Сльози та плач

Одна з властивостей душі є самоочищення, воно виникає через скорботу, яка омиває серце і душу сльозами. Тут треба розуміти що промисел Божий і Його Анголи сприяють людині в цьому, вони підводять людину до покаяння через розуміння, через обставини, які надихають людину до очищення. Для цього є багато засобів та можливостей у Світла, але ми повинні розуміти, що віками йде боротьба за серце людське між світлом і темрявою. Бог не примушує людину, дає їй право вибору. Особливо тут на землі є можливість людині проявити свої духовні - божественні якості, по очищенню свого серця і душі. Але це зв’язано з вибором самої людини, якщо вона вибирає правильно, то Господь помагає цій душі, вчить і наставляє.
Але втрачати, духи злоби, свого підлеглого не хочуть, тому вони всіма способами стараються відвести людину від істини. Для цього в них підготовлено різні способи хитрі сітки. По перше, це відвести душу від духовних цінностей пріоритетом матеріальних. Якщо тут не буде успішним, то вхід ідуть пристрасті до вина, їжі, блуду, гордині, марнославства та інше.
І тому людині постійно приходиться слідкувати за правилами духовного життя і, особливо берегти своє серце від окаменіння. Коли людина кине камінь в когось, це може бути осудження, то той камінь і проникає і в її серце. Якщо таких каменів накопичується багато, то серце робиться кам’яним. І не спосібним до очищення і освідомлення, до сліз які очищають душу і до молитви.
Спосібності людини молитись, говорить про її якості душі і чистоти серця. Окам’яніле серце неспосібне молитись, в такому серці не виникає бажань до смиренної молитви. Бо гордість не терпить смирення, не відкликається на почуття благодаті і чистоти.
Але є приклади коли людина молиться з окам’янілим серцем, то цей стан молитви не можна назвати. Бо саме слово моління, має значення благати, просити, для цього треба мати дух якій відгукується; на страждання, на справедливість, на істину, чистоту, світло, на милосердя, на жертовність, доброту, здатність пожертвувати собою заради ближнього.
Тому коли моляться люди черствим серцем, то ця молитва робиться мало дієвою, бо Господь відгукається на молитви праведників. А з черствим серцем, ще багато турбот щоб його з особливими зусиллями самого чоловіка і Алголами, (які виконують волю Господню) через ці-ж страждання, вивести людину на праведний шлях і бажання очищення свого серця.
Краще тут потерпіти страждання, чим страждати в пеклі. К великому жалю, людина рідко коли приходить до Бога, за очищення душі від радості та любові і, тому шлях стражданнями вона вибирає сама.
Чи можна уникнути страждань тут на землі і після життя?
Так, можна, для цього треба очистити своє серце і вважати на якості, які підтримують її зв’язок з Господом, це спосібності доброти, жертовності до ближнього, смирення, терпіння, милосердя, любов до Бога і ближнього. Це якості душі праведної, але бувають випадки коли підмінюють якості душі і серця на обов’язки. І виставляючи свої діла на показ, впадають в марнославство і оману, тим ведуть душу до погибелі, не тільки свою, алей навчаючи такому вченню ведуть і в спокусу інших. Тому істинне духовне вчення пізнається по стану душі і якості наставника.
Від наставників залежить духовний, політичний і, як наслідок цього, матеріальний стан людей, народу і народів. Бо добре дерево дає добрі плоди і, погане дерево не може нічого доброго дати людям.
Тут, ми можемо зауважити, що наставники можуть бути люди, не тільки духовними особами, алей керівники політичних партій, бо вони керуючи людьми, автоматично і беруть на себе обов’язки наставників людей. А вже якість їх настанов і дій, ми можемо оцінити по плодах, правда тоді вже пізно, поїзд пішов. Та тут ми знову можемо повернутись до того, що кожен народ вартий свого керівника. Якби, ми не хотіли, люди будуть вибирати собі керівників по своєму духу. Тому важливо в такі часи, духовним особам направити всі свої сили на просвітлення духовного стану людей. Воно можливо лиш тоді, коли своїми прикладами життя і станом свого серця, будуть приміром для людей.

Спосібність до сліз, мають люди з тонкою душею, та м’яким і чистим серцем, спосібним співчувати горю і відчувати біль свого ближнього. В українських народних піснях це одухотворення закладено, як основу української культури, та основні риси характеру українського народу. Візьмемо на прикладі пісні «Ой чий то кінь стоїть».
ОЙ, ЧИЙ ТО КІНЬ СТОЇТЬ
Ой чий то кінь стоїть,
Що сива гривонька?
Сподобалась мені
Тая дівчинонька.
Не так та дівчина,
Як біле личенько,
Подай же, дівчино,
Подай же, гарная,
На коня рученьку.

Одного разу я одній дівчині, з захопленням, розказав про пісню «чарівна скрипка». Дівчина була росіянкою і, махнула рукою, неначе відганяла муху. Я, довгий час не міг зрозуміти, чому її серце не відгукнулось на ці чарівні слова і мелодію.
Сіла птаха білокрила на тополю,
Сіло сонце понад вечір за поля.
Покохала, покохала я до болю
Молодого, молодого скрипаля.

Покохала, зачарована струною,
Заблукала та мелодія в гаю.
В гай зелений журавлиною весною
Я принесла своє серце скрипалю.
І тепер я зрозумів що подібне притягується до подібного, творить дух та мову і відчуття. Очевидно що, часто буває, коли люди ображають нашу мову і культуру не розуміючи, що тим вони просто показують своє огрубіле серце, яке не спосібне любити і творити добро.
Ой у лузі червона калина
Похилилася.
Чогось наша славна Україна
Зажурилася.
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!
Адже наша мова, це не просто язик, а дух нашого народу, наша духовність, яка основана на православ’ї, розвивала українську культуру. Як тільки ми загубимо православ’я, загубимо дух, відчуття і спосібності українського серця, яке передавалось з покоління в покоління.
Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько — колюче терня?
Чом твої устонька — тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим жаром,
Що то запалює серце пожаром?
Коли я в 90 роках брав участь в політичних процесах, то я ще-раз прочитав «Кобзар» Шевченка. І в цьому «Кобзарі» я читав як щиро, передав Шевченко свою любов до України. А тепер я розумію що, тільки Україна могла народити і виховувати такого Кобзаря, з таким чутливим і щирим серцем. І не тільки його одного, наших славних козаків та гетьманів, такі як Богдан Хмельницький та Петро Сагайдачний, наших піснярів, наших митців, доля яких булла трагічна бо ворог ненавидів і ненавидить нашу мову, яка береже наше серце, яке вміє любити берегти і славити Бога.
РОЗРИТА МОГИЛА
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
«Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі,
Панувала... Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває...
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати».

Начетверо розкопана,
Розрита могила.
Чого вони там шукали?
Що там схоронили
Старі батьки? Ех, якби-то,
Якби-то найшли те, що там схоронили,
Не плакали б діти, мати не журилась.
Тарас Шевченко. 1843.

 

Одні ж фізичні сльози без духовної смиренності, на думку св. отців, взагалі не приносять для душі ніякої користі. Про це так пише прп. Симеон Новий Богослов: "Буває плач без духовної смиренності, і ті, які плачуть таким чином, думають, що такий плач очищає гріхи. Але вони марно обманюють себе, тому що позбавлені насолоди Духа, що породжується в сокровенній душі, і не наділяються ласкою Божою. Тому такі скоро запалюються гнівом і не можуть побороти в собі світські пристрасті".

Благо тим, хто пізнав сльози покаяння. Це солодкі сльози, тому що це сльози блудного сина в обіймах отця. Вони говорять про глибину покаяння, про ненависть до гріха, про розрив з ним, про любов, яка прокидається, до істини й чистоті, про огиду до забрудненого гріхом одягу, говорить про смиренність і вбогості духу: "Жертва Богові – це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш." (Пс. 50,19).

Як пише прп. Ісаак Сириянин: "Як хтось, принесе великий дарунок людині, нагороджується від неї ласкавим поглядом, так і тому, хто має в молитві своєї сльози, Отець Небесний вибачає всякий гріх і нагороджує його благодійним поглядом".

Ми не зможемо знайти ласку у Бога, хоч би заставили молитись в одно час весь наш нарід. Якщо в нас не буде розкаяння, бо всі ми грішні, і довели державу до того, що в ній кримінальні люди прийшли до влади. То, Бог не може дати нам хорошої долі без нашого освідомлення гріха. Революції і війни будуть виникати постійно, бо ми хочемо праведного життя від інших. А інші, ніяк не можуть зрозуміти, бо всі живуть пристрастями грошолюбства та марнославства, а чому вимагають тільки їх жити чесно і не брати хабарі.

А старець о. Олексій Зосимовский так говорив дівчинці, що плакала на сповіді: "Плач, мила, плач, це значить Христос тебе відвідує, а Він нам самий безцінний гість".
Святі та подвижники, оживляючи свою душу і очищаючи своє серце, повною мірою відновлювали в собі й здатність до покаянних сліз. Вони вважали, стан очищення душі можна судити по ступеню відновлення в собі цієї спосібності.
Про цей стан душі св. отці кажуть: "Якщо отримав ти цей благодатний дар сліз, то будь впевнений: ти переплив уже море, що відокремлює душу твою від загибелі, ти вже біля пристані спасіння".
В перехідному стані - при ще не повному очищенні серця від страстей – сльози з'являються лише частково , при уважній глибокій молитві, іноді при читанні духовних книг і т.п.
Який же шлях, щоб придбати чутливе серце і "дар зліз", про який мріють ченці, що щиро шукають спасіння своєї душі?
Це, той же тісний шлях духовного подвигу, ведучий до очищення серця, шлях постійного покаяння у своїх гріхах, шлях напруженої уваги до свого внутрішнього життя, шлях контролю над своїм тілом, шлях уважної молитви, посту, зречення від своєї волі, смирення себе всіма способами.
Св. Ісаак Сириянин пише: "Будемо молити Господа щоб дарував нам плач. Тому що, якщо одержимо цю благодать, кращу і якнайбільшу інших дарів, то за допомогою її досягаємо чистоти. А як досягнемо її, то не відбереться вже вона від нас до самого кінця нашого цього життя.
Так, наприклад, у прп. Кирила Бєлозерського сльози приходили, коли він працював на монастирській кухні й дивився на вогонь, згадуючи про невгасимий вогонь для грішників.
Блаженні ті, хто може оплакувати гріхи свої в сльозах покаяння.
Значення для віруючого сліз не є маловажним, сльозами молились святі отці, з прикладу сам Господь плакав, коли дивився на Єрусалим і провидів його майбутнє руйнування (Лк. 19, 41).
Цими сльозами плакала Богородиці, коли молилася про Константинополь у Влахернському храмі в день Покрова (у баченні Андрія юродивого). І чимало свідчень пролиття сліз Богородиці над живими і мертвими в переданнях свідків.
Особливе заступництво Богородиця надавала двом місцям їй земним власності - Івері і горі Афон. Під Її святим заступництвом прибував також і Константинополь, який неодноразово рятувався від навали різних племен і народів завдяки Її заступництву. Особливо стало шануватися чудо знамення Покрова Пресвятої Богородиці, вчинене в 1-й половині Х в., Коли Богородиця, з'явившись у Влахернському храмі Константинополя, простягла над людьми, що молилися білий свій покров, або омофор.

Під час всеношної, в недільний день, 14 жовтня о четвертій годині ночі, в присутності численного народу, святий Андрій, Христа ради юродивий, піднявши очі свої вгору, побачив раптом Царицю Небесну, покровительку всього світу, Пресвяту Діву Богородицю, що стояла на повітрі і Яка молиться. Світлом сонячним сяяв Її лик.
Із завмиранням серця дивився святий Андрій на Пресвяту Богородицю, і, нарешті, він обережно-обережно, не вірячи собі і боячись злякати бачення, запитав свого учня, блаженного Єпіфанія:
- Чи бачиш, брате, Царицю і Пані всіх, молиться про весь світ?
- Бачу, - Єпіфаній тихо відповів: - святий отче, і жахаюся.
Перемагаючи серцевий трепет-страх і завмерши збентеженою душею, споглядали дивне і небачене бачення Андрій і Єпіфаній: Богоматір молилася довгий час, омиваючи сльозами Своє Боговидне і Пречисте обличчі. Потім Вона підійшла до святого престолу у вівтарі, де, після закінчення молитви, знявши з Себе сяюче на подобу блискавки велике покривало, з великою урочистістю простягнула його над усіма хто стояв в храмі.
Блаженний Андрій і учень його явно споглядали розпростерте в повітрі чудесне покривало. Довгий час видимим був блискучий омофор, а, після того, як Богородиця покинула храм, Покров зробився невидимим. Але залишилася благодать, яку відчули всі, хто був у храмі, і довго вона ще перебувала там.

З тих пір Покров Богородиці став спочатку місцевим, а потім і для всіх православних символом Божої Матері як захисниці світу - головної Заступниці за людей перед Господом, що покриває своїм Покровом все істинне християнство.

 

Розповідь фронтовиків.
Місце, де ми сиділи в окопах, здавалося якимось особливим. Наче хтось допомагав нам: німці атакували нас переважаючими силами, а ми їх відкидали, і втрати у нас були на чудо невеликими.
А в той день бій був особливо жорстоким. Вся фронтова смуга покрилася тілами вбитих - і наших, і німців. Бій стих лише надвечір.
Ми зайнялися, хто, чим в очікуванні, коли нам вечерю привезуть. Я дістав кисет, запалив, а земляк мій, Іван Божков, відійшов в сторону.
Раптом бачу: Божков висунув голову із під окопу.
- Іван, - кричу, - ти що робиш? Снайпера чекаєш?
Божков спустився в окоп - сам не свій. І каже мені тихо:
- Петро, там жінка плаче ...
- Тобі здалося, звідки тут жінці взятись?
Але коли з боку німців стихла «музика», ми почули, що десь і справді плаче жінка. Божков надів на голову каску і виліз на бруствер.
- Там туман клубочиться, - говорить він нам. - А в тумані по фронтовій смузі в нашу сторону йде жінка ...
Нахиляється над убитими і плаче.
Господи!
Вона схожа на Богородицю ...
Браття!
Адже нас Господь обрав для цієї пам'ятної хвилини, на наших очах чудо звершується!
Перед нами святе бачення! ..
Ми обережно виглянули з окопу.
За нічийній смузі в клубах туману йшла жінка в темному і довгому одязі.
Вона схилялася до землі і голосно плакала.
Тут хтось каже:
- А німці теж на бачення дивляться.
Он їх каски над окопами стирчать ...
Так, тут щось не так.
Дивись, яка Вона висока, рази в два вище звичайної жінки ...
Господи, як же Вона плакала, прямо в душі все переверталося!
Поки ми дивилися на бачення, дивний туман покрив більшу частину нічийної смуги.
Мені подумалось:
«Треба ж, ніби покровом загиблих укриває ...»
А Жінка, так схожа на Богородицю, раптом перестала плакати, повернулася в наших бік окопів і поклонилася.
- Богородиця в нашу сторону вклонилася!
Перемога за нами! - Голосно сказав Божков.
"Плачте із плачучими", - заповідає християнам ап. Павло (Рим. 12, 15). Добре, якщо і ми зможемо в якійсь мірі долучитися й до цих сліз.
Багато пісень українських є плачевними скорботними і починаються вони з слова «Ой». Це слово вживається при плачу. Слова пісень скорботних відгукуються в серці українців, завдаючи серцю необхідність мати спосібності до чутливості, добродій і любові.