Розум і серце
Кожна думка, слово, бажання, з яким людина зустрічається в житті, через спілкування з людьми або через телебачення, інтернет або через книжку, або газету, відгукуються в серці людини відчуттям або енергією. Це може бути відчуття образи, страху, радості і.т.д. І всі ці почуття залишаються в серці і формують внутрішній світ людини. Тому розум повинний бути сторожем за тим, що входить в серце чоловіка.
Святе Письмо попереджає, щоб людина не ходила там, де нечестиві люди, бо вона не зможе зберегти своє серце чистим.
Зараз все направлено на те, щоб як можна більше дати людині різної інформації про спокуси людської душі. Тому що гроші працюють на спокуси, чим більше спокус тим більше є можливості реалізацію товарів та отриманню прибутку.
«Серце чисте створи в мені Боже». (Пс.50/12).
«З серця виходять злі помисли». (Мф/19).
Господь дивиться не на розум, а на серце людини, «Я є Той, Хто випробовую серця» (Откр 2/23). А в серці є те, що розум йому подав. Всі слова, думки і події які траплялись в нашому житті мають властивості впливати на наше серце, і якщо вони були від лукавого посіяні, то і він через ті бур’яни, може діяти як на розум так і на серце.
Особливо зараз коли йдуть такі події в Україні, то часто використовується людьми одні ж ті неправильні тези, чому? Тому що вони відгукнулись в їх свідомості і укорінились.
Люди самі винуваті в тому що входить в їх серце. Коли воно входить в серце, то являється тим матеріалом, який в подальшому буде керувати свідомістю людини. Якщо б берегли свій розум, то і в серце не в ходили від злого бажання і почуття. Так і віра мертва, якщо приймається тільки розумом, а в серці не відгукується, бо серце переповнене бажаннями і пристрастями тілесними а не бажаннями духовними.
Прп. Макарій Великий:
«Незбагненним образом серце людини зв’язане з переживаннями душі людської. Про це свідчить Святее Письмо і святі отці, і представники науки. Господь говорить: «Де скарб ваш, там і буде серце ваше» (Мф. 6/21) і «Хай не бентежиться серце ваше» (Ін 14/1), «Зрадіє серце ваше» (Ін. 16/22)».
Прп. Ніл Сінайсій казав так: «Серце кожного із нас є домашньою Церквою».
Ми часто судимо людей по словам. Але слова часто бувають неправдиві. Неможливо зразу зрозуміти людину і по її діям. Дії можуть служити прикриттях хитрих задумів людини, щоб здобути увагу і авторитет, а вже потім використовуючи цей авторитет, здійснити свої задуми нечестиві свого серця.
Недарма народне прислів'я говорить: щоб довідатися яка є людина, треба з'їсти з ним два пуди солі, тобто жити з ним дуже тривалий час. Тільки тоді ми зможемо розпізнати людину яка вона є насправді - його серце, в якому живуть його таємні бажання, прагнення, схильності і пристрасті.
Тільки серце характеризує стан душі людини, визначає його цінність, його духовну висоту або його низьке становище.
Господь говорить: «від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула. Це те, що оскверняє людину» (Мф. 15, 19-20). А прп. Макарій писав: « До чого прив’язане серце людини і до чого манить його бажання, те і є для нього богом».

О. Іоанн С писав:«Розум – раб серця, при навчанні надзвичайно шкідливо розвивати тільки розум, залишаючи без уваги серце, - на серце треба найбільше звертати увагу; серце – життя, але життя, зіпсуте гріхом; треба очистити це джерело життя, потрібно запалити в ньому чисте полум’я життя так, щоб воно горіло і не згасало, і давало направлення всім помислам, бажанням і прагненням людини, все життя.
Суспільство розтлінне, якщо в ньому недостатньо є виховання християнського".

Святі отці вчать: «Ми часто не бажаємо гріха тільки по розуму. Але почуття наші в інших випадках підштовхують до гріха, і тоді ми буваємо поборені гріховними помислами. Тому одне розуміння гріха не дає нам перемогти в нас пристрасті».

Зусилля людини, що працює над собою, можуть мати різні напрямки. Найчастіше вони направляються до розвитку розуму, тобто до нагромадження знання. Дуже рідко хто прагне до очищення серця, навіть у середовищі християн.

Чисте серце є оселя для Духа Святого, це божество на землі, це світло, щастя й радість для навколишніх його, з цього повинно починатись навчання для людини.

Значення серця має вагоме значення при наставлені.
Хто знайомий із цим мистецтвом, той знає, що найчастіше даремно впливати на розум, пробувати переконати людину логічними доводами, перемогти діалектикою. Ключ до успіху - уміти розбудити серце людини, знайти вхід до нього.
Почуття очищеного серця є більш вірний показник істини, Лука й Клеопа, які ішли в Еммаус, не могли розумом розпізнати Христа, але серце їх горіло протягом зустрічі з Господом (Лк. 24, 32).

"Почуття [серця] навчанням привчені до розрізнення добра й зла", - пише про цей же ап. Павло (Евр. 5,14).
Схиархимандрит Софроний писав: "Справжнє християнське життя тече там, у глибокому серці, прихованому не тільки від сторонніх поглядів, але в повноті і від самого носія цього серця".
"Увійди в себе, перебувай у серці своєму; тому що там Бог", - говорить Єфрем Сириянин.

А прп. Никифор писав: "Коли розум з'єднається із серцем, то виконується не виреченої насолоди і радості. Тоді бачиться йому, як воістину Царство Небесне усередині нас є".

Відмінність у значенні для людини серця й розуму стає особливо очевидним при відношенні їх до вічності.

Почуття милосердя, любов до істини (правди), убогість духу, лагідність серця й інші християнські чесноти - усе це переноситься в інший духовний світ безсмертною душею, зберігається для вічності.

Вища освіта, високі посади, наукові роботи та звання - усе це не має ніякого значення для придатність душі до Царства Небесного. І якщо двері Царства Небесного широко розкриються перед простою людиною із чистим серцем, то вони можуть виявитися щільно закритими для вченого зі світовим ім'ям.
Серце людське можна зрівняти із чашею, наповненою або пахощами, або, навпаки, речовинами, що видають нудотний запах і сморід.

Якщо серце сповнене любові Христової, милосердя, убогості духу, смиренності, покірності волі Господньої і т.д. , то з такого серця несеться віяння духовних пахощів, які приємні Богу й включають людину в сферу Царства Божого.

Сморід пристрастей: гніву, жорстокості, гордості, сріблолюбства, сластолюбства і т.д. - включає людину в сферу панування сатани, тобто пекла.

Деякі люди через своїх бісів взагалі не тільки буквально "смердять" (хоча зовні можуть пахнути французькими ароматами), але й своїм смородом "заражають" ті предмети, з якими стикаються. Як у цьому прикладі:
"Преподобний Іларіон (Великий) одержав від Бога таку благодать, що за допомогою нюху й дотику речей пізнавав, хто якою одержимий пристрастю. Раз один скупий і грошолюбний брат надіслав святому плодів зі свого саду. Коли настав вечір, і святий сів за трапезу, учні запропонували йому плодів, присланих скупим братом. Побачивши їх, Іларіон відвернувся.
- Заберіть їх звідси, - сказав він, - я не можу виносити смороду, що виходить із цих плодів.
Учень його, блаженний Ісихий, став наполягати на тому, щоб він скоштував і благословив любов брата.
- Не відказуйся отче, - говорив він, - приношенням брата, тому що він з вірою приніс тобі перші плоди свого винограднику.
- Хіба ти не відчуваєш, - відповів святий, - що від цих плодів виходить сморід жадності?
- Як же можуть плоди, крім свого природнього запаху, видавати ще сморід якої-небудь пристрасті? - запитав Ісихий.
- Якщо ти не віриш мені, то дай ці плоди волам, і дивися, чи будуть вони їсти?
Ісихий відніс і поклав плоди в ясла перед волами, але воли, понюхавши, почали несамовито мукати, і будучи не в змозі виносити смороду, що виходив від тих плодів, відірвалися від ясел і втекли"
Інший приклад можна навести з життя Паїсія Святогорця.
В 1977 році, за запрошенням Православної Церкви в Австралії, Старець Паїсій відвідав Австралію, щоб духовно допомогти живучим там грекам.
Старець розповідав: "У літаку я раптом відчув у собі зміну й запитав, над якою країною ми летимо. Виявилося - над Сирією. Ця країна має багато благодаті - через тих подвижників, що подвизались у її пустелях. Те ж саме я відчув і над Святою Землею.
Потім я раптом відчув холод, якесь демонічне "випромінювання", і отут стюардеса оголосила, що ми пролітаємо над Пакистаном».
Благодатне дарування пахощів не зникло й після кончини старця. Багато відчувають пахощі, поклоняючись його могилі, відвідуючи його келію на Святій Афонській Горі, деякі почувають, як пахощі виходить від його особистих речей або одягу.
Як свідчать ченці, що успадкували келію старця, "перший час після його кончини, майже всі, що відвідували "Панагуду", відчували виразні пахощі. Особливо сильно пахнуло місце за дротовою хвірткою біля крана з водою, там, де у старця стояла банку з лукумом. На цьому місці старець пригощав і наставляв людей.
Згодом ці пахощі поменшилися, але зовсім не зникли. Якось один побожний прочанин прикладався до ікон у храмі "Панагуди". Вийшовши із храму в коридор, він був буквально "залитий" незвичайно сильною хвилею пахощів. Можливо, пахощі були доказом присутності тут старця, по-своєму ", що вітав" цю людину".
Пан Василь Цолакис, поліцейський, що перебуває неподалік від міста Пелли села Ликостомо свідчить: "В 2001 році моя дружина Олена повезла в Салоніки нашого сина Миколу. Хлопчикові треба було зробити медичне обстеження, він хворів на нирки. У дорогу дружина взяла почитати одну із книг Старця Паїсія. Раптом з розкритої книги стало виходити тонкі пахощі, його відчув і мій син. Обстеження показали, що здоров'я дитини в повному порядку. Донині він почуває себе добре. Моя дружина після цього із книгою Старця Паїсія не розстається".

Святитель Нектарій Єгинский (1846-1920).
Одного разу в монастир приїхали прочани з Канади, вони попросили, щоб старець Нектарій помолився про зцілення паралізованого родича. Владика пообіцяв помолиться. Через деякий час в одну з неділь Владику побачили в тому самому канадському храмі, куди привезли хворого. Очевидці розповідали, що Владика Нектарій, вийшовши із Царських воріт, вимовив слова: "Зі страхом Божим і вірою приступіться!" і покликав хворого до причастя. До загального подиву хворий відразу встав і підійшов до Владики. Після літургії старець зник.
У вересні 1920 року сімдесятирічного старця відвезли в лікарню в Афіни. Владику визначили в палату для бідних невиліковних хворих людей. Два місяці лікарі намагалися полегшити страждання важкохворого старця (у нього було виявлено гостре запалення передміхурової залози). Владика мужньо переносив біль. Збереглися свідчення медичних працівників про те, що бинти, якими перев'язували старця, пахли надзвичайним ароматом.
8 листопада 1920 року Господь призвав до себе душу Владики Нектарія. Коли тіло покійного стали переодягати, його сорочку випадково поклали на ліжко лежачого поруч паралізованого хворого. Відбулося чудо: хворий відразу зцілився.
Зі спогадів черниці Нектарії: "Коли Владика вмер, його несли на руках. Ті, хто ніс труну, розповідали, що потім пахнув їхній одяг, що вони благоговійно повісили її в шафи як святиню й уже більше не надягали.
Усі ми сестри, близько десяти людей перебували біля труни й тримали коробочку з ватою. Ми постійно протирали чоло Владики, бороду й руки - між пальців. У цих місцях проступало, як волога крізь стінки глечика, Миро! Так тривало три дні й три ночі. Усі люди розбирали ватки. Миро сильне пахнуло."

Духовні люди, що мають дар"духовного розрізнення", відразу можуть визначити й оцінити сутність людини, пізнанням його серця так само, як можна розпізнати що в посудині по запаху з нього. Також зовнішність людини несе в собі печать гріха або благодаті. Про це так пише старець Силуан: "Знав я одного хлопчика, вид його був ангельський - смиренний, совісний, лагідний; особа біла з рум'янцем, вічка світлі, блакитні, добрі і спокійні.
Але коли він підріс, то став жити непристойно і втратив благодать Божу; і коли йому було років тридцять, став схожий і на людину, і на біса, і на звіра, і на розбійника, і вид його був страшний.
Але бачив я і інше. Бачив я людей, які прийшли в ченці з обличчями, перекрученими від гріха й пристрастей, але від покаяння й благочестивого життя вони змінилися й сталі дуже благовидними".
Про це-ж говорить і о. Олександр Єльчанинов, який пише: "Гріх - руйнівна сила, і насамперед для свого носія; навіть фізично гріх затемнює, спотворює особу людини".

Воля Бога
Ми читаємо в молитві «Отче Наш» такі слова:
«Сущий на Небесах», - Творець є Отцем для нас, хто може бути ріднішим за нашого Отця?
Сущий – Той хто створив світ і являється єдиним Богом який дає життя.
«Хай святиться Ім’я Твоє» - світ який створив Бог є частиною Його Самого бо Він є Світло,
Світ не може існувати без Світла, од-же Святиться і Світиться Ім’я Бога і світ існує.
«Хай буде Воля Твоя» - Той хто створив світ, знає краще нас що потрібно світу, для існування його. Од-же Воля Бога як Творця, є необхідністю для існування світу.
Тому коли люди творять свою волю, то вони можуть шкодити існуванні світу.
Але Бог не обмежує людину, але її направляє в правильному розвитку, тому що воля Бога це є життя в якій людині представляється можливості брати участь в існуванні світу і творити, робити все щоб світ був ще гарніший, для того було призначення людини.
Коли людина не живе, за цими принципами, вона починає не творити, а знищувати і Волю Бога вона починає міняти на волю сатани.
Світ існує, як велике полотно, в якому є різні барви, але кожна нитка скріплює всі інші нитки які тримають цілісність всього полотна. І коли хтось, починає виривати для себе ті нитки, то полотно може розірватись.
Чому дуже часто люди які хочуть змінити своє життя, і стати жити по Волі Бога, не змогли найти в собі сили щоб змінити життя?
Коли ми посадимо одне добре зерно, серед поля, де росте бур’ян, то бур’ян не дасть вирости цьому зерну і рослина загине. Треба вирвати весь бур’ян навколо нього і тоді посадити зерно, ми побачимо як рослина під хорошим наглядом почне добре рости.
Так і в душі нашій, ми повинні вирвати все що посіяв ворог людський, щоб дати місце зрости Божому Слову.
Люди часто, якщо зроблять якусь добру справу, тішать себе тим, що він добрий чоловік і всім розказує про свої добру душу, щоб люди поважали його. І це входить в звичну так, що вона вже живе тим, робить добродії щоб впливати на людей і мати довір’я у них. Вона може так здобувати собі друзів і владу, а влада це серйозне випробування людини і мало хто проходить ці випробування владою. Душа робиться не спосібною робити добро і співчувати бідним і голодним, і вибудувала вона свою дорогу в пекло, і навіть при житті вона побачить своє падіння.
Недавно один мільйонер заявив, що він став мільйонером лиш тому, що ніколи не думав про бідних. Ця душа хвора і далеко від Бога, якщо б він опинився на маленькому острові, без людей з своїми багатствами, то мабуть він би зрозумів які є справжні цінності для людини.

Преподобний Антоній Великий
Хто живе по волі Божій, яка солодша меду і наповнена всіма радостями, вона буде сама допомогами і його укріпляти і дасть душі його здійснювати дивні діла і готовити перед ним всі стежки, що Господу завгодно, і не зможе тоді ні один ворог протистояти йому від того, що він ходив по волі Бога. Той хто ходить по своїй волі, тому Бог не дасть допомоги, але залишить його демонам, які будуть буйствувати в його серці день і ніч, і не дадуть йому ні в чому спокою і зроблять його безсильним і немічним в усіх справах, як зовнішніх, так і внутрішніх і багато чого наведуть на нього щоб губити і шкодити душі. Диявол деколи дає їм радість та веселість, але в там не може бути радості а тільки скорбота та смуток. Якщо буває, що щось подібне на радість, то в цьому немає істини, а одна тінь, бо не від Бога. Істинна радість виходить від Бога і дається тільки тому, хто сам себе остерігає, щоб свою волі відкидати, а волю Божу у всьому виконувати. Воля, яка діє в серці людському, буває в трьох видах: перша – від диявола; друга – від людини; третя від Бога; до першої і другої Бог не благоволить, а благоволить тільки до тої, яка від Нього. Роздивимось самі себе і відкинемо все що не потрібно, одну волю Божу полюбіть. Бо не маловажно для людини постійно бачити волю Божу у всьому. Запевняю вас, що якщо не залишить чоловік усякої волі серця свого і не відкине себе у всьому, і не відкине від себе все багатство і майна свого, і не підкориться Богу, через смиренність духовним наставникам, - то не зможе зрозуміти волі Божій, не зможе виконати її і залишиться без всякого благословення.
Старець Паїсій Святогорець про Волю Божу:
«Воля Божа завжди виконується тільки тоді, коли людина з повним довір’ям віддає себе і своє життя в руки Бога і говорить: «Хай буде Воля Твоя Господи!» Але часто, люди хоча кажуть так, але на справді в середині себе настоюють тільки на своїй волі, на своєму бажанні, щоб було все - таки по нашому, а не як хоче бог? Ясно що Бог в такому випадку нас не чує і нам не допомагає.
Коли ми довіряємося Господу, Він наш Добрий Бог, уважно слідкує за нами і піклується про нас. Як добрий правитель Він дає кожному з нас то. Що нам потрібно.
Не чекай від Бога що-небудь, перше сам віддай Богу всього себе. Тому-що, якщо ти, постійно просиш що-небудь у Бога для себе, а сам з довірою не віддаєш себе Йому, то з цього видно,що у тебе є свій власний дім і свої власні інтереси, і плани по життю, і ти чужий для Вічних Небесних Обітелів.
Ті люди, які віддають Богу і самі всім віддаються Йому, - закриті Божим куполом і захищені Його Божественним Промислом.
Зараз Бог терпить все те що відбувається в світі. Терпить для того, щоб злі люди, недобрі люди – не змогли виправдатись на Страшному Суді. Бог чекає від людей терпіння, молитви, покаяння і боротьби. Яке у Бога благородство!».

Пристрасті
Паїсій Святогорець, так казав про пристрасті: «Я думаю, що пристрасті — це сили душі. Бог дає людині не пороки, а силу. Але якщо ми не використовуємо цю силу на благо, то приходить тангалашка, починає сам їх направляти, і наші сили стають пристрастями, а потім ми ремствуємо нарікаємо на Бога. Але якщо ми будемо правильно користуватися цими силами, спрямовувати їх проти зла, то вони допоможуть нам у нашому духовному подвигу. Наприклад, гнів. Якщо він є в людині — це значить, що в душі є мужність, а вона корисна в духовному житті. У кого нема гніву — у того нема й мужності, тому нелегко впоратися зі собою. Людина гнівлива, коли використовує силу, якою володіє, для духовної користі, схожа на дорогу машину, що їде по добрій дорозі, — вмикаєш швидкість, і ніхто тебе не може наздогнати. А якщо вона цією силою користується неправильно й не контролює себе, то вона схожа на машину, що на величезній швидкості мчить по розбитій дорозі й раз у раз потрапляє в ями.
Людина має знати сили, які в неї є, і направляти їх на благо. Так, за допомогою Божою, вона прийде до доброго духовного налаштування. Свій егоїзм, наприклад, нехай вона направляє проти диявола і не здається, коли той її спокушає. Схильність до порожньої балаканини хай освячує, вправляючись у молитві. Хіба не краще спілкуватися з Христом і освячуватися, аніж базікати і грішити? Залежно від того, як людина буде використовувати сили своєї душі, вона буде ставати або кращою, або гіршою». (Паїсій Святогорець 5 том «Пристрасті і чесноти»).
Душа людини завжди знаходиться під впливом помислів, і ці помисли можуть бути добрими і злими. Злі помисли оправляють душу і спонукають людину до злоби, ненависті і помсти, а добрі заохочують людину робити добрі вчинки. Тому одними помислами - забруднюється душа іншими помислами - очищається. Слово Боже помагає людині орієнтуватись в помислах і слідкувати щоб в серці нашому були чисті помисли.
Ще не гріх, якщо прийшла погана думка як спокуса, біда і гріх коли вона найшла співчуття і залишилася в серці, як змія, звила собі там гніздо, знесла яйця. Кожен гріх тягне за собою і інші спокуси і пристрасті.
Людина яка має пристрасть обжерливість, раді цієї пристрасті, вона може стати злодієм, грошолюбивою, марнославною, зайнятись блудом, стати гордою, та гнівливою. Так само і це стосується і інших гріхів.
Св. отці називають вісім головних пристрастей: обжерливість, блуд, сум, зневіра, сріблолюбство, марнославство, гордість і гнів. Страсті проникають через думки й розум і ґрунтуються на маловір'ї душі. Сюди ставляться сум і зневіра. Страсті смутку й зневіри мають багато загального, але між ними є й відмінність.
Сум протилежний радості й характеризується затаєним невдоволенням душі чим-небудь із того що трапилось, відсутністю живого почуття віри в промисел Божий і в незмінну благодать Божу.
Ангел"пастир" так говорив Ярму про дію смутку: "Мирський сум ображає Духа Святого, затьмарює розум і перешкоджає виконанню молитви, тому що сумна молитва не сходить до престолу Божого".
Однак буває й рятівний сум. Такий сум буває тоді, коли людина згрішила й уболіває про зроблений гріх. Ап. Павло пише: "Сум заради Бога робить покаяння... сум мирський робить смерть" (2 Кор. 7, 10).
Зневіра протилежна бадьорості, характеризується бездіяльністю, інертністю людину в силу подавленого стану духу.
Може бути, не всім ясно, чому такий стан душі, як сум і зневіра, св. отці називають "пристрастями".
Преподобний Серафим велів сестрам монастиря більше всього боятись смутку і зневіри, і втікати від нього як від вогню. Він казав: «Немає, нічого страшнішого за суму і зневіри»! Щоб не піддаватись йому, він велів сестрам завжди бути не тільки ситим і їсти в достаток, і на працю брати велів з собою хліб.

Грошолюбство
«Я вірю, що Бог допоможе мені», — говорять деякі люди, але при цьому намагаються нагромадити грошей для того, щоб не мати жодних нестатків. Такі люди насміхаються над Богом, тому що довіряють себе не Йому, а грошам. Якщо вони не перестануть любити гроші й покладати на них свою надію, то вони не зможуть покласти свою надію на Бога. Я не кажу, що людям не потрібно мати якихось заощаджень на випадок потреби, ні. Але не слід покладати свою надію на гроші, не потрібно віддавати грошам своє серце, тому що, роблячи так, люди забувають Бога. Людина, яка, не довіряючи Богові, будує власні плани, а потім говорить, що так хоче Бог, «благословляє» свою справу по-диявольськи й постійно мучиться. Ми не усвідомили того, наскільки сильним і добрим є Бог. Ми не даємо Йому бути хазяїном, не даємо Йому управляти нами й тому страждаємо. - (Паїсій Святогорець 2 Том).
Грошолюбство - це гріх який вводить людину в страсті, через яку багатьом душам відкрилися ворота пекла. Найдорожчі люди стають ворогами, наймудріші робляться безумними, люди які мали таланти і могли стати хорошими лікарями, ремісниками, художниками погубили свої таланти і мрії і загубили свою душу і життя.
Якщо талант людини могла привести її в Царство Боже, то втрата їх через грошолюбство, привело людину в пекло. Часто буває так що юна людина вибирає професію, щоб бути корисним суспільству, але з часом в неї розвивається страсті грошолюбство і всі свої таланти вона направляє на здобуття грошей. Буває і так, що молода людина заздалегідь стримиться отримувати якусь професію лиш тому, що там є можливість розбагатіти.
Не будемо почитати багатство великим благом: велике благо - не гроші нажити, а здобувати страх Божий і благочестя (свт. Іоанн Златоуст, 46, 38).
Бог зробив тебе багатим, щоб ти допомагав бідним, щоб очищав свої гріхи порятунком інших; дав тобі гроші не для того, щоб ти зберігав їх на свою загибель, а щоб витрачав для свого порятунку (свт. Іоанн Златоуст, 56, 564-565).
Якщо ти багатий, - подумай, що даси відповідь: за гроші які ти потратив на блудниці чи на бідних, на тунеядців і лестунів або на нужденні; на розпусту або на людинолюбство; на задоволення, ласощі й пияцтво або на допомогу нещасним? (свт. Іоанн Златоуст, 47, 7).

Я рідко коли буваю на татовій дачі в Довголуці. Одного разу я ходив збирати гриби біля Уличного, зайшов до однієї хати попросив води. Жінка яка мені дала напитись сказала, що вона булла на дачах, то там їй води не дали, а насварили і прогнали.
Я був здивований, і не повірив, подякував за воду і пішов на дачу. На другий день мені сусід сказав що там далі сусіди викопали криницю і можна там брати воду.
Люди які проживають в Довголуці, в основному небагаті і дозволити могли собі зробити криницю тільки люди які мають хороші прибутки.
Я працював цілий день на дачі, а вечором коли я закінчив роботу і хотів помитись, я взяв відро і пішов, щоб принести води. Та коли я почав набирати воду, прийшли три жінки і почали мене сварити, що я тут їм воду розливаю, і взагалі треба за воду платити гроші.
Я спочатку виправдовувався, а потім зрозумів що ці жінки одержимі грошолюбством, дачі в них рублені, добре видно мають прибутки, я тут буваю три дні в рік, то як я можу їм платити дань.
Я почав їм пояснювати, що люди повинні жити не тільки для себе, і не все вимірюється в грошах, але вони все більше злились на мене.
В Молдавії і в Чернівцях я бачив що люди будують криниці не в середині подвір’я, а біля дороги щоб всі бажаючі могли напитись води.
Я вже давно не був на дачі, але чув що ці люди поставили замок на книниці, щоб інші не брали воду.
Через грошолюбство часто люди роблять ще більші гріхи; обманюють, крадуть, продають людей в рабство, а то і вбивають. Був такий випадок з отцем Порфирієм, ішов із трьома своїми духовними чадами в монастир, щоб відслужити вечерню. По дорозі їхало таксі і учні хотіли зупинити його. Але Порфирій заперечив їм:
«Таксі само зупиниться, і коли ви сядете в нього, ви не повинні розмовляти з таксистом, тільки я буду з ним говорити».
Так і все сталося. Таксист зупинився сам, всі сіли в нього. Коли машина поїхала, то таксист, почав звинувачувати духовенство в усіх смертних гріхах. Кожного разу після наступного звинувачення він повертався до ченців що сиділи з заду, чекаючи від них підтвердження: «Правда, хлопці? Що на це скажете?». А вони слухняно сиділи і мовчали. Тоді він звернувся до отця Порфирія і спитав: «Що скажеш папаша? Те що пишуть в газетах правда, чи не так?».
Старець відповів йому: «Синку, я тобі розкажу історію. Розкажу тільки один раз, тобі не прийдеться слухати другий раз. Жив один чоловік, в одному місті ( він назвав це місто), у якого був старий сусід, який мав велику ділянку землі. Одного разу в ночі, він убив сусіда і закопав в землю. Потім підробив документи, і заволодівши землею продав її. І знаєш що він купив на ці гроші? Він купив таксі».
Як тільки таксист почув цю історію, він весь затрясся, потім повернув на обочину і закричав: «Мовчи, отець. Тільки ти і я знаєш про це».
«Бог теж знає про це, Він сказав мені, щоб я передав тобі», - відповів отець Порфирій.

Також, в стародавньому Патерику записана така історія.
Авва Милісій проходячи в одному місті, побачив, що люди тримають ченця в підозрі за вбивство. Старець підійшовши, розпитав у брата і взнав, що він не вбивав, сказав тим що тримали його: «Де вбитий?»
Ті показали на мертвого. Авва сказав щоб всі молились. Коли він сам простер руки до Неба, мертвий воскрес. Тоді спитав його старець: «Скажи нам, хто тебе вбив?» Той розказав: «Коли я ввійшов до церкви, я дав гроші пресвітеру, а він задушив мене і забравши всі гроші підкинув в монастир до ченця. Я прошу вас взяти у нього гроші і віддати моїм дітям».
Тоді сказав йому старець: «Ступай, спи, поки не прийде Господь і пробудить тебе». І він знову почив.

Серце наше має пряме відношення до душі. Бо серцем ми любимо, серцем відчуваємо, серцем відчуваємо Бога, мати і дітей. Серце дає нам бачити красу життя і природи, запахи квітів, світанок сонця на морі, серцем ми пишемо картини, книжки. Серцем ми живемо, яке у нас серце таке і життя. Ось, що казав, про відмінність серця та інтелекту отець Порфирій з Афону.
До отця Порфирія раз прийшов архімандрит, ігумен кіпрського монастиря. І Архімандрит розказав що він учився в Америці, і отримав диплом докторат богослов'я. Йому дали стипендію щоб він написав докторську дисертацію про містичне богослов'я, для чого він приїхав на Афон. Ретельно вивчивши цей предмет, він довідався, що інтелект повинен управляти серцем. І він спитав у старця Порфирія: «Чому вчить ваше практичне богослов'я про це?"
Отець Порфирій був малограмотний і не освідченню людиною, як більшість старців на Афоні. Але мав просвітлений Богом розум, почав йому пояснювати: «Ні я з тим не погоджуюсь. Серце повинне управляти розумом. Коли інтелект просинається, то він перш за все думає, як він буде говорити неправду і викручуватись сьогодні перед своїми покупцями; якщо він, до прикладу, по професії торгівець. Як він буде себе вести, що йому треба говорити одному, що він повинен зробити другому, як йому заробити побільше грошей і інше. У серця зовсім інше відношення до життя, воно бачить дитину і хоче її приголубити. Навідує хворих в лікарні. Воно з радістю пропонує свою допомогу або гроші. Коли серце говорить, то рука очищає свою кишеню. Коли говорить інтелект, рука не торкається кишені. Тому для мене серце набагато важливіше. Інтелект не цікавиться молитвою, це відчуття серця. В них різні інтереси. Інтелект живе в розумінні раціоналізму, а серце спілкується з Божеством. «Ви знаєте, що в нас є можливість спілкуватись з Богом? В момент сильної душевного переживання інтелект здає свої позиції, зв’язані з позивом серця. Говорячи про серце, ми не кажемо про серце плоті. Ми говоримо про внутрішнє, таємне серце. І коли інтелект приборканий, то він само скасовується і входить в серце. І що тоді робиться? Він стає світлим, променистим. Ось чому Господь говорить: «Стукайте в Мої двері, і Я відкрию. Просіть Мене про все, що ви хочете і Я дам вам».
Коли це станеться? Коли молитви дійдуть до Нього.
Ви знаєте, що коли ви хочете когось зупинити на вулиці, то звичайно голосно кричите в слід, по іншому він не почує і не зупиниться. Господь так само повинен чути наш голос. Кожний раз, коли ми думаємо що молимось, чи чує Господь нашу молитву? Ось в чому питання. Скільки ставши на молитву, ми починаємо зівати або приходять нам різні думки, що хтось з нами неправильно поступив, як отримати те - що загубив, що треба зробити і таке інше. Не можна називати це молитвою. Тому через душевні і тілесні страждання людина може відкрити двері Христу».

Українські подвижники були благочестивими і завжди мали повагу у своєму народові і в князів. Ця слава розповсюджувалась далеко за межами України і тим приваблювала людей з інших держав які ходили до київських мудреців, послухати а то і навчитись премудрості. І так православ’я стало розповсюджуватись і на сусідні держави.
Подвижник Київський Прохор робив собі хліб з лободи, розтирав її руками, робив з неї хліб і тим харчувався цілий рік.
Настав на Україні голод і він готовив цей хліб з лободи не тільки для себе, алей для голодних. Люди приходили до нього, і він давав цей хліб всім бажаючим. Хто брав, з благословення цей хліб, то він був солодким ніби з меду, а хто без благословення, то він був гіркий як з полині.
Одного разу про це довідався ігумен і дав завдання одному ченцю взяти в Прохора один хліб з благословенням його рук, а інший таємно без відома старця. І коли принесли два хліби ігумену, то той що був поданий з рук старця був солодкий, а той що був вкрадений був сухий як земля. Після цього чуда повсюди пішла слава про старця.
За ворожнечі і війн між князями, перестали пускати купців з Галичини і стало не вистачати солі. Блаженний Прохор зібрав із всіх келій попіл, і по молитві блаженнійшого попіл перетворився в сіль. І він почав роздавати всім даром, хто до нього приходив. І чим більше він роздавав, тим більше у нього ставало.
Купці які думали заробити на солі багато грошей, пішли до Святополка жалітись на ченця. Святополк вивішив забрати сіль у ченця і самому заробити на ній. Послав він своїх солдат щоб забрати всю сіль у ченця. (Вартові які стояли на кордонах в давні часи, брали раніше дань сіллю, і коли купці приїжджали через варту, то до них підходили вартові і казали: «Соль дать», так почали називати всіх вартових зі зброєю - солдати. Коли доставили мішки з сіллю до Святополка, то замість солі в міхах виявився попіл. Три дні перевіряли природність цього попелу на сіль, а потім князь повелів висипати за мури в ночі.
І сталось чудо, попіл знову перетворився на сіль і всі приходили і брали там сіль.
Під впливом такого чуда, князь Святополк став шанувати Богородицю і ченців, святих отців засновників

Києво – Печерської Лаври, Антонія і Феодосія, чорноризця ж Прохора він з цього часу сильно вихваляв, тому що переконався, що він істинний раб Божий. І дав він слово Богу не робити більш нікому насильства.

Зараз в такий важкий час, важко зрозуміти тих людей, які розважаються, коли гинуть люди які захищають наше життя. І мені важко писати про норми духовного життя, коли вбивають і калічать людей. Знаю що найсильніше можна допомогти це молитвою.
Я пам’ятаю, що десь читав, про такий випадок, в одному селі матері зашили в одежу своїм синам, символ віри і всі повернулись живі і здорові з війни. Думаю що це можна зробити всім нашим воїнам які йдуть захищати батьківщину.
Хай Господь благословить всіх наших воїнів які захищають нашу Україну не жаліючи свого життя.
Захисти Боже і помилуй нас!

Бійтеся, всі ті, хто ображає бідних. Багаті мають і силу, і багатство, і гроші, і прихильність суддів. Але бідні мають зброю, яка сильніше всього того, це стогін і плач, і утиски які вони терплять, тому-що все це притягує допомогу з Небесних Сил. Ця зброя розоряє багаті будинки, рушить їх основу, знищує міста, знищує цілі народи і імперії. Така у Бога допомога і заступництво за ображених. (свт. Іоанн Златоуст)
Не виселись при багатстві, тому-що піклування про нього частіше і проти бажання людини відлучає людину від Бога. (прп Нил Сінайський).
Дивні історії залишились нас для свідоцтва і укріплення віри, залишили нам по переданню церкви християни там-тих століть. Щоб в час коли бідніє віра, по причини беззаконня, ми мали з собою полум'я світла, щоб запалити в нашій душі свічку, щоб темрява не перемогла в нашій душі.



Жило колись щасливе молоде подружжя, в них був хороший достаток, але потім усе змінилось. Спочатку чоловік любив свою дружину. Вона була не тільки прекрасна, але-й лагідна слухняна і благочестива. Щодня вона ранком і ввечері ретельно молилась Богу як про свій власний порятунок, так і про порятунок свого чоловіка, і всіляко намагалася, щоб їх життя йшло по святих заповідях Божим. Але ворогу роду людського ненависно було таке благочестя, і йому вдалося остудити в чоловіка любов до благочестивої дружини. Він став нудьгувати в присутності лагідної й тихої дружини; йому стали подобатися інші жінки, які не походили на неї і відрізнялися живим, непокірливим характером і розгульною вдачею. Усе частіше й частіше він залишав дружину дома, а сам ішов шукати розваг і задоволень на стороні; коли ж приходив додому, те вередував, намагався відшукати в дружини непорядок у господарстві, сварив її і докоряв.
На лихо трапилося, що багатство їхнє, яке було спочатку великим, почало зменшуватися, а потім прийшло в повне руйнування. Але це горе не зблизило чоловіка з жінкою, він тільки ще більше зненавидів її.
Своє нещастя вони переносили по-різному: чоловік ходив по місту, вертівся близько знайомих багатіїв, очікуючи від них допомоги, просив у борг.
Дружина ж увесь час проводила в молитві. Вона молилася про повернення до них не колишнього багатства, але колишньої злагоди й колишньої любові. Падала вона перед іконою Богоматері, благаючи Її повернути їй серце чоловіка.
Одного разу чоловік сидів у трактирі, і до нього підійшов якийсь чоловік з хитрим поглядом і почав вкрадливо говорити йому: "Ти раніше був багатий, а тепер розорився. Але не ремствуй про загублене багатство: у тебе є можливість знову розбагатіти. Якщо ти зробиш те, про що я тебе попрошу, то дуже скоро станеш багатшим ніж колись. Пожертвуй мені свою дружину, це для тебе нічого не варто, ти все-рівно її не любиш". "Для чого вона потрібна тобі і що ти будеш із нею робити?" - запитав чоловік. "Яке тобі діло до цього, - відповідав незнайомець. - Якби навіть я вмертвив її, чи тобі не все-рівно? Скільки раз у день ти, сварячись, посилаєш її до самого диявола або в пекло? Чи тобі не все-одно, що я стану робити з нею. коли вона буде моєю рабою!"
Чоловік не зразу погодився, але роздумуючи схилився і підписав угоду. Незнайомець повів його туди де була закопана схованка з золотом і дорогими каменями.
Чоловік з того, що дісталися йому багатства заплатив борги, викупив свій колишній маєток і знову зажив у багатстві й пошані. Та ось настав день, коли він повинен був передати свою дружину незнайомцеві.
З настанням сутінків він наказав дружині одягтися і йти з ним. Вона, не очікуючи нічого доброго, стала благати, щоб він залишив її у будинку, але, боячись його, скорилася.
Вони мовчки йшли по міських вулицях, направляючись до окраїни міста. По дорозі вони проходили біля храму, дружина попросила відпустити її до церкви помолиться перед іконою Пречистої Богородиці. Чоловікові не сподобалося це прохання, йому соромно було, ідучи на таку справу, заходити в церкву, однак він подумав, що востаннє можна задовільнити її бажання: "Іди в храм, а я почекаю тебе на вулиці, так дивися, вертайся скоріше".Дружина, увійшовши в храм, упала перед іконою Божої Матері і стала просити Заступницю роду християнського, щоб Вона захистила від нещастя яке її чекає. Жінка з такою ретельністю молилася, що і забула, що на вулиці очікує її чоловік. Молитва принесла їй заспокоєння й радість, і по Божому промислу, вона заснула перед іконою спокійним і втішним сном.
Тим часом чоловік з нетерпінням чекав її на вулиці. І от він бачить, що по сходах храму до нього сходить Дружина, що покрила себе покровом, як би від нічного холоду або від нескромних поглядів. Він мовчки пішов вперед, а Дружина тихо йшла за ним.
Нарешті вони прийшли на місце. Чоловік підійшов до незнайомця, сказавши, що дружина вже тут. Тепер, додав він, потрібно знищити їхній договір, тому що він повністю виконаний. Незнайомець охоче повернув чоловікові папір і направився до Жінки, яку вважав уже своєю власністю.
"А, старанна молитвениця! - сказав він, озлобляючи й радіючи, - тепер ти в моїй владі". Говорячи це, він зухвало наблизився до Неї. Але в ту ж мить, начебто доторкнувшись до вогню й обпалившись, метнувся убік і страшно скрикнув. Отут покривало на голові в Дружини розкрилось, і Вона спрямувала на незнайомця погляд, повний царственої величі й гніву.
Незнайомець, затуляючись від цього погляду, закричав у жаху: "Матір Ісуса! Хто призвав Її, чому Вона тут?
Хіба Вона може бути під моею владою? Я сторгував дружину цього негідника, яка досаждає мені своїм благочестям і яку я погубити хотів. чи міг я думати, що замість неї прийде сюди Матір Христа? Проклятий ошуканець, ти обіцяв мені свою дружину, а Кого привів замість неї?"
Він кинувся було на чоловіка і хотів розірвати його на частини. Але погляд Божої Матері позбавив його сили, він упав на землю й зник. У той же час стала невидима і Пресвята Діва. Чоловік залишився один і довго не міг отямитися від страху, що сталося. Він склав договір з дияволом, а дружина його булла під покровом Цариці Небесної.
Він повернувся в місто. Тим часом настав час ранкової служби. Церковний сторож, увійшовши в храм, помітив молоду жінку, що лежить перед іконою Богородиці. На жінці були сліди, від рясних сліз і разом з тим тиха, радісна посмішка. Вона пробула отут цілую ніч.
Коли сторож розбудив її, вона, начебто згадавши щось, нічого не говорячи, вибігла із храму.
У цей час її чоловік підходив до храму. Вона, тріпотячи, кинулася до нього, не сміючи глянути йому в обличчя, не знаючи, як вимолити прощення.
"Вибач, вибач мене, дорогою мій! Я не знаю, як це все трапилося. Я молилася, і якесь забуття найшло на мене, я заснула, мене замкнули в церкві, і я пробула отут усю ніч".
Так говорила вона, не сподіваючись на прощення, очікуючи лайок і ударів. Але перед нею стояла вже інший чоловік, не той, що був вчора.
"Ні, не ти переді мною винна, а я без кінця винний перед тобою". І він з гіркими сльозами повідав їй усі свої злочини, свій мерзенний намір продати її, і нарешті, дивовижне явлення Божої Матері, що злякало диявола й обезсилило його.
Через кілька хвилин чоловік та жінка, примирені й щасливі, молились в тому ж храмі дякували Божу Матір, Яка позбавила їх зла, повернула їм колишню любов і злагоду. Не бажаючи несправедливого багатства, вони роздали бідним свій маєток, і стали жити своїми працями, догоджаючи Богу молитвою й добрими справами