Чи потрібно боятися Бога?
В Святому Письмі говорить про те що люди повинні боятися Бога (Втор. 6, 13; Соф. 3, 7; Лев. 19, 14; 25,17; Притч. 3, 7; 24, 21; 1 Цар. 12, 24; Пс. 33, 10; Втор 13,4).
Тут йде попередження, для тих хто нерозумними своїми діями, спілкуються з демонами.
Коли дітей ми виховуємо, попереджаємо про ту чи іншу небезпеку, яка може трапитись, якщо вони не будуть контролювати свої бажання та вчинки, так і Бог попереджає про небезпеку, яка нам загрожує. Бо людина не тільки спілкується з людьми та тваринами, вона може спілкуватись і з духами, світлими чи темними, з Богом або дияволом.
Всі історичні події які записані в Святому Письмі – це повчання, або попередження поколінням щоб не робили помилок.
Господь створив Небо і Землю, і хто як не Він може піклуватись за своє творіння. На землі Бог створив людину, яка повинна царювати тут на землі, над природою і тваринами. Але під порядком Бога, виконуючи Його Волю і шануючи Його як Творця.
Та своїм непослухом до Бога, людина почала служити демонам, а вони не створювали світ, тому і не піклуються про його існування, красу та природу як Творець. А навпаки мстять Богові, за те що Він їх покарав, бажаючи знищити все що створено Богом. До чого вони не візьмуться, там все гине і вимирає перетворюється в пустелю. Якщо людина стає їм підвладна, то демони через її плоть проявлять надзвичайну дію своїх планів проти Бога. Війни, хвороби, катаклізми, отруєння душ і тіл людських. Тому Бог є ревнитель, коли людина, замість того щоб впроваджувати плани Господа для творіння і життя на землі, співпрацює з демона, рушить і руйнує душі і все що дихає і росте на землі.
Але Бог настільки є милосердним що не хоче Своєю владою наказувати людей і нищити за зраду, а посилає пророків щоб вони навчили людей спілкуватись з Богом, і по зову свого серця залишити добровільно служити демонам, та пророків убивають.
І тоді посилає Бог Свого Сина улюбленого, щоб привернути людей до праведного шляху в Царство Боже, та убивають і Його. Але Слово Боже відгукнулось в багатьох душах і люди з радістю бережуть Його як спасіння для їхніх душ.
Це все нам говорить притча про блудного сина (Лк. 11-32). Як Отець вибігає на зустріч блудному сину, коли той ще був далеко, обнімає його і цілує. То ми блудні є сини, і до нас звертається Бог бо Він нас сильно любить і бажає нашого спасіння.
А той хто піде вслід за демонами чекають пекельні муки, не тому що Бог від них відвернувся, а тому що світ інакше загине, якщо не провести очищення через «Страшний Суд». Тому він і страшний буде, для тих хто робиться служителем демонів.
Так і сьогодні на Україні проходить очистка від людей, які являлися слугами темряви, хоч дехто ще воює, але куди він втече від кари Божої?
Преподобний Макарій Великий так писав:
« Немає такої близькості та взаємності, яка є у душі з Богом і у Бога з душею. Бог створив різних тварин, створив небо і землю, сонце, місяць, воду, дерева плодоносні, всякі види тварин. Ні в одних цих творінь не живе Господь. Всі тварини в владі Його, але не створив Він в них престолу, не встановив з ними спілкування, благоволив про людину, з нею спілкується, та в ній почиває. Бачите в тому родинність Бога з людиною і людини з Богом?
Як небо і землю створив Бог для життя людини, так і тіло і душу людини створив Він в житло для Себе, щоб всилятись і жити в тілі його, як в домі Своєму, маючи прекрасну

невістку улюблену душу, створену по образу Його. Тому душа розумна, обійшовши всі дороги, ніде не найде собі втішання, тільки в Одному Господі».
Хай благословить нас Господь!
Вибачте, якщо допустив помилки орфографічні.


Бог настільки пізнається, настільки ми Його любимо.
Серце відкривається для пізнання Бога лиш тоді, коли воно очищається від страсті людської. Що люди більше шанують чим Бога, те і находиться в їх серці і запирається дверима, і не пускає Бога. Тому не завжди можна вірити тим, хто говорить що він має віру, бо вустами вірить, а серцем стоїть далеко від Бога.
Але, саме серце без контролю розуму, може впадати в інші крайності – це омана. Вона може привести людину по неправильному шляху.
Ми пізнаємо Бога через себе, ми пізнаємо себе через Бога і любов до Бога, пізнається наскільки ми любимо людей. Наскільки людина відчуває себе відповідальною перед Богом, за свої вчинки і своє життя. Це все достягається православним шляхом духовного вчення, яке залишили нам православні святі отці. Тоді Бог становиться близьким серцю, безмежно дорогим та любимим.
Бог шукає саме таке відношення до Себе.
Ця спосібність дається людині через велику працю, по очищенню свого серця і по наповнення Духа Святого Божого в людині.
Так написано в Святому Письмі: «Хто Духа Мого не має, той не мій»
Для тих хто мав таке наповнення, той легко розуміє це, бо має свій досвід в цьому. Той хто не відчував в своєму житті такі наповнення, важко зрозуміти цих відчуттів і тому треба шукати причини, чому душа не відчувала наповнення Духа Святого.
Це може бути причини огрубілого серця, і-за непрощенних гріхів, за того що серце наповнено пристрастями, або любові до інших людей більше ніж до Бога. Можливо і ще причина тому, що людина не шукає істини, не читає Святого Письма, не читає духовних книжок. А тратить час на пусті розмови, в яких обов’язково проявляються такі гріхи як осудження, марнославство і гордість, коли треба було зробити добро, вона не зробила.
Коли в серце входить гріх, то він займає місце в цьому серці і Дух Святий не може увійти в це серце.
Немає безгрішних, всі ми грішимо словом чи ділом – це так. Але одні пильнують своє серце і часто задумуються над своїми вчинками і каються і очищаються і слідкують за своїми словами і вчинками, інші не прибігають до тих дій і серце робиться грубим, кам’яним і неспосібне стає приймати Духа Святого.
Як пише схиархимандрит Софроній: «Істинне бачення Бога дається через наповнення Бога в душу людини, і тоді відчуває і бачить людина Бога, що Він благ, Найкращий, Вічний, бачить Його повноту і відданість».
Також схимонах Силуан з Старого Афону казав: «Одне - вірити в Бога інше – знати Бога. Віруючих на землі багато, а таких, які знають Бога, - дуже мало».
Пізнання Бога відкриваються християнину двері в вічне життя – це завдання всього життя християнина, і воно буде виконано в тій мірі, в якій він наповнить свою душу Духом Святим.
Так преподобний Серафим казав: «Спасись сам, і біля тебе спасуться тисячі».
Поганий вчинок дає приклад і зводить тисячі і мільйони людей в пекло. Так і добре серце прийнявши в собі Бога, навчить тисячі людей приймати в своє серце Бога.
Нехай Господь благословить наші серця, на очищення і наповнення Духа Святого, на пізнання істини і любові Божої!


Спілкування з Богом.
Душа людини має спосібності спілкуватись з Богом. І це її необхідність по своїй природі спілкуватись з йому подібними, так як людина створена по образу Бога, і вона призначена жити біля Бога.
Тому проживаючи на землі у людині є можливість очистити душу, щоб в подальшому жити з Богом. І ця мета була викладена в втілені Ісуса Христа, Його праведність у відношенню до людей, і вхід в Царство Боже.
Це є дорога християнина, яку побудував Христос, щоб люди входили в Царство, де живе Бог. А під час шляху, ми навантажуємо себе речами, які не тільки нам не потрібні, алей мішають нам іти. По мірі пройденого нам шляху, ми починаємо розуміти, що - те, що ми взяли з собою, тяготить наше тіло і душу, і ми починаємо скидати з себе речі які нам мішають іти далі. Є люди які не хочуть скидати з себе поклажу, то вони залишаються на цьому місті і не йдуть далі до Бога. А, в кінці дороги чекає нас Бог.
Деякі люди думають, що віра це якийсь обов’язок, який повинний виконуватись ранком, ввечері і в недільні і святкові дні в церкві. А весь інший час, то власне життя, де Бога немає. Так вони лишають себе живого спілкування з Богом.
Одні приходять до церкви, щоб виконати свій обов’язок перед Богом, інші приходять до церкви, бачачи свою неміч, та не досконалість, приходять, щоб Бог зробив їм ласку, утішив і омив душу.
Сама церква - це таїнство Духа Святого, де повинно проходити очищення душ людських. Для цього потрібно проповідь - Слово Боже, яке очищає розум від неправедних доріг, і підготовлює душу до покаяння.
Людина, через Слово Боже, починає бачити свої страсті та гріхи, починає бачити своє серце, через серце Ісуса. Побачивши Його любов, вона доторкається до Його серця своє душею і починає порівнювати, і їй стає соромно, що її серце повне нечистот. Тоді вона починає розкаюватись, і йдуть сльози, сльози які омивають серце людини. Серце очищається і людині стає легше, ніби народилось вона заново. Але святе місце пустим не буває і Господь дає Духа Святого, в серце людині і людина стає радісною і готовою до життя та праці. Вона краще бачить, любить і спокійна, навіть деколи бувають, в цей час трапляється зцілення тіла, тому що причиною багатьох наших хвороб є гріх, і коли він покидає душу, то і хвороба покидає тіло людини. Такий процес повинний проходити в кожної людині, на це призвана церква.
Але коли люди приходять виконати свій обов’язок, то цього всього не відбувається, і з чим пришли і з тим і пішли.
Святе спілкування з Богом - це є необхідність людини, але часто, люди приходять до Бога просити в Нього здоров’я, собі і близьким, грошей, роботи, дітей і т.п. Це все одно, що ви прийшли до царя і просите у нього гною. Бог піклується перш за все, про душу людини, про її спасіння, а нерозумна людина, свою душу мало цінить, а цінить більше земні блага, тому і просить те, що може бути для неї дорогою в пекло.
Наприклад, мало хто може встояти в спокусі за гроші. Коли в нас мало грошей, то ми страждаємо, розуміємо тих, хто так само має нужду в грошах, подаємо милостиню. Коли в людині появляються більше грошей, то в неї появляється багато друзів які її хвалять, і лестять її гординю, та марнославство. І так душа стає гордою і марнославною, і вже не подає милостині, а за гроші має постійно проблеми з людьми, а особливо з рідними, і тим забруднює свою душу. Тому Господь вчив: «Шукайте перш за все Царство Боже, а все інше приложиться вам.
Здоров’я ми просимо, а святі молились щоб Бог дав їм хворобу, щоб через страждання очистити свою душу. Хвороби часом стають лиш одним можливим варіантом відвернути людину від гріховного життя. Коли людина хворіє, то починає розуміти що їй потрібна допомога, вона стає немічна і неміч дає зрозуміти людині, що вона не вічна на землі і що їй потрібна допомога Бога.


Син Божий – Господь наш Ісус Христос.
«Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене». (Ін 14,6).
«Віруючи в Сина Божого, маєте життя вічне». (1 Ін. 5,13).
«Хто не буде в Мені, той буде відкинутий геть, як гілка, і всохне; а такі гілки збирають і кидають у вогонь». (Ін. 15,6).

Христос для віруючих – Все. (Прп. Марк Подвижник).
Господь буде тобі світло, покров твій, путь твій, кріпость твоя, вінець радості та заступництво вічне. (Прп. Варсонофій Великий).
Досягнути розумом Бога неможливо, тому Бог став людиною, щоб зробити себе доступним і зрозумілим людям.

Ціль втілення Ісуса Христа, повернути людей до Творця, щоб вони могли жити з Ним на Небесах. Але все це повинно бути добровільно, бажання самої людини. Так як людина подібна Творцю вона може творити і пливати на Всесвіт, своєю діяльністю. Але коли вона віддаляються від свого призначення, вона робиться подібно тварин зі спосібностями богів, вона може тільки руйнувати цей світ, знищувати все, що існує на землі, все, що створив Бог для існування землі і на Небі.

Як пише схиархимандрит Софроній: « Сила космічного зла над людиною, надзвичайно велика, і ніхто з наслідників Адама не може побороти його без Христа. Він є Ісус – Спаситель».

Про це ж і писав прп. Макарій Великий: «Господь наш Ісус Христос для того і прийшов, щоб змінити, переродити і відновити наше єство і нашу душу, наслідок падіння - відновивши її знову, освітивши Божественним Своїм Духом.

«Бог став людиною, щоб людина стала Богом», - говорили святитель Афанасій Великий та блж. Августин.
Господь попередив все людство, що тільки Він є «Двері» в Царство Боже (Ін. 10,7) і немає іншого шляху, як через Нього.

Пізнання Бога, через інше, чим через Ісуса Христа, некорисне і буде без плідним.
Не всі мають сміливості до виконання Заповіту Ісуса Христа свідчити про нього: « Так написано, і так належало постраждати Христу, і воскреснути з мертвих на третій день, і щоб проповідувалося в ім’я Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами, починаючи від Єрусалима». (Лк. 24,46-47).

О неземній красі Христа свідчать євангелісти і всі ті, хто мав видіння Христа
є на протязі інших поколінь.
Преподобний Серафим не міг після видіння на протязі трьох годин виговорити ні жодного слова від того сильного почуття.
Схиархимандрит Софроній свідчить про Сулуана з Страго Афону: «Вогонь наповнив серце Силуана і все тіло його з такою силою, що колиб видіння продовжилось на мить то він би помер».
Вся історія Церкви Христової свідчить про це, що єдиний шлях для спасіння людських душ є можливість пізнання Христа і через те, це пізнання – зароджує і збільшує до Нього любов’ю.
Ця любов, повинна бути гарячою як вогонь, повинна палити всі інші земні страсті, повинна керувати людиною все життя – в думках, словах і діях. І чим палюче буде ця любов, тим більше радості вона принесе душі людині.
Полюбивши так Христа, людина не може не піти за Ним, зрозумівши - що це являється правдивим шляхом і єдиною метою життя кожного християнина.
Олександр Єльчанинов писав до свого учня:
«Я думаю, в основі твоїх душевних хвороб є дві причини:
1 – надмірна занятість собою і як результат мала занятість людьми.
2 – Мала любов до Христа. Ця любов є основна і корінь всякої духовного життя і сили, і її треба в собі ростити і виховувати. Розпочни з думки - що краще Христа, не було ніколи за всю історію людства. Якщо візьмеш всіх геніїв і вождів людства.
Вдивляйся в цей Образ, вникай в Нього і вводи Його в себе, жити думкою про Нього, віддай Йому своє серце – це є життя християнина. Якщо це буде, тоді в тобі буде повнота сердечна, той мир, про який говорив св.. Ісак Сирін: « Змирись з собою, і змириться з тобою небо і земля».
Як говорила стариця Ардоліана: « щоб жити з Христом, потрібна смерть свого я».


Деякі вважають що правдиві віруючі християни є люди які живуть в омані, фанати - а треба жити своїм життям, яке дав нам Бог. Що не треба читати Євангеліє, бо багато хто читає Євангеліє і живуть неправдивим життям, що людина губить свою гідність відказується від чоловіка та дітей.
Є місце і таким питанням, бо не рідко буває що люди шукаючи Бога, потрапляють в обійми людей які живуть в омані.
Як розпізнати, яким шляхом треба йти?
Православні старці в основному не брали собі учнів, а брали деколи на послух – послушників, чому?
По перше, учні живуть своїми страстями і часто марнославство духовне охоплює їх і вони влаштовують бунт проти своїх наставників. І дуже часто трапляється що не навчившись смиренності в церкві, люди під дією диявола приводять до розколу церкви. Губиться спокій, який необхідний подвижнику для наповнення Духа Божого.
В іншому випадку, коли люди не мають смиренності до Бога, то стараються утримувати людей, або створювати духовну общину під страхом, побудували свій дім без фундаменту. Такі церкви виникають і зникають не залишивши ніякого сліду на землі.
Православні подвижники які жили в спокої і в мирі віддалялись від людей, наповнялись благодаттю Духа Святого, який освящав їх не тільки розум, алей і тіло.
Був один подвижник в монастирі який жив в молитві з Богом, його святість проявлялась у всьому і це бачили ченці і прості люди, які жили неподалік, а він обмежував себе в спілкуванні з людьми і ченцями, щоб не заразитись хворобою марнославства. Та одного разу йому сповістили що в сусідньому монастирі помер йому знайомий і близький подвижник. Так він не пішов в день, попрощатись з духовним братом, щоб люди не бачили і не вихваляли його, а пішов в ночі.
Та Анголи ішли за старцем і освітлювали йому дорогу, і так всі взнали, що йде блаженний старець прощатись з своїм духовним братом.
Коли помер український подвижник Феодосій, то пів неба в ночі горіла зоря в ночі, в інших монастирів браття в Києві, які були за багато кілометрів від цього монастиря, взнали про кончину святого. Місцеві жителі деякі прибігли, думали що стався пожар.
Багато хто шукає слави своєї а знаходить тільки яму безчестя, а ті що втікають від слави їх прославляє Творець.
Тому церква повинна наповнятись благодаттю Духа Святого і по Духу об’єднувати віруючих не насилуючи їх волю. Бо Бог не забирає в людині волю, так і церква повинна піклуватись про спасіння душ людських а не про масовість заповнених приміщень.
Навіть Ісус Христос мав тільки 12 учнів, які були біля нього. Тому хто піклується про масовість церкви шукає собі слави а не слави Божої.
В церкву повинна людина приходити добровільно - по зову серця, і коли їй не хочеться чомусь іти в ту церкву, то це її власний вибір і це буде правильно.
У віруючої людини погашаються земні пристрасті, але людина не може ні про що не думати, нічого не їсти і пити ні про що не піклуватись. Вона є людиною живою, то покійник вже ніщо не бажає і нічого не хоче, тому люди говорять про таку людину упокоївся – (заспокоївся).
Що трапляється з людиною яка починає щиро вірити і служити Богові?
Натомість світської пристрасті в людині починають відроджувати її божественні спосібності якими була наділена душа при її народженні. Основному це прославлення Бога. Коли придивишся до природи уважно, то стає помітно те - що часом люди по своїй звиклості вже не помічають.
Природа славить Бога! Сонце яке встає, пташки які літають, рослини які виростають із землі і тягнуться до сонця. Кожна одіта так як Творець її створив, і наділена своїми якостями та спосібностями. Так у людей є, у кожного свої якості і спосібності якими вона може послужити Богу і людям. І тут не потрібні мільйони грошей для фінансування, бо все це є дар Божий - які за гроші не придбаєш. Добре слово, Боже натхнення може проявитись в людині настільки, що інша людина маючи мільярди доларів, але нещасна в своїй залежності від них, бо вони принесли їй тільки муки і страждання, може звільнитись із нещасної людини в людину щасливу і радісну. Це є Слово Боже і Дар Божий яким може володіти кожна людина незалежно від її статусу та освіти, її віку і здоров’я, чи вона бідна чи багата, всіх наділяє Господь - тим даром, своїх вірних.

Але дари є різні, у кожного є своя схильність розвивати той чи інший дар. Один будує будинки гарні, інший кує залізо, інший лікує людей, інший виготовляє красиві меблі, інший садить дерева і рослини, інший в церкві співає і славить Бога. Все це є дари Божі, якими ми славимо і дякуємо Богові, що ми можемо творити на землі.


Яка повинна бути основна мета виховання дітей?
Деякі матері головну увагу звертають на те, щоб діти добре харчувалися й виросли здоровими. Інші батьки намагаються найбільше дати дітям хорошу освіту. Треті — докладають особливих зусиль, щоб розвити в дітях природні дарування й мріють побачити в них талановитих музикантів, художників або вчених.
Батьки - християни насамперед повинні опікуватися, щоб діти виросли в вірі, щоб у душі їх була любов до Христа, а відносились до ближнього свого, як до самого себе» (Мф. 22, 37-40), і метою свого життя ставили «наповнення Духа Святого Божого» ( Зі слів прп. Серафима).
Як досягнути батькам цього?, дати освіту, і розвинути спосібності до мистецтва, і щоб дитина була здорова?
Чи не по благодаті Божої був створений світ? І Цей Дух Божий краще може піклуватись за дитину чим його батьки, розвинути в неї необхідні спосібності до мистецтва, відкрити розум до розуміння навчання різним наукам, дати їй здоров’я, і вести її по життєвому шляху там, де батьки не зможуть проявити свою опіку.
Можна вчити Святому Письму, читати духовні книжки, про православних подвижників, але діти вчаться скоріше по прикладам і по духу, чим по розуму.
Якщо батьки не мають хороших прикладів благочестя і серце не горить любов’ю до Бога, то і дитина по духу батьків навчиться тому, а потім стане невіруючою. Ленін мав найвищу оцінку по Закону Божому, а став не тільки безбожником, алей і ненавидів віруючих людей, видавав указівки розстрілювати священників і побожних селян.
Спасіння душі батьків більше всього залежить від дітей.
Людина проживає на землі щоб виконати задум Бога у створення Світу, щоб продовжити життя і дати поколінням наступним свої плоди діяльності на землі.
Що може бути головнішим завданням як народити і виховати богоподібних людей. Так, можна виховати богоподібних, а можна виховати демоподібних, тому відповідальність за наслідки несуть батьки. Благочестива дитина яка любить і молиться Богу є надзвичайний скарбом для батьків коли залишать вони цей світ.
Антоній Великий писав: «Від ближнього залежить життя і смерть» (нашої душі).
Св. Іоанн Златоуст говорив про це: «Хто байдужий до своїх дітей, хоч в інших відношеннях є порядною людиною, понесе сильну кару за цей гріх». І далі: Все в нас повинно бути другорядним по рівнянню з вихованню дітей, щоб виховати їх в навчанні і наставлені Божім» (Ефес. 6,4).
В Святому Писанні в багатьох містах говориться про відповідальність батьків за дітей.
За те був покараний священик Ілій, про якого Бог так говорив Самуїлу: « Я оголосив йому, що Я покараю дім його навіки за ту провину, що він знав, як сини його живуть безчесно, та не зупиняв їх» (1 Цар.3,13).
При цьому треба сказати що Ілій викривав їх: « Діти мої, недобрий слух, який я чую: ви розбещуєте нарід Божий». (1 Цар. 2,24).
Очевидно, що від Ілія вимагалось якихось більш конкретних дій чим смиренні слова. Про це говорить Іоанн Златоуст.

2