Кухарський В. Украiнцi чи богообранi ми?
Кухарський В.М.
Українці, чи богообрані ми? або Місія Руси-України - нащадків Святої Трійці: спроба системного аналізу [монографія]. – К.: МАУП, 2008. - с.
Пропоноване дослідження побудоване на межі дотикання теології, педагогіки, історіософії, у порівнянні з 10 Божими заповідями, розкриває надзвичайно досконалий світогляд та високогуманні моральні принципи праукраїнців з вірою у Святу Трійцю.
Перші його розділи протягом 1995-2000 рр. були озвучені Національним і Тернопільським обласним радіо (редактори – Надія Самуляк та Володимир Клюйко), публікувалися окремими частинами, але у завершеному вигляді про місію Руси-України у теперішній найпідступнішій невидимій війні проти українців виявилося за можливе стверджувати, на думку автора, лише після 3 серпня 2006 р., коли прозахідна т.зв. демократична влада нарешті відкрила своє справжнє лице.
І хоча праця містить достатньо серйозних та авторитетних свідчень щодо підтвердження гіпотези про богообраність чи богоносність скіфів-слов’ян-українців (Христової Церкви, у найвищому розумінні), але напередодні доленосного референдуму щодо НАТО і ЄВРопЕЙСЬКОГО Союзу, автор не стільки обгрунтовує цю гіпотезу, скільки з тривогою запитує у кожного свідомого українця та українки: "Українці, чи богообрані ми?..", відстоюючи для України третій шлях, альтернативний до обидвох царів-імперій – південного і північного, які, за словами пророка Даниїла, зударяться між собою у кінцевому часі.
Для широкого загалу читачів.
Рецензенти: М. Г. Стельмахович, академiк АПН України, доктор
педагогiчних наук, професор (Івано-Франківськ);
А.М.Алексюк, доктор педагогічних наук, професор Національного університету ім.Т.Шевченка (Київ);
П.Р.Ігнатенко, кандидат педагогічних наук, заступник головного редактора «Вісника АПН України» (Київ);
Д.В.Гунька, доктор теологічних наук, професор - частини І (Торонто, Канада)
© Володимир Кухарський, 2008
ПЕРЕДСЛОВО: "НАША НАЦIОНАЛЬНА ПРАВДА
НАСКРIЗЬ ЗГIДНА З БОЖИМ ЗАКОНОМ"
I золота, як сонце, Україна
кудись пiшла, лишаючи слiди!..
Змiїться путь - вся тьмяна, вся глибока,
і хоч сказися, хоч збожеволiй.
Бо вже не я - лише жива жарина
Огорить в менi, лиш нею я живу.
То пропiкає душу Україна -
та, за котрою погляд марно рву.
Та є вона - за мiражiв товщею,
там, крiзь синь-кригу свiтиться вона..
Василь Стус
Сучасна наука стверджує, що у людини, котра з рiзних причин перебувала чи знаходиться на межi життя i смертi, вiдкриваються неординарнi здiбностi й навiть здатнiсть до пророцтва. Переконанi, що елемент пророкування Василя Стуса, коли вiн, не зважаючи на здавалося б повну безвихiдь ситуацiї та знекровлення нелюдськими тортурами, все-таки бачив свiтло в кiнцi тунелю, бачив "за товщею мiражiв крiзь синь-кригу золоту, як сонце" Велику квiтучу Україну, вiдноситься саме до такої категорiї випадкiв. I диву даєшся, наскiльки близькi за змiстом щодо майбуття Вкраїни лебедина пiсня одного з останнiх мученикiв єврейсько-бiльшовицького спрута, замордованого якихось 12(!) рокiв тому, та пророцтво найвизначнiшого у свiтовiй iсторiї французького астролога Мiшеля Нострадамуса, що "Борисфенiв край початок здвигам покладе, злама рутину!", виголошене майже пiвтисячолiття в минулому.
Ще через двiстi рокiв пiсля М.Нострадамуса, коли український народ знемагав у "братських" обiймах захiдних i схiдних окупантiв, вже всесвiтньовiдомий нiмецький фiлософ Йоган Гердер пророче записав: "Україна стане колись новою Елладою".
Коли маємо якийсь поодинокий факт, то його можна сприйняти як виняток, але якщо таких фактiв накопичується дедалi бiльше, то вони поступово вибудовуються у чiтку систему, яку вже неможливо iгнорувати. I подiбних фактiв щодо якогось особливого призначення України з часом стає чимраз бiльше. Донедавна для широкого загалу у цьому питаннi була вiдома хiба що фундаментальна праця iсторiософа Юрiя Липи "Призначення України", а також у певнiй мiрi й книга Iвана Кузича-Березовського "Орiяна". Проте кiлька рокiв хоча б формальної незалежности дали свiй результат: утрамбований столiттями асфальт недержавностi й меншовартостi рiшуче пробили першi пагiнцi методологiї нацiональної iдеї та релiгiйного месiанiзму. Особливо благословенним на них виявився 1995 рiк, у якому побачили свiт справдi епохальнi, гiпотетичнi працi Олексiя Братка-Кутинського "Феномен України", Юрiя Канигiна "Шлях арiїв" та Володимира Паїка "Корiнь безсмертної України i українського народу".
Якщо О.Братко-Кутинський в цiлому обгрунтував пiдстави й передумови феномену України, то Ю.Канигiн розкрив саму його суть: нашi далекi пращури арiї (орiї) за кiлька тисячолiть до нашої ери своїми духовно-етичними чеснотами та благородством розпочали виконувати надзвичайно складну й вiдповiдальну мiсiю - пiдготовляти середовище, тобто культуру тих народiв, серед яких проходив їхнiй шлях (вiд Карпат до Гiмалаїв), для сприйняття вчення Пресвятої Тройці – Бога Отця, Бога Сина (Ісуса Христа), Бога Святого Духа. Християнське вiровизнання-свiтобачення потребувало попередньої цивiлiзаторської мiсiї, пiдготовки свiту в духовному, моральному, етнiчному, економiчному планах, яка вiдбувається у межах знаменитого Великого арiйського Поясу.
Окрiм вже згаданих iмен, варто назвати свiточiв не тiльки української, але й свiтової науки, - професорiв та академiкiв Дмитра Антоновича, Михайла Грушевського, Миколи Костомарова, Пантелеймона Кулiша, Олександра Кульчицького, В’ячеслава Липинського, Iвана Мiрчука, Володимира Янiва. I це далеко не повний перелiк подвижникiв української iдеї. Усi вони, без винятку, говорили про особливе призначення українського народу, до того ж загалом збiгаючись у характеристицi цього призначення, суть якого полягає у його морально-соцiальних вартостях. Дуже влучно висловив її академiк М.Грушевський: "I от почуття тих великих – моральних вартостей, - не чисто iнтелектуальних, тим менше виключно матерiальних, а моральних, чи морально-соцiальних, - наголошував видатний учений, - якi має здiйснити Україна у своєму життi, щоб внести їх в життя людства, повинно бути провiдною ідеєю, яка мусить запанувати над розумом, чуттям i уявою нашого громадянства, нашої молодi, пiдростаючих поколiнь, щоб стати незайманою власнiстю нашого народу, щоб вона стала його релiгiєю, його найвищим добром, для котрого вiн живе й iснує. Тiльки тодi буде наше завдання досягнене, коли буде здiйснене це!"
На щастя, дослiджень подiбного плану останнього часу з'являється дедалi бiльше, зокрема, вже згадуваний "Шлях арiїв" Ю.Канигiна у розширеному варiантi українською мовою, Б.Ребiндера "Влесова книга: життя та релiгiя слов'ян", Д.Федоренка "Спочатку був Дажбог", Б.Чепурка "Небесна родина", В.Шаяна "Вiра предкiв наших". Окрiм того, повертаються фундаментальнi доробки недалекої минувшини, якi пильнi цензори iмперiї зла намагалися назавжди стерти з народної пам'ятi. Насамперед, мова йде про "Свiтову мiсiю України" (1933) Василя Пачовського, "Iсторичну мiсiю України" (1945) Володимира Шаяна, "Пiсланництво українського народу" (1949) Василя Мельника-Лiмниченка, котрому як священиковi належить найлаконiчнiше резюме в цьому питаннi: "Наша нацiональна правда наскрiзь згiдна з Божим Законом!"
Також добрим словом варто пом'янути i книги Г.Ващенка "Виховний iдеал", О.Вишневського "Сучасне українське виховання", П.Мельничука "Християнська родина, батьки i дiти", I.Огiєнка "Українська культура", Є.Сверстюка "Блуднi сини України", М.Семчишина "Тисяча рокiв української культури".
Необхiдно наголосити, що про високi моральнi принципи праукраїнцiв за вже наявними вiдомостями свiт почав з повагою говорити ще майже 2,5 тисячi рокiв тому вустами "батька iсторiї" Геродота. Слiдом за ним цей факт пiдтвердили такi вiдомi дiячi свого часу, як Сократ, Платон, Горацiй, Страбон, Гомер, Есхiл, Помпонiй Мела та iншi. Найбiльш виразно про це стверджує найдавнiше на сьогоднi першоджерело праукраїнської культури - "Велесова книга".
Детально про чистоту моральних засад наших пращурiв iз найдавнiших часiв i до офiцiйного прийняття у 988 р. християнства як державної релiгiї, розповiдає дослiдження Володимира Кухарського "Мiсiя України..." Його автор скрупульозно зiбрав усi доступнi свiдчення щодо високої духовностi та релiгiйного месiанiзму праукраїнцiв, i зробив вдалу спробу системного аналiзу даного питання. Справедливiсть iсторiософських висновкiв науковця про минуле й майбутнє України та повернення свiтових вiровизнань до спiльного Пракореня оцiнять наступнi віки, але його теологiчно-педагогiчнi знахiдки свiтоглядних i моральних принципiв наших прародичiв, у порiвняннi з 10-ма Божими заповiдями, вже сьогоднi доповнять ланку найдавнiшої iсторiї вiтчизняної педагогiки, слугуючи вагомим матерiалом у навчально-виховному процесi.
В.Кухарський переконливо довiв, що генетично вкорiнена моральна довершенiсть, чеснота i благородство думки й поведiнки праукраїнцiв знову повинна стати духовним стрижнем нашої нацiональної iдеї, яка є програмою творення ("Спочатку було Слово...") та розбудови нацiї, незалежної Української Держави, що закладено у пiдсвiдомостi й свiдомостi нашого народу.
Iсторiя свiдчить: народ, котрий має i свято береже свою нацiональну Iдею, - нескоримий. Його не переможе жоден зайда.
На жаль, не бракує цьому iсторично неминучому процесовi вiдродження й морального очищення рiзного гатунку опонентiв. Одним з головних їхнiх аргументiв є побоювання, що, мовляв, будь-який месiанiзм однозначно шкiдливий i високi моральнi принципи праукраїнцiв можуть викликати гординю в сучасних українцiв.
М'яко кажучи, дивнi заперечення. По-перше, щодо мiсiї українцiв, то найкраще висловився про її вiдмiннiсть вiд iнших вiдомий богослов о. д-р I.Ортинський: "Український народ свiтить як одинока зоря помiж месiанiзмами, шовiнiзмами, нацiональними скрайностями та iмперiалiстичними устремлiннями своїх сусiдiв, бо не жадоба влади, панування над iншими зродили з українцiв авангард християнства, а уярмлення, приниження i терпiння, яке спонукало вимогу таких iдеалiв як гiднiсть людини, недоторканiсть особи, права людини".
По-друге, що може бути поганого у бажаннi жити й творити за 10-ма Божими заповiдями та широко пропагувати цей святий спосiб спiвiснування серед iнших народiв? Адже це шлях до найдосконалiшої системи виховання, значного зменшення злочинностi.
По-третє, зважаючи на столiття колонiальної пiдлеглостi й насаджування стереотипiв меншовартостi, другосортностi у свiдомостi переважної бiльшостi українцiв, не може бути i мови про зародження у них якоїсь гординi. Дав би Бог на позитивному прикладi пращурiв хоча б загалом позбутися цих шкiдливих для державотворення та повноцiнного формування особистостi рабських стереотипiв.
По-четверте, як мiркує автор книги "Мiсiя України...", посилаючись на думку В.Липинського й I.Мiрчука, "месiанiзм, джерела якого безперечно лежать у релiгiйних почуттях, виступає протягом iсторичного процесу в парi з державницькою iдеєю. А тому проявiв месiанiзму маємо в iсторiї стiльки, скiльки було i є на свiтi державних нацiй!"
I, нарештi, по-п'яте, цiкавим є посилання на аксiому Д.Туптала, що у святого кореня i гiлля святе. А звiдси випливає: усвiдомлення святостi наших прародичiв, окрiм безпосереднього позитивного впливу на свiдомiсть, процес виховання, будитиме приспану недругами саму генетичну пам'ять українського народу, визволятиме його дух вiд летаргiчного сну, побуджуючи до благочестивого морального життя й сучасникiв, що стане найкращою запорукою як гiдної спадщини для наших безсмертних душ у Вiчностi, так i щасливого звершення усiх земних справ вiдповiдно обiтницi небесного Батька (5 М. 30:1-20; Єг.1:7-8). Тому зовсiм не випадково найважливiший заповiт "Велесової книги", розшифрований В.Кухарським, як наука для нащадкiв за змiстом абсолютно спiвпадає iз двома найголовнiшими заповiдями Господнього Закону:
I те боги вам мовлять i дали Орiєвi заповiти:
Любiть Господа Бога свого життєдайного
I любiть друзiв своїх та будьте мирними мiж родами!
"Хто знає, як чинити добро, та не чинить - той має грiх!" - гласить Святе Письмо (Як.4:17).
Автор книги "Мiсiя України: спроба системного аналiзу", як всебiчно обдарована особистiсть (кандидат педагогiчних наук, бакалавр теологiї, сумлiнний дослiдник, вправний журналiст, активний громадський дiяч), належить до тих новiтнiх українських iнтелектуалiв, хто "чинить добро". В його особi щасливо поєдналися таланти теолога й українознавця, педагога й публiциста, науковця i видавця, а загалом - здiбного, творчого трудiвника на теренi вiдродження та розвитку українського духовно-виховного потенцiалу, утвердження незалежної Української Держави, без перебiльшення – подвижника вчення Ісуса Христа серед наукових працівників, за словами Ю.Канигiна ("Шлях арiїв", 1997. - С.100). У цьому руслi варто бодай згадати його цiнну iнiцiативу й активну участь у виданнi журналу "Мандрiвець", що символiчно уособлює незгасну мудрiсть українських мандрiвних фiлософiв-учителiв i завдяки актуальностi пiднятої проблематики й оригiнальностi змiсту здобув широку популярнiсть серед читачiв.
"Мiсiя України" В.Кухарського належить до праць неординарних. I розрахована вона на серйозного, вдумливого читача. Дiапазон репрезентованих у нiй думок та розмаїтiсть фактичного матерiалу вельми цiкавi й надзвичайно широкi. Тут не все прямолiнiйне i однозначне, iнколи гiпотетичне, подекуди суперечне, гiперболiчне, а то й дискусiйне, непросте та складне, як i саме наше життя.
Але ж у тому й полягає головне достоїнство репрезентованої книги, що вона: кличе до роздумiв, аналiзiв та синтезiв, щоби по-справжньому "пiзнати себе", свiй народ, нацiю, Україну, рiдну мову i культуру серед палiтри iнших цивiлiзацiй свiту; спонукає збагнути iстинний смисл людського буття з його труднощами й суперечностями, гострими проблемами, вiчним протистоянням Добра i зла, Правди i кривди, Свiтла i темряви, Честi й безчестя, Розуму й невiгластва, Побожностi й сатанiзму; через утвердження життєвого кредо "Бог i Україна!" мобiлiзовує читачiв до активної дiї в iм'я пiднесення людської нацiональної гiдностi та честi українця, життєвого оптимiзму, утвердження українознавства, українiки й українства в Українi, розбудови i розквiту незалежної Української Держави як вiльної та рiвної у своїх суверенних правах серед усiх народiв свiту. Тому й не сумнiваюсь, що у здiйсненнi цiєї благородної справи, в пошуку української гранi Пансофiї праця Володимира Кухарського займе своє гiдне мiсце.
Мирослав Стельмахович,
академiк АПН України, доктор
педагогiчних наук, професор
Мiсто Коломия
2.01.1998 р.Б.