніше, наставляючи інших духівників, священик особливо вказував на необхідність особистого підходу до парафіян.

Протопресвітер Георгій Металінос, відомий грецький богослов, так згадує про духівництво старця:

“Отець Порфирій відкривав мені випадки з мого життя, про які знав тільки я сам. Також він пояснював як ставитися до своїх дітей, з яких двоє старших вже досягли юнацького віку. “Із твоєю старшою дочкою, – говорив старець, – варто поводитися ось так, а із середнім сином зовсім інакше. Твій молодший син ще маленький і в нього все гаразд ”. Духівник розкрив мені характери моїх старших дітей. І я відчув, що зовсім їх не знаю; було таке враження, що не я прожив з ними все їхнє життя, а отець Порфирій.

Старець говорив, що при вихованні одного з моїх дітей, я повинен більше за нього молитися. “Що б ти йому не говорив, він тебе не послухає, тому що сповнений духом протиріччя, але ти навколішки повідай про це Богові, і Господь, за допомогою Своєї благодаті, передасть йому твої настанови”.

Про іншого мого сина сказав: “Ця твоя дитина завжди слухає те, що ти йому говориш, але легко забуває. Тому тобі потрібно також навколішки просити, щоб благодать Божа викарбувала твої слова в синовому серці, і щоб твої батьківські слова лягли у добрий ґрунт і змогли принести плоди”. Це були неймовірні методи виховання’’, – закінчив свою розповідь протопресвітер Георгій.

В іншому випадку матері п’ятьох дітей о. Порфирій порадив залишити будинок на місяць. Вона так погано ставилася до своїх домашніх, що діти постійно один з одним сварилися, не наважуючись перечити матері, і зганяли роздратування один на одному. Коли та повернулася, то знайшла своїх домашніх умиротвореними.

Ієрей Георгій Євтиміу, згадуючи настанови, які давав старець стосовно виховання його дітей, писав: “Старець завжди підкреслював, що на дітей не можна тиснути, вони не повинні рости затурканими, тому що це тільки псує їх. Ця порада допомогла дуже багатьом батькам, що калічили душі своїх дітей суворим поводженням з ними. Старець говорив: “Станьте святими, і у вас виростуть добрі діти”.

Одній матері отець Порфирій радив: “Існує тільки один спосіб уникнути труднощів у вихованні дітей – святість”. На її питання, як стати святою, старець продовжив: “Це дуже просто: коли прийде Божественна благодать”. “А коли вона прийде?” – запитала жінка. Старець відповів: “Зі смиренністю і молитвою. Але наша молитва повинна бути сильною, живою. Ми завжди отримуємо відповідь, коли молимося з вірою”.

Дуже характерний розсудливий пастирський підхід старця на прикладі однієї пари молодят. Чоловік постив, а дружина не трималася посту, тому що була так вихована. Вона не була проти посту, просто до нього не звикла. Коли вони повідали о. Порфирію про свої розбіжності з цього приводу, то старець порадив чоловікові: “Пости, як ти завжди постиш, але не починай розмови про піст зі своєю дружиною. Під час посту завжди тримай холодильник повним їжі. Нехай твоя дружина їсть, а ти зберігай свій піст ”. Незабаром і дружина, дозрівши для цього, теж стала постити.

Одна дівчина хотіла вчинити самогубство через те, що батьки постійно її сварили. Вона купила сильні отрутохімікати і готова була вже їх випити. Раптом їй з’явився отець Порфирій, взяв отруту з її рук і сказав: “Не бійся, все буде добре. Ти вийдеш заміж, у тебе будуть діти і все буде добре”. Так згодом усе і склалося.

Коли почалася Друга світова війна і Греція підпала під німецьку окупацію, старець так же ревно продовжував опікуватися своєю паствою. В цей час з ним стався випадок, який показує його самовіддану любов до ближнього.

Одного разу о. Порфирій йшов передмістям Лекавітоса. Перед собою побачив німецького солдата, який зачіпав молоду дівчину, намагаючись силою нав’язати їй свої ласки. У тої на обличчі був написаний жах, вона тремтячим голосом намагалася кликати когось на допомогу. Але вся вулиця наче вимерла, тільки крізь щілини віконниць за ними стежили налякані очі місцевих жителів. Коли отець Порфирій побачив, що відбувається, то відразу рішуче попрямував до нещасної жертви, творячи про себе молитву, щоб Господь явив Свою силу в його немочі. Підійшовши до німця, він здійняв свої руки до неба. Вигляд священика з піднятими руками, його світле, ясне обличчя і, що найбільше, Божественна сила, що від нього виходила, зробили диво, солдат відпустив дівчину і, присоромлений, пішов своєю дорогою. Отець Порфирій продовжив свій шлях, а місцеві жителі проводжали його оплесками і довго ще йому вслід лунали вдячні вигуки.

Незабаром, у зв’язку з воєнними подіями, отець Порфирій дістав новий послух служити пораненим у лікарняній церкві Преп. Герасима в Афінах на розі вулиць Сократа і Піреї. Платню він одержував мізерну й усе роздавав своїм родичам, які цілком залежали від нього. Призвичаївшись з дитинства до праці, отець і тут не міг залишатися бездіяльним. Спочатку він завів курей і цим підробляв, а потім в’язальну майстерню. Він також виробляв свій ладан, причому в 1970 році зробив цікаве відкриття: знайшов спосіб з’єднувати ароматичні речовини з вугіллям, створивши в такий спосіб ароматичне вугілля для кадила, яке не потребувало ладану.

Лікарі тієї поліклініки, де служив отець Порфирій, незабаром зрозуміли, який священик служить у них у лікарняній церкві, і почали звертатися до нього за порадою в особливо складних випадках, а часто і просто за зціленням у випадках безнадійних.

Чернець Мойсей з афонського Пантелеймонівського скиту розповідає такий випадок: “Одного разу я дуже погано себе почував і пішов відвідати старця. Глянувши на мене, він точно визначив причину моєї хвороби, хоча лікарі вже багато років не могли поставити правильний діагноз. Коли я повертався від лікарів, то знову відвідав отця Порфирія, і він мені тоді сказав: “Чадо моє, це не мій дар, а Божий. Я говорю тільки те, що Господь велить мені сказати, а не те, що мій розум, чи моя уява, чи мої думки диктують мені”.

Після цього старець розповів мені наступне. “Багато років тому прийшов до мене професор одного університету і скаржився на якусь свою недугу. Я йому сказав: “Професоре, це у вас від утроби матері”. Він розплакався. Я запитав його, про що він плаче. Професор відповів: “Ви праві, отче, ваші слова мають для мене глибокий зміст. Моя мати розповіла мені, що коли я був в утробі, мій батько вдарив її в живіт, щоб у тої був викидень”. Отут старець додав: “Невже я знаходився в утробі його матері? Ні, та Господь напоумив мене сказати те, що я сказав”.

Інший випадок розповів Георгій Димитрів, завідувач Кіпрськими авіалініями в Південній і Центральній Європі.

“Мій новонароджений онук був майже при смерті, розказує Димитрів, йому щось потрапило в легені. Лікарі не могли визначити, в чому справа. Шість днів я безперестанку молився за його одужання і, нарешті, вирішив піти до старця. Коли я розповів отцю Порфирію про нашу біду, то він сказав: “Сідай і дай мені оглянути твого внука ”. Старець заглибився в себе, а потім сказав: “У нього в правій легені утворилася рідина, яка незабаром розчиниться. Не бійся, дитина буде жити. Ти його забереш додому в понеділок ”. У старця я був у суботу, а в понеділок вже забрав зовсім здорового внука до себе додому ”.

Старцю досить було глянути на людину, щоб поставити правильний діагноз. Причому він міг це робити на величезній відстані. В однієї монахині, яка жила в іншому місті, він визначив перелом хребта.

Інший подібний випадок розповів настоятель Св.-Троїцької церкви в Лімасолі отець Михайло.

Це відбулося у 1986 році. Другий син отця Михайла народився передчасно, на восьмому місяці. Його легені майже перестали діяти. Священик, довідавшись про це, побіг до отця Порфирія за допомогою. Старець, почувши в чому справа, сказав: “Негайно повернися до шпиталю і скажи лікарям, щоб вони не відключали в дитини кисень. Але він все одно видужає. Не хвилюйся, з ним нічого не трапиться ”. Отець Михайло відразу повернувся до шпиталю. Знайшовши старшу сестру, переказав слова старця, щоб в жодному разі не відключали дитині кисень. На це медсестра відповіла: “Це наша справа. Ми самі знаємо, скільки його варто тримати на кисні ”.

Отець Михайло кинувся шукати лікаря, котрий приймав пологи. Знайшовши його, він попросив не знімати дитину з кисню, на що той відповів: “Це справа старшої медсестри ”.

Не домігшись свого, отець Михайло повернувся додому. О 12:30 ночі його терміново викликали назад до шпиталю, тому що його дитина знаходилася в критичному стані. Батька сповістили, що відбувся внутрішній крововилив у легенях, і лікарі нічого тепер зробити не можуть. Сталося ж це тому, що дитину передчасно зняли з кисню. Батько дитини терміново його охрестив, давши йому ім’я Стиліанос. І отут відбулося друге диво. Відразу після хрещення маленький Стиліанос зовсім зцілився. Усе, що пророчив старець, в точності збулося.

Старець міг зцілювати дотиком до хворого. Одного разу його відвідав якийсь лікар з дружиною. Виклавши старцю питання, що їх хвилювали, і одержавши вичерпну на них відповідь, подружжя вже почали прощатися. Отець Порфирій зі своєю звичною батьківською посмішкою на обличчі взяв руку дружини лікаря саме в тому місці, де в неї був сильний біль. Старець нічого не знав про хворобу, яку вони вже давно пробували лікувати за допомогою уколів і сильних протизапальних засобів. Коли отець Порфирій взяв її руку, то жінка відчула тепло, яке пройшло по всьому її тілу, і її трохи знудило. Але це відчуття відразу минулося, а з ним і сам біль у руці. Жінка зі сльозами сказала старцю: “Ви і про це, батюшко, знаєте?”. З того дня вона викинула ліки і вже більше не зверталася до лікарів.

Отець Порфирій зцілював не тільки людей, але і тварин. Одного недільного дня у Північній Евії, де він відпочивав, стався такий випадок, який передамо словами самого старця:

“Якась пастушка попросила мене помолитися за її череду кіз, яких вразила невідома хвороба. Я погодився, і вона привела всю череду до храму. Я став перед козами, підняв руки до неба і почав читати різні вірші псалмів, що стосуються тварин. Жодна з кіз не зрушила з місця. Як тільки я закінчив молитву й опустив руки, з череди вийшов козел, і дійшов до мене, поцілував мої руки і тихо відійшов назад. “Чи не так це було?” – запитав старець черницю, що стояла поруч. “Так, отче, це саме так і відбулося, – відповіла вона, – я там була присутня”.

Старець дуже любив тварин. У нього жив папуга, котрого власники позбулися через його злу вдачу. В отця Порфирія він став дуже сумлінним птахом. Старець навіть навчив його промовляти Ісусову молитву. Лікар отця Порфирія Георгій Попазахос розповідав: “Я був вражений, коли почув папугу, який повторював Ісусову молитву в келії старця. “Він більш духовний, ніж я, – говорив старець, –- я втомлююся й засинаю, але він не спить і молиться”. Старець також намагався приручити орла.

Дари прозорливості в старця були різноманітні. Одним з цих дарів був дар бачити під землею водяні джерела. Він не раз допомагав людям знаходити воду для копання колодязя, не виходячи зі своєї келії. Одній черниці з Кіпру, яка відвідала його, старець точно описав розташування їхньої обителі і те місце, де треба шукати воду, а вони до цього намагалися знайти воду і не могли. По слову старця вода виявилася саме там, де він сказав. Під час служби в лікарні прийшов до старця якийсь прочанин на сповідь. Старець запитав його, звідки він, а коли довідався, що ця людина із села Еліа, то запитав, чи не стоїть його будинок посередині поля. Коли той йому відповів, що стоїть, старець Порфирій сказав, що в нього під будинком протікає величезна підземна ріка. Чоловік цей зі здивуванням вийшов, тому що не очікував почути нічого подібного. Через багато років якась іноземна компанія стала свердлити в тій місцевості свердловини, шукаючи нафту, і коли вони просвердлили свердловину до 400 метрів глибиною, то з неї забив гейзер води, і якби його вчасно не зупинили, то вся та місцевість могла би бути затопленою.

В одному гірському сільці не було води. Її жителі зверталися в різні інстанції, платили гроші, але все безглуздо. Усе в один голос говорили, що в цьому районі немає підземних вод. Так що жителі села змушені були збирати дощову воду. І от, одна людина, яка була чадом отця  знала про його здатності знаходити воду, попросила його допомогти цьому лиху. Отець відразу відповів, що в селі багато гарної води, і показав на кресленні місце, де вона протікає. Після гарячих і наполегливих прохань батько Порфирій сам пішов на це місце й точно вказав, де перебуває вода й на який вона глибині. І дійсно: коли стали шукати, саме на тому місці й на тій глибині знайшли воду, яка била найчистішим ключем!

Тоді всі жителі села стали називати старця святим і пророком. Усі прагли до нього доторкнутися, поцілувати його руки, ноги, обласкати, усе навперебій прагли прийняти його в себе будинку. І оскільки вони приходили й кланялися йому в ноги, шануючи за святого, панотець дуже засумував й попросив негайно знайти спосіб відвезти його із села. Так трапилося, що в цей час ішов автобус в Афіни.

Отець Порфирій на превелику силу вирвався з обіймів жителів і сіл в автобус; і хоча народ намагався затримати його, він все-таки виїхав. І ось тут, після стількох захватів і поклонінь, старця очікувало велике випробування. Кондуктор автобуса, людина невіруюча, почав говорити різні дурості, що викликали сміх у невіруючих пасажирів і обурення у віруючих. Таким чином, пасажири автобуса розділилися на два табори: одні за старця, інші — проти. Шум і лайка загрожували перейти в рукопашну. Кондуктор же продовжував підігрівати страсті. Старець був дуже розстроєний і намагався не брати участі в суперечці Коли автобус зупинився, щоб пасажири небагато відпочили, отець підійшов до кондуктора й сказав: «Я, можливо, і не вмію знаходити воду, але знаю, що ти страждаєш сифілісом. Будь обережний, не одружуйся зараз, тому що можеш заразити дружину і дітей. Продовжуй лікуватися, ти поправишся, а потім одружишся». Кондуктор просто онімів, почувши слова отця, і з того моменту всю дорогу мовчав, немов мова проковтнула. Пасажири також замовкли.

Прозорливість старця допомагала не тільки грішникам навертатися на шлях праведний, але повертала до Церкви заблукані душі, які вдарилися в єресі, а часом і навертала інші віри у Православ’я.

Одного разу духовний син старця студент духовної академії привів до нього свого друга, який захоплювався індуїзмом і шукав духовних порад у різних гуру.

Отець Порфирій, бачачи цю людину вперше, відразу звернувся до нього по імені і запитав, як поживають його дружина і діти. Це так вразило шукача східної мудрості, що він з почуттям глибокого покаяння висповідався старцю і повернувся в лоно Православної Церкви.

Коли ці двоє друзів залишали старця, то навернений зізнався своєму товаришеві: “Я і справді одружений і маю двоє дітей, але ніколи тобі про це не говорив. Я дійсно їх кинув, і старець знав про це!”.

Православна Церква для старця Порфирія була центром його життя. Усе його життя і діяльність оберталися навколо неї, як колесо навколо осі. Отець Порфирій не міг говорити про Церкву без сліз. Єпископи для нього були втіленням і образом Христа, і він благоговів перед ними. І дуже засмучувався, коли чув критику на адресу єпископів, чи знаходив її в друці. Єпископ для отця був Богом поставлений керівник місцевої Церкви, незважаючи на будь-які його особисті якості. Таке уявлення про єпископську владу було для старця священним.

Старець говорив: “Христос відкриває Себе тільки всередині Церкви, там, де люди, знаходячись разом, люблять одне одного, незважаючи на гріхи; не через їхні зусилля, але по милості і любові Христа. Любов Христова тримає усіх нас разом. Він робить нас одним тілом, і ми беремо участь у боголюдському житті Господа. Тільки таким чином і ніяк інакше, ми можемо піднестися над руйнівною силою гріха. І вершина істини є свята Євхаристія”. Про таїнство сповіді старець говорив: “Сповідь – це шлях людей до Бога. Це дар людині любові Божої. Ніщо і ніхто не може відняти від людини цього дару”.

Отець Порфирій був не упереджений, він, як сонечко, однаково світив на злих і на благих, і його любов пронизувала найзакореніліші в гріху серця. Відомий письменник і богослов архімандрит Іоанікій Котсоніс згадував, як одного разу старець, освячуючи будинки на Богоявлення і переходячи з будинку в будинок, зайшов також і в дім розпусти. Коли він почав окропляти це місце святою водою і співати тропар свята, до нього вийшла власниця цього кубла і почала говорити, що її дівиці не гідні прикладатися до хреста. На що старець відповів: “Я думаю, що не вони, а ти негідна прикластися до хреста!”.

Він допустив дівиць прикластися до хреста і з любов’ю став розмовляти з ними. Говорив їм про любов до Бога, що завжди було його улюбленою темою. Бачачи святий вигляд старця, ці жінки, подібно до євангельської блудниці, зі сльозами слухали його спасительні слова: “Любіть Христа, Який любить вас, і ви побачите, якими щасливими ви будете. Якби ви тільки знали, як Він любить вас. Постарайтеся теж взаємно любити Його”. Старець розумів, що тільки любов до Христа може їх відірвати від цієї жахливої професії.

Одного разу до старця приїхала ціла компанія “байкерів” (рокерів-мотолюбителів) на своїх мотоциклах. Вони сховали мотоцикли в іншому кварталі і просто пройшли до старця, не чекаючи своєї черги. Один з них сказав о. Порфирію: “Скажи нам щось, батечку”. “Що мені тобі сказати, Димитрію? Що твій мотоцикл такої-то і такої-то марки?”. Ця прозорлива відповідь відразу ж змінила ставлення хлопців до старця, і з тих пір вони почали до нього ходити і користатися його духовними порадами. Отець Порфирій про них говорив: “З тих, хто мене відвідує, це найчистіші та найневинніші душі”.

Про прозорливість отця Порфирія можна багато писати, приведемо тут ще кілька випадків, які свідчать про цей дар старця. Відомий грецький письменник і журналіст Панагіотіс Сотірхос розповів наступне.

Одного разу старець пішов із трьома своїми духовними чадами в монастир, щоб відслужити вечірню. Пройшовши трохи, старець, очевидно, стомився, а до монастиря ще було далеко. Вирішено було спіймати якусь попутну машину. В цей момент вдалині показалося таксі. Три попутники старця вирішили зупинити. “Не турбуйтесь, – сказав старець, – таксі само зупиниться. Але коли сядете в нього, ви не повинні розмовляти з таксистом, тільки я буду з ним говорити ”.

Саме так і сталося. Таксі зупинилося, хоча вони не піднімали рук, всі сіли, і о. Порфирій сказав, куди треба їхати. Коли таксист рушив з місця, то майже відразу почав звинувачувати духівництво у всіх смертних гріхах. Щоразу, коли той видавав чергове звинувачення, то звертався до духовних чад, які сиділи позаду старця зі словами: “Чи не правда, хлопці? Що ви на це скажете?”. ле вони зі слухняності сиділи мовчки. Коли таксист зрозумів, що йому не хочуть відповідати, то звернувся до отця Порфирія і запитав: “Що скажеш, батечку? Те, що пишуть у газетах, усе правда, чи не так?”.

Старець відповів: “Синку, я тобі розповім коротку історію. Розповім її тільки один раз, тобі не доведеться її слухати двічі. Жив чоловік в одному місці (він назвав це місце), у нього був старий сусід, який володів великою ділянкою землі. Одного разу вночі він убив сусіда і закопав у землю. Потім, скориставшись підробленими документами, заволодів землею сусіда і продав її. І знаєш що він купив на ці гроші? Таксі”.

Як тільки таксист почув цю історію, весь затрясся, потім звернув на узбіччя дороги і закричав: “Мовчи, отче. Тільки ти і я знаємо про це”. “Бог теж знає про це, – відповів отець Порфирій. – Він сказав мені, щоб я передав це тобі. Дивися, покайся і виправ своє життя”.

Старець завжди був хворобливим, але на старість його немочі значно збільшилися. У нього була грижа, у 1978 р. мав інфаркт, а потім почав поступово сліпнути і до 1987 р. цілком осліп. Лікар отця Порфирія п. Георгій Папазахос казав, що в старця було безліч недуг:  переніс інфаркт міокарда, у нього майже не діяла печінка, страждав від дуоденальних виразок, які часто кровоточили, у нього також був опоясуючий лишай на обличчі, дерматит на руках, хронічний бронхіт та інше.

В о. Порфирія було терпіння праведного Йова. Коли опоясуючий лишай проявлявся сильніше, то старець дуже страждав. Якось на запитання, що він відчуває, відповів: “Я відчуваю, ніби моя щока лежить на розпеченій сковороді”. Він був зовсім спокійний і його страждання ні в чому зовні не виражалися, від нього ніколи не було чути навіть найменшого стогону.

Лікар старця якось задав йому запитання: “Чому багато духовних осіб, особливо серед монахів, відкидають медичну допомогу, вважаючи, що Богородиця їх зцілить?”. Старець дав наступну відповідь: “Це егоїзм. Це диявольське навіювання, що Господь зробить для мене виняток із загального правила і подарує чудесне зцілення. Господь творить чудеса, але ми не повинні вважати себе гідними їх. Це самолюбство. А крім того, Господь Сам діє руками лікарів. “Господь дав нам лікарів і ліки”, – говорить Священне Писання”.

Велика була смиренність старця: наставляючи і рятуючи інших, він смиряв і рятував і себе також. Його лікар розповідає наступний випадок.

Якось старець подзвонив йому опівдні, майже відразу після того, як кілька пацієнтів виявили лікареві свою сильну любов і вдячність за те, як той їх лікував. О. Порфирій сказав: “Георгію, ми обоє з тобою підемо в пекло! Ми там почуємо: “Божевільний! У цю ніч душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти заготував? Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє” (Лук. 12: 20). Георгій перебив старця: “Чим же ми насолоджуємося в цьому житті, отче? Напівзламаною машиною, порожнім рахунком у банку, чи постійним недосипанням?”. О. Порфирій різко відповів: “Що ти говориш? Чи не говорять тобі люди, який ти хороший лікар? Ти нас любиш. Ти про нас піклуєшся. Ти нас не обдираєш. І ти тішишся цими похвалами, ти їх із задоволенням приймаєш. Ех, ти вже втратив свою нагороду. Те ж саме відбувається і зі мною. Вони мені говорять, що я сповнений дарами, що я можу дотиком творити чудеса, що я святий. А я, немічний дурень, усім цим тішуся. Ех, от тому ми обоє з тобою підемо в пекло!”.

“Одного разу, – згадує Георгій, – я перебував в досить понурому стані, міркуючи про те, що моє життя здебільшого проходить суєтно і безцільно. І тут дзвінок від старця: “Лікарю, ти коли-небудь чув вираз: “Вони не пізнають смерті”? Ми можемо, якщо захочемо, уникнути смерті. Все що нам треба зробити, – це любити Христа усім своїм серцем, пане кардіологу”. І священик радісно розсміявся на іншому кінці лінії”.

Якось старець, розмірковуючи про різницю між людиною смиренною і людиною, яка відчуває себе неповноцінною, помітив, що смиренна людина усвідомлює свою гріховність, свою незначимість і приймає думку про себе свого духівника і своїх ближніх; вона може бути сумною, але не буде розпачливою. “Людина в депресії замикається в собі і думає тільки про себе. Грішник, що кається, що сповідає свої гріхи, не сидить у своїй шкарлупі. У цьому велич нашої віри, духівник допомагає йому висловити свої гріхи і не повертатися назад”, – сказав отець. Взагалі дух зневіри старець часто радив перемагати за допомогою молитви і прогулянки на повітрі. Коли одна духовна дочка старця сказала, що часто впадає в депресію, то він її запитав: “Чому сидиш вдома зачиненою?”. “Ну, а куди я піду?”, – заперечила вона. “Піди пройдися, піди в гори. Це дуже допомагає”, – відмітив старець.

О. Порфирій вважав, що найкращий спосіб життя – простий, сільський. А для городян він радив якнайчастіше йти на прогулянки в гори. Заохочуючи дітей ходити на лижах у гори, говорив: “Там у горах, де ви можете споглядати небо, сніг і всю красу пейзажу, подумайте про Того, Хто все це створив”.Одного разу пізно ввечері отцю Порфирію стало погано із серцем, і він викликав свого лікаря Георгія Папазахоса. Коли той оглянув старця, то запитав, чи не було в нього в цей день якихось сильних переживань. Отець Порфирій заплакав і, перериваючи свою розповідь від надміру почуттів, почав розповідати про криваві події, що відбувалися в цей момент на вулицях Румунії. Там у цей час йшли вуличні бої, народ повстав проти комуністичного режиму Чаушеску. О. Порфирій своїми духовними очима бачив смерть і кров точно так, як про це наступного дня розповіли газети всього світу. Він продовжував плакати, а Георгій почав молитися, щоб Господь позбавив старця цього видіння, тому що воно руйнувало його любляче серце.

“Як тобі, отче, можуть допомогти всі ліки, коли ти не від світу цього? – думав про себе Георгій. Твоє серце б’ється тут в Оропосі, а перебуває в Румунії, кардіограф показує, що воно напівживе, а йому приготоване життя вічне на небесах”. Георгій пішов від старця вражений до глибини душі, з розчуленням усвідомлюючи, що Господь сподобив його спілкуватися з живим носієм Божественної любові.

Подібний випадок відбувся зі старцем і в 1974 році, коли турки напали на Кіпр. Рано вранці 20 липня він розбудив усіх, хто був з ним, зі сльозами на очах повідомив, що в цей час турецькі війська висадилися на Кіпрі. Старець навіть вказав точне місце, де почалися військові дії.

Отець Порфирій з допомогою благодаті Духа Святого міг знаходити місця, які освячені молитвою святих. Одного разу, подорожуючи по Кріту, він був вражений красою однієї місцевості в Сфакії на південному узбережжі острова, названого Франкокастело. Як він потім пояснив, ця місцевість була освячена молитвою й подвигами отців аскетів, які подвизалися тут у древності. Священик, що супроводжував старця, нічого про це раніше не чув. Але незабаром він з’ясував, що, дійсно, у цій місцевості раніше перебували келії пустельників.

Отець Порфирій говорив, що, як правило, для досягнення певного духовного стану (знаного тільки йому), він повинен з допомогою молитви пройти духовну брань, що триває від 15 хвилин до півгодини. Але коли знаходиться в освяченому місці, то цього не потрібно. “Я ввійду, наприклад, у святу печеру преподобного Нифонта чи преподобного Ніла на Святій Горі, чи святого Йоана Богослова на Патмосі і навіть не встигаю почати молитися, як священне місце окриляємій дух вверх”.Старець завжди підкреслював важливість відвідування святих місць. Він вважав, що такі святі місця, як гора Синай, печера святого Йоана Богослова на Патмосі чи Єрусалим, наповнені благодаттю Божою й здатні освятити людину.

Одного ясного сонячного дня старець сидів зі своїм духовним сином у дворі на лавочці. Тут до нього підійшов архімандрит, настоятель кіпрського монастиря. Коли вони привітали один одного, старець раптом перехрестив коліно архімандрита. “Відкіля ви знаєте про це, старче?” – запитав архімандрит. (У нього з дитинства колінна чашечка легко вискакувала із суглоба). Зав’язалася дружня розмова. І отець архімандрит почав розповідати про себе: “Я навчався в Америці, одержав там докторат богослов’я. Мені дали стипендію, щоби написати докторську дисертацію про містичне богослов’я, для чого я поїхав на Афон. Ретельно вивчивши цей предмет, довідався, що інтелект повинен керувати серцем. Скажіть мені, отче, чому вчить ваше практичне богослов’я про це?”.

– Ні, я не згоден. Серце повинно керувати розумом, – відповів старець.

– Можете, будьте добрі, це пояснити, отче?

– Коли інтелект прокидається, то першим ділом починає думати про те, як він буде брехати і викручуватися сьогодні перед своїми покупцями, якщо він, наприклад, за професією торговець. Як він мусить поводитися, що йому треба буде сказати одному, що він повинен буде зробити іншому, як йому заробити побільше грошей і таке інше. У серця зовсім інше ставлення до життя, воно бачить дитину і хоче її приголубити. Воно опускає руку в кишеню і дає гроші каліці. Воно біжить у лікарню і відвідує хворого. Воно з радістю пропонує свою допомогу чи гроші. Коли серце говорить, то рука звільняє свою кишеню. Коли інтелект говорить, рука не торкається кишені. Тому для мене серце набагато важливіше.

Потім старець пояснив кіпрському архімандриту, що інтелект не цікавиться молитвою, це область серця. У них різні інтереси. Інтелект живе в області раціоналізму, а серце спілкується з Божеством. “Ви знаєте, що в нас є можливість спілкуватися з Богом? У моменти сильного духовного чи фізичного болю інтелект здає свої позиції, зв’язаний веліннями серця. Говорячи про серце, ми не говоримо про тілесне серце. Ми говоримо про внутрішнє, таємне серце. І коли інтелект приборканий, то він самоліквідується і сходить у серце. І що тоді трапляється? Він стає світлим, променистим. От чому Господь говорить: “Стукайте в Моївері, і Я відкрию. Просіть Мене про все, що ви хочете, і Я дам вам.” Коли це відбудеться? Коли наші молитви дійдуть до Нього. Ви знаєте, що якщо хочете когось зупинити на вулиці, то звичайно голосно кричите йому вслід: “Гей, Іване, Іване!”, – інакше він не почує і не обернеться. Господь теж повинен чути наш голос. Щоразу, коли ми вважаємо, що молимося, чи чує Господь нашу молитву? От у чому питання. Скільки разів, ставши на молитву, починаємо позіхати чи нам приходять на розум різні думки, що хтось з нами погано обійшовся, як би отримати назад втрачене, що для цього потрібно зробити і таке інше. Не можна це назвати молитвою. Тому тільки через душевні й тілесні страждання людина може відкрити двері Христові.

І чим важче це здається, тим воно легше насправді. Досить хотіти цього, вірити, молитися, а перший крок – це сповідь і Святе Причастя. Невже це важко?”.

Отець Порфирій любив правдиву науку й мистецтво і, незважаючи на свої два класи початкової школи, мав великі знання в багатьох галузях. Читав книги на всі теми – про фізику, медицину, астрономію та ін. У нього було багато духовних чад з вищою освітою чи викладачів університетів. Він любив розмовляти з вченими й академіками. З кожним міг вільно говорити про галузь його знань.

Одного разу професор-астроном світової слави відвідав старця. Зайшла в них бесіда і про астрономію. Пізніше професор говорив, що старець дуже здивував його широтою своїх знань у цій науці. “Він дійсно знав те, про що говорив, і ні в чому не допустив помилки ”, – розповідав вражений астроном.

Іншого разу директор афінського шпиталю, відомий хірург, був не менш здивований, коли старець йому докладно описав те, як варто робити певну операцію.

Храм преподобного Герасима, де служив старець, часто відвідували професори Афінського університету.

Нікос Зіас, професор кафедри філософії, розповів наступний випадок: “Бесіди зі старцем стосувалися багатьох питань. Іноді він мене вражав розмаїтістю своїх інтересів. Одного разу ми поспішали на концерт, що повинен був відбутися в Адріановому колізеї. Я сказав старцю про те, куди ми йдемо, з цікавістю очікуючи його реакції. Велике було моє здивування, коли старець відповів, що знає композитора і диригента. І зі знанням предмету розпочав мову про них і взагалі про класичну музику”. Отець Порфирій цінував досягнення науки, позитивно ставився до сучасної технології і користувався нею для своїх пастирських потреб. Він захоплювавсятим, що Господь дав людині здібності робити наукові відкриття, і радив своїм духовним дітям не гребувати сучасною технологією. Старець з цього приводу говорив: “Господь допоміг людині зробити безліч відкриттів, чому диявол може ними користуватися, а ми, християни, не сміємо?!”

 

Для напоумлення своїх духовних чад він весь час користувався телефоном. Причому, нерідко йому доводилося дзвонити і за кордон, на всі континенти. За допомогою телефону він багатьом міг простягнути руку допомоги у відповідальний момент.

Отець Порфирій дуже любив церковні радіопрограми. Старець говорив, що на них сповнилися слова святителя Іоанна Златоуста: “Піднесуся високо віщати про Христа, й увесь світ почує мене”.

Старець не вважав також, що кіно – це диявольський винахід. Якось його духовна дочка запитала: “Я люблю ходити в кіно й у театр, але деякі мої друзі говорять, що істинний християнин не повинен відвідувати видовища. Що ви, отче, скажете з цього приводу?” Старець відповів: “Ти можеш ходити в кіно і театр, якщо хочеш, у цьому нічого поганого нема, головне не робити це заради задоволення своїх гріховних бажань”. Старець вважав, що і кіно, і радіо можуть служити для прославляння імені Божого.

Відомий кіпрський фінансист, який проживав в Афінах, збирався субсидіювати фільм про Блудного сина. Незважаючи на те, що і сценарій був написаний, і місце зйомок було обрано, і все було готове до початку роботи, він вирішив все-таки піти і порадитися зі старцем, як краще йому зняти цей фільм.

Старець почав говорити з фінансистом про батька, який простив свого блудного сина, і як взагалі батьки повинні поводитися стосовно дітей у сучасному суспільстві. Він сказав: “Коли ти бачиш, що лукавий перемагає твого сина, замість того, щоб гніватися на нього через його неслухняність, помолись Богу. Навчися говорити з Богом про своїх дітей, замість того, щоб сваритися з ними, повідай усі свої скорботи Богу про них”.

Старцю часто ставили запитання, як можна спастися в сучасному світі, сповненому божевільного ритму життя? Як можна стояти перед Богом у всій цій божевільній суєті?

О. Порфорій у відповідь на це питання розповів наступний випадок. Незабаром після того, як був призначений настоятелем храму преподобного Герасима при Афінській поліклініці, у нього виникла серйозна спокуса. Просто напроти храму на іншому боці вулиці знаходився магазин грамофонних платівок, і господар магазину, щоб заманити покупців, весь день голосно крутив свої платівки. Отцю Порфирію дуже важко було здійснювати богослужіння. І він уже навіть збирався відмовитися від наставництва  в цьому храмі.

Але, як і завжди у своєму житті, до того, як прийняти остаточне рішення, смиренно просив Бога вказати правильний вихід з цієї ситуації. Для цього отець наступні три дні посилено постив і молився. На третій день знайшов у храмі учнівський зошит сина одного з членів церковної ради, який той забув у храмі на лавочці. У ньому хлопець вів записи своїх уроків фізики. Коли перегортав сторінки цього зошита, то увагу старця привернули записки студента про акустичні хвилі. Прочитавши їх, старець подумав, якщо кинути камінець у воду, то у ній утворяться кола, що розходяться в різні боки, а якщо кинути більший камінь в іншій частині озера, то утворяться ще більші кола, котрі покриють попередні.

Це була відповідь на його молитву. Наступного дня він особливо уважно молився під час Божественної літургії, забувши про все навколишнє. Священик створив свої духовні кола хвиль у розумі й серці своїм, котрі захлиснули все те, що відволікало його від молитви. І з тих пір музика із сусіднього магазину більше не дратувала старця.

Студент богословського факультету, який не побажав відкрити свого імені, розповів наступний випадок, який трапився зі старцем. “Події, що стосуються мого знайомства зі старцем, відносяться до 1956 року. У цей час у Фессалії, де я жив, збиралися побудувати греблю на озері Мегдова, в результаті чого вся прилегла долина повинна була бути затопленою. Довідавшись про це, колишній житель тієї долини, що проживав тоді в Ташкенті, написав листа своїй дружині, повідомивши їй докладно про місце захоронення ним скарбу: двох бочечок золотих монет. Він просив її скоріше їх викопати. Жінка показала лист братові свого чоловіка, і той відразу ж поспішив шукати закопане золото. За минулі роки місцевість та значно змінилася, дерева виросли, і він не міг точно визначити, під яким деревом був захований скарб.

У той час ще свіжа була пам’ять про комуністів-партизанів, і пошуки скарбу викликали підозри в місцевої поліції; вони вирішили, що чоловік шукає заховану зброю, і арештували його. На своє виправдання шукач скарбів показав поліцейським лист брата з точною вказівкою місця заховання скарбу. Капітан, прочитавши листа, відразу запалився бажанням самому знайти цей скарб. Ввійшовши в змову з місцевим вчителем і моїм двоюрідним братом, вони зайнялися пошуками золота. Але безрезультатно.

Почувши про прозорливого старця Порфирія, “золотошукачі” вирішили звернутися до нього за допомогою. Отець Порфирій відразу визначив, що скарб і справді існує, не хотів однак допомагати цим людям. Вони багато разів приїжджали до нього, всіляко вмовляючи поїхати з ними в ту долину і вказати їм точне місце заховання скарбу, але старець, відчуваючи щось недобре, постійно відкладав цю поїздку. Нарешті після довгих домовленостей погодився поїхати з ними в Кардітцу, найближче місто до тієї долини. Три шукачі скарбів винайняли йому номер у готелі, наміряючись вранці зайнятися пошуками золота.

Вранці ж старець, піднявшись дуже рано, сів у автобус і повернувся назад до Афін. Не знайшовши отця Порфирія в номері і довідавшись, що той виїхав до Афін, вони порадилися і вирішили, що занадто відверто виклали йому свої наміри, що спершу треба було поговорити з ним про речі духовні.

Мій двоюрідний брат згадав про мене, студента богословського факультету, і вирішив, що я найкраще підходжу на роль посередника між ними і старцем. Брат послав мені телеграму, просячи негайно приїхати. Вирішивши, що трапилося щось важливе, я відразу ж після занять сів у автобус і поїхав до нього.

Коли вони мені пояснили в чому справа, то я, після деяких вагань, погодився їм допомогти.

Наступної неділі, прийшовши до церкви Преподобного Герасима, я відразу пройшов у вівтар, де старець у цей час здійснював проскомидію. Коли підійшов до нього для благословення, то отець Порфирій, благословляючи мене, запитав: “Ти студент богослов’я?” Я відповів, що так, тоді старець сказав: “Раз ти тут, то скажеш нам проповідь”.

Відійшовши вбік, я подумав, звідкіля він знає, що я студент богослов’я, чи не бачив мене вже десь раніше.

Старець почав служити літургію. І тут я все більше і більше почав звертати увагу на те, як він здійснював таїнство. Весь його вигляд був неймовірно світлий, але найбільше мене вразило те, як  священик молився. Було таке враження, що говорив з кимось, кого бачив безпосередньо перед собою.

Після по причасного вірша я вийшов до народу і промовив проповідь. Потім повернувся у вівтар і почав чекати, коли закінчиться літургія, і я зможу поговорити зі старцем. Нарешті, закінчивши приймати святі Дари, отець Порфирій перед тим, як роздягнутися, підкликав мене до себе, назвавши по імені: “Миколо! Як це вони умудрилися тебе послати сюди сьогодні?” Коли я це почув, тобто, по-перше, своє ім’я, а по-друге, причину моєї появи в храмі, то був розгублений і збирався вже було виправдовуватися, як старець знову сказав: “Ти ж не сам сюди прийшов, а вони тебе прислали”.

Я мовчки погодився.

– Слухай, що тобі скажу: це нехороші люди.

– Ні, отче, я так не думаю. Чому ви так вирішили?

– У ту ніч, коли я поїхав з ними в Кардисту і зупинився в готелі, один з них вирішив мене вбити, після того, як вони знайдуть гроші. Він хотів отримати сповна свою частку і боявся, що я повідомлю про їхню знахідку владі. Я тоді подумав, що не слід гинути його душі через гроші, тому і вирішив рано-вранці відтіля виїхати. От чому говорю тобі, що вони недобрі люди.

Я був вражений від почутого і не знав, що відповісти. Ніякої мови про домовленості, звичайно, і бути не могло. Старець мене поблагословив і сказав, що хотів би мене знову побачити. І на цьому попрощалися. Не бажаючи іншим відкривати, що говорив старець, я, повернувшись, сказав, що той навідріз відмовився ще раз з ними їхати в Кардисту. Після того, як інші двоє пішли, мій двоюрідний брат попросив мене докладно розповісти про бесіду з о. Порфирієм. Тоді я йому розповів усе, що було сказано у вівтарі. Будучи сам чесною людиною, мій двоюрідний брат не міг повірити, що хтось міг задумати подібне. Але я його клятвено зобов’язав, якщо він щось почує від своїх товаришів про їхній злий задум, щоб повідомив мене.

Пізніше брат мені розповів, що одного разу, коли вони знову зібралися разом і розмова зайшла про невдалий пошук скарбу, вчитель сказав: “Я був правий, підозрюючи старця в тому, що він хоче нас видати поліції. Але я хотів, як тільки ми знайдемо скарб, перерізати йому горло”.

Учитель цей, одержимий жагою наживи, ще продовжував шукати скарб, поки через два місяці після всього, що відбулося, не загинув у автомобільній катастрофі.

От при яких обставинах я зустрів старця, і він став моїм духівником. Згодом я дуже зблизився з ним”, – закінчив свою розповідь колишній студент богословського факультету.

Характерно у всій цій історії те, що старець не побажав допомогти їм шукати скарб, щоб не спричинитися до загибелі душі нещасного вчителя, а про себе він навіть і не згадав. Отцю Порфирію, покірному волі Божій, смерть була не страшною, а страшною була загибель душі людської.

Старці Порфирій Кавсокалівіт і Паїсій Святогорец

Говорячи про духовні дарування старця Порфирія, інший всесвітньо відомий грецький старець Паїсій Святогорець говорив: « У нього кольоровий телевізор, а в мене тільки чорно-білий».

Бог є
Деякий час разом з батюшкою в монастирі жив один професор богослов'я. Він був набагато молодший отця Порфирія і був його духовним чадом. Одного разу професор запропонував поговорити про існування Бога. Обговоривши цю тему з усіх можливих точок зору, професор і батюшка прийшли до висновку, що Бог є. Однак молодий професор звернувся до старця з проханням. Коли той помре, то прийде до професора і розповість, чи є Бог. У відповідь на це батюшка запитав, чому професор вважає, що першим помре саме він? На це молода людина відповів, що батюшка старше його в два рази, тому природно швидше помре той, хто старше. Але отець Порфирій по благодаті Божої знав, що раніше помре професор, причому дуже скоро. Цього батюшка не став говорити, але пообіцяв, що прийде після смерті сказати, чи є Бог. Таке ж обіцянку дав батюшки і професор на випадок, якщо він все-таки помре раніше.
Через деякий час професор покинув монастир і поїхав до міста. Не минуло й року, як старець і професор розлучилися, але от в один з великих свят, коли отець Порфирій з братією готувалися до святкової трапези, в монастир прийшов чоловік з сусіднього села і повідомив, що професор помер. Через якийсь час, після довгої молитви, отець Порфирій вимкнув світло у келії і спробував заснути. Раптом з темряви лунає громовий голос, супроводжуваний незрозумілим шумом. «Бог є! Бог є! Бог є! »- Тричі повторив голос. Це був голос професора! У страху батюшка став на коліна і почав молитися про його душі. І так до ранку! Чи можна після цього сумніватися, що «Бог є» ?!

НАСТАВЛЕНННЯ ТА ПОРАДИ

Старець, якщо співрозмовник не погоджувався з порадою, тоді давав йому іншупораду, більшполегшену. Але першапорадабула духовно більшкориснішою.

Бережіть лампаду життя

Одному своєму духовному чаду старець Порфирій передбачив, що той проживе стільки-то років. Коли ця людина піддала ризику своє здоров'я, старець заявив, що той міг умерти. На здивоване питання про те, як це узгоджується з даним раніше пророкуванням, тоді старець відповів: « Те, що я тобі сказав, вірно. Нічого не змінилося. Лампада твого життя має масла на стільки років, скільки я тобі сказав. Але якщо ти її упустиш, масло розіллється й лампада згасне! Таке життя! Бог нам дає багато цінний дарунок життя; ми його ухвалюємо й зобов'язані оберігати, а не піддавати його небезпекам, так до того ж безглуздим».

Ніяких сварок при дітях!

- Ніколи ваші діти не повинні чути, як ви сваритеся між собою… навіть що ви підвищуєте голос один на одного!

- Але хіба це можливо, Геронда?

- Звичайно, можливо! Тому гарненько запам'ятаєте мої слова: ніколи ніяких сварок при дітях… Ніколи!

Якби ми бачили, як нас любить Христос!

«Господь ніколи й ніде нас не залишає. З того моменту, як Він прийшов на землю, народившись від Пресвятої Діви Богородиці, і став Боголюдиною, Він завжди з нами. Якби ми побачили, як нас любить Христос, і що Він для нас робить, то від безмірної радості скаламутилися б розумом. Ми залишилися б у Його обіймах, і нам би вже ні до чого не була справи».

Любов до Бога повинна бути безмежна

«Наша любов до Бога, дитя моє, повинна бути безмежної, вона не повинна бути роздроблена на прихильність до різних речей.

От тобі приклад: людей, скажемо, має в собі одну батарейку певної енергоємності. Якщо він буде марнувати цю енергію на різні справи, що не мають відносини до любові до Бога, то заряд, що залишився в ньому для цієї любові, буде досить невеликим, часто може бути навіть зовсім незначним. Якщо ж ми всю нашу енергію звернем до Бога, тоді велика буде наша любов до Нього.

Приведу тобі ще такий приклад.

Одна дівчина дуже сильно полюбила юнака по імені Никос. Щоночі вона просипалася й таємно від своїх батьків, боса, вистрибувала через вікно на вулицю й, незважаючи на біль від колючок, що впиваються в ноги, через поле бігала на зустріч зі своїм коханим. Коли ж вона верталася назад, у будинок, то Никос завжди як би перебував поруч із нею. За яку б роботу вона не бралася, її Никос був тут, вона бачила його. Також і ти, дитя моє, повинен усі свої сили спрямовувати до Бога. Твій розум завжди повинен бути в Ньому, тому що саме цього й бажає Бог».

Молися про терпіння

«Молися не про те, щоб Бог позбавив тебе від різних твоїх хвороб, але про те, щоб тобі за допомогою розумної молитви, перебуваючи в терпінні, умиротворитися. Це принесе тобі дуже більшу користь».

«Не проси Бога полегшити твої страждання від різних хвороб, не примушуй Його до цього у своїх молитвах. Але з незмінною стійкістю й терпінням переноси свої недуги — і побачиш, яку від цього одержиш користь».

Більше читай Священне Писання

«Щоб прямувати шляхом праведним, слід постійно читати Святе Писання, життя святих, інші церковні книги. Якщо під час читання яке ‑ або слово або думка із прочитаного вразить тебе, перерви читання й затримайся на ній побільше, гарненько її обміркуй. Скоро ти побачиш, яку велику користь це приносить».

«Читай більше, щоб освітився твій розум. Знаєш, я сам читав дуже багато. Щоб мене ніхто не турбував, я забирався на одне дерево по драбинці, яку я сам змайстрував. Піднявшись наверх, я підіймав її за собою, щоб ніхто нічого не помітив і щоб мене не турбували. Так я міг протягом багатьох годин уважно читати й міркувати над прочитаним».

Сповідь — дарунок любові Божої людині

«Сповідь — це один зі шляхів, по якому люди рухається до Бога. Це дарунок любові Божої людині. Ніхто й ніщо не може позбавити людину цієї любові».

Хто не покається, той загине

- Геронда, скажіть мені слово до щиросердечної користі.

- Хто не покається, той загине. Повторюю тобі: хто не покається, той загине.

Хто вмер заради Христа, для того немає смерті!

«Порятунок у Церкві!» — завжди говорив нам Старець. - Хто є членом Церкви, той не боїться другої смерті! Для тих, хто полягає в Церкві Христової, смерті немає! Православ'я — досконале, у ньому немає ніякої недосконалості!»

«Смерті немає! Не бійся смерті! Хто вмер заради Христа, для того немає смерті! А якщо ти не вмер заради Христа, то вмри!»

Як молитися початківцю

 На запитання одного брата: «Геронда, як слід молитися початківцю?», старець відповів: «Початківець - чернець повинен читати життя святих і Новий Завіт».

Наставляння вагітним жінкам

Старець радив одному лікареві педіатрові: «Говори жінкам, що вони повинні усвідомлювати, як високо ушанував їхній Бог, сподобив стати матерями. З моменту зачаття плода вони носять у собі друге життя. Нехай вони розмовляють із дитиною, пестять його, погладжуючи свій живіт. Дитина якимось таємничим образом усе це почуває.

Матері повинні з любов'ю молитися про свої дітей. Дитина, що як уже народилася, так і перебуває ще в череві, почуває недолік материнської любові, нервозність матері, її гнів, ненависть і одержує травми, наслідки яких буде відчувати все своє життя.

Святі почуття матері і її святе життя освячують дитину із самого моменту його зачаття. Усе, що я тільки що сказав, треба добре пам'ятати не тільки матерям, але й майбутнім батькам теж».

Виявляйте й таку допомогу

Коли в тебе є можливість, допомагай і матеріально. Але більше виявляй тим, хто перебуває поруч із тобою, от яку допомогу: розмовляй з ними, вислухуй їх, коли вони прагнуть розповісти тобі про свої труднощі, висловити тобі свій біль, посидь із ними разом, щоб вони не почували себе самотніми.

Митарі й блудниці вперед вас ідуть у царство Боже

Старець Порфирій говорив, що для того, щоб досягти смиренності й жалю до інших грішників, людина повинен усвідомити свій гріховний і морально злидарський стан. Тому Христос і говорив, що митарі й блудниці через покаяння й смиренність випереджають інших у Царстві Небесному. Старець не праг слухати ніяких викривальних слів про грішників. Він говорив: «Кого ми називаємо митарями й блудницями, для Бога — піймані злодії, тоді як я й ви всі — ми злодії, але не піймані. Затриманий і принижений злодій, усім відома, покрита ганьбою блудниця —, що упокорена й розкаяна, набагато вище нас, бо мають добре ім'я.».

Дітям не потрібно багато слів

«Матері вміють переживати, радити, багато говорити, але не вміють молитися. Багато порад і вказівок приносять шкоду. Дітям не потрібно багато слів. Слова вдаряють у вуха, а молитва йде в серце. Потрібна молитва з вірою, без стресів, але й з гарним прикладом».

Як говорити про релігію

«У бесідах не говоріть багато про віру — і тоді переможете. Дозвольте людині, у якої інша думка, виливати, говорити, говорити… Нехай він відчує, що зустрівся зі спокійною людиною. Впливайте на нього своєю доброзичливістю й молитвою, а потім скажіть небагато слів. Ви не досягнете нічого, якщо будете говорити різко, якщо, приміром, скажете: “Ти говориш неправду!” І що із цього вийде? Ви — як вівці посередині вовків (Мф. 10:16). Що вам робити? Зовні будьте незворушні, а внутрішньо молитеся. Будьте готовими, будьте утвореними, майте відвагу, але зі святістю, лагідністю й молитвою. Але щоб робити так, ви повинні бути святими».

Не по звичці

«Будь уважний, не причащайся по звичці. Щораз приступай до Таїнства так, начебто ти робиш це в перший раз, і в той же час начебто це твоє останнє причастя».

Коли настане Друге пришестя

Одного разу старця запитали: «Геронда, останнім часом багато говорять про число 666, про явище антихриста, яке наближається, деякі навіть затверджують, що він уже прийшов, про електронну печатку на руку або на чоло, про зіткнення Христа й антихриста й про поразку останнього, про Друге Пришестя Господньому. А що Ви про це скажете?»

Старець відповів: «Що отут сказати? Я не говорю, що бачив Божу Мати, що буде війна й тому подібні речі. Знаю, що прийде антихрист, що буде Друге Пришестя Христове, але коли, не знаю. Завтра? Через тисячу років? Не знаю. Однак мене це не тривожить. Тому що я знаю, що в годину смерті для кожного з нас настане Друге Пришестя Господнє. І ця година вже досить близька».

ОСТАННЯ ЗЕМНА ПОДОРОЖ СТАРЦЯ

Отець Порфирій ніколи в душі своїй не залишав Афон. Не було нічого в цьому світі, що цікавило би старця більше, ніж свята Гора, і особливо скит Кавсокалівія. Коли у 1984 році він довідався, що останній мешканець святої Георгіївської келії залишив її і перейшов жити в монастир, то поспішив на святу Гору у велику Лавру св. Афанасія, якій належить скит, і попросив залишити цю келію для нього. Він завжди мріяв повернутися на місце своїх обітниць, які дав у святій Георгіївській келії 60 років тому. Старець готувався до останньої земної подорожі перед відходом з цього світу. І Господь почув бажання його серця. Йому призначено було представитися до Господа на місці своїх перших подвигів.

Останні два роки земного життя старець часто говорив про те, як він буде давати звіт на Страшному суді. Почав посилено готуватися до кончини. Любив згадувати історію з патерика, у якій старець, відчуваючи наближення кінця, приготував для себе могилу і сказав учневі: “Мій сину, камені слизькі і стежка крута, ти можеш покалічитися, якщо вирішиш нести моє тіло до могили. Давай підемо туди, поки я ще можу ходити”. Учень, підтримуючи старця під руку, довів його до могили. Старець ліг у приготовлену могилу і віддав душу свою Богу.

Після того, як отець Порфирій одержав свято-Георгіївську келію, то поселив у ній спочатку своїх учнів і напророчив, що коли їхнє число досягне п’яти, то тоді сам переселиться в неї. Влітку 1991 року в ній уже жило п’ять ченців.

Напередодні свята П’ятидесятниці старець поїхав до Афін, висповідався у свого духівника і, одержавши відпущення гріхів, повернувся на святу Гору. Тут, поселившись у святій Георгіївській келії, він почав очікувати кінця великотрудного життя.

Духовний син старця доктор богослов’я Костянтин Григоріадес розповідає про відвідування старця у Кавсокалівії наступне. “Приїхавши до Кавсокалівського скиту в середині жовтня 1991 року, за півтора місяця до кончини старця, я дізнався, що о. Порфирій переселився сюди. Зрадівши від цієї звістки, пішов відвідати старця. Отець дуже ласкаво мене зустрів, і ми провели три години в духовній розмові. Обоє були дуже розчулені від цієї зустрічі. Я запитав старця, чому це так. Той відповів: “Я не чекав тебе зустріти тут, на місці могоостригу, ця келія для мене дуже багато важить, тут я починав своє духовне життя. Сюди прийшов до блаженної пам’яті старців Пантелеймона та Іоаникія. І Господь дозволив мені знову сюди повернутися.” Його сліпі, щільно закриті очі, наповнилися радісними сльозами подяки Богові.

На прохання старця недалеко від келії була викопана могила. Отець Порфирій продиктував останній прощальний лист, у якому просив у всіх пробачення і давав свої настанови. В останню ніч земного життя старець висповідався, після чого учні почали читати канон на відхід душі. Потім вони читали келійне правило великосхимника по вервечці. Останніми словами старця були Євангельські слова Спасителя з його прощальної розмови з учнями: “Хай будуть усі одно”. І потім ледве чутно прошепотів: “Гряди”. І віддав духа.

Господь забрав його світлу душу в 4:31 ранку 2 грудня 1991 року. Наступного дня на світанку 3 грудня, коли сонце тільки освітило своїми променями верхівку Афону, святі останки старця були покриті землею. Для його душі засіяло світло вічне й вічне життя.

   А те, що отець Порфирій і по смерті живий у Бога і клопочеться про нас, вказує наступний випадок.

Є в Афінах дуже освічена людина, духовний син отця Порфирія, який регулярно звертався до старця за порадою, і часто, не маючи можливості відвідати його, дзвонив йому по телефону. Коли старець відійшов до Господа, цей чоловік перебував десь в іншому місті у справах роботи і не знав про смерть старця.

Згодом, уже в Афінах, в нього виникли якісь сімейні проблеми і він, як завжди, вирішив подзвонити о. Порфирію, шукаючи в того поради. Взяв телефон, набрав номер і почув голос старця. Привітавши отця Порфирія, попросив благословення і почав викладати йому свої проблеми. Старець вислухав його, дав цінну пораду. Втішений духовний син сказав: “Я незабаром зайду до Вас, як тільки звільнюся”, – на що отець Порфирій відповів: “Не дзвони мені більше, тому що я вже помер”.

Але Господь не є Богом мертвих, але Богом живих, і ми віримо, що старець Порфирій живий у Бога і чує наші молитви, може допомогти нам, може клопотатися за нас, грішних, перед престолом Всевишнього.

 

Наше видавництво друкує тільки духовну літературу, для спасіння душ людей. Ці книжки допомагають людям познайомитись з основами духовного життя, з повчать православних старців. Ми, все робимо, щоб продовжувати цю обхідну роботу, але в нас не вистачає ресурсів, тому ми звертаємось до читачів розповсюджувати ці книжки своїм знайомим і родичам. Бо буває часто коли одне добре слово може змінити людину і відвести її від шляху до пекла в Царство Боже.

Ми також будемо вдячні якщо ви нам надішлете і матеріальну поміч.

 

   Пожертвування та фінансову допомогу редакції журналу “Премудрість Божа – Софія” для видання вищезгаданих книг просимо надсилати на р/р 26006300103429 ПП Михальнюк Володимир Анатолійович у Стрийському відділенні Ощадбанку №6311 МФО 385297 ЗКПО 2141400217 Для журналу “Софія”.

 

   Головний редактор:  Володимир Михальнюк

Директор: Ольга Юрчишин

Коректор Оксана Кріль

Редактор-коректор  Анатолій Шкляр

Засновник та видавець ПП Михальнюк В.А.

Реєстраційне свідоцтво: ЛВ 562 від 11.06. 2002 р.

м. Стрий, Львівська обл. Україна,

           http://evangely.jimdo.com/

           тел. головного редактора: 0958038287

E-mail: Sophiya_strij@ukr.net

Відділ продажу книжок

          Тел.; 80505192718

                   80953687619