5.2. Монотеїзм слов'ян у дохристиянських розвідках н.е.
"Гаразд, до цiєї проблеми ми ще повернемося, - змiнить тематику дискусiї опонент. - Якщо праукраїнцi все-таки визнавали єдиного Бога й були надзвичайно побожними за своєю природою, про що свiдчать наведенi вище твердження iсторикiв задовго до нашої ери, факти "Велесової книги", то логiчно, що з таким досконалим свiтоглядом вони повиннi постати i в дослiдженнях iсторикiв на початку вже нашої ери - ще до прийняття християнства?"
Цiлком погоджуючись з таким припущенням, звернемося до iсторичних джерел. Насамперед зосередимо увагу на першому томi "Iсторiї України-Руси" академiка М.Грушевського, в котрому зiбранi чи не найбагатшi факти щодо такої актуальної для нас проблеми, але якi чомусь з тих чи iнших причин досi не набули якнайширшого розголосу в суспiльствi i якi в такому разi, окрiм безпосереднього позитивного впливу на свiдомiсть, мали б будити приспану недругами саму генетичну пам'ять українського народу, визволяти його дух вiд летаргiчного сну. В поєднаннi з Євангельською наукою любовi та всепрощення (у системі взаємин "людина - людина") такий непереможний тандем вселенського Добра i Справедливостi змiг би звiльнити наш стражденний народ з вiковiчних тенет духовного рабства i вiдновити втрачений зв'язок з небесним Творцем!
Ми вже згадували, що грецький iсторик VI столiття Прокопiй подав найдавнiшу, за словами М.Грушевського, "класичну вiдомiсть": слов'яни й анти визнавали владикою всiх єдиного Бога, що посилає блискавку. "В цiй многоважнiй звiстцi, - продовжив видатний iсторiософ, - можна зазначити два головнi моменти слов'янськоїрелiгiї: єдиний бог, єдиний владика свiту, з котрим безпосередньо пов'язуються рiзноманiтнi метеорологiчнi явища (як тут блискавка), i разом - численнi дрiбнiшi божества та взагалi надприроднi iстоти, iз другорядним значенням.
Цi звiстки Прокопiя пiдтверджуються iншими свiдоцтвами як про слов'ян загалом, так i спецiально про Русь. Так, нiмецький iсторик XII ст. Гельмольд, оповiдаючи про релiгiю балтiйських слов'ян, каже, що поруч з чисельними другорядними богами визнають вони одного великого, загального, що був заразом спецiально небесним богом (I. 83). Спецiальнi вiдомостi про Русь вказують, що перше мiсце в їїкультурi займав метеорологiчний бог – владика грому та блискавицi. Цей бог в X-XI вв. на Русi зветься Перуном (лит. Perkunas), богом грому...
У київському лiтописi 1114 р. наведено мiфологiчний уривок з грецького хронографа І.Маляли (бл.491- бл.578) про Гефеста i його сина Гелiоса, й до цього додано пояснення, що Гефест - то Сварог, а Гелiос - "син Сварога, є Дажбог". Пiзнiшi дiатриби проти поганства (вiдомi в кiлькох варiантах XIV в., а основа їх мусить тим самим бути значно старшою) докоряють людям, що вони "огневi моляться, називаючи його Сварожичем". Бог Сварожич вiдомий нам i у балтiйських слов'ян. Iм'я Сварога мало би вказувати, що це був бог неба i свiту: його пов'язують з iнд. svar - небо, сонце, сонячний свiт.
Досить правдоподiбний здогад, що в цьому Сварозi маємо того старого головного, "єдиного бога" творчої сили цiлоїприроди, що виступає так виразно ще у Прокопiя. Пiзнiше, в мiру того, як рiзнi, найбiльш видатнi прояви цього бога спецiалiзувалися у поглядах поодиноких слов'янських народiв i означались осiбними iменами, цi новi спецiалiзованi прояви в ролi богiв заступали i вiдсували на заднiй план iдею того головного бога. Тому мiж iменами богiв, шанованих на Руси у X в. безпосередньо перед розповсюдженням християнства, ми не стрiчаємо вже Сварога. Натомiсть виступає Перун, бог блискавицi й грому, Хорс-Даждьбог, бог сонця, джерело всякого свiтового добра, Сварожич-огонь та iн.
Та як би не було з iменем, нема непевности, що розвiй мiфологiчних iдей iшов власне отiєю дорогою - вiд "єдиного" бога неба й свiту, спiльного взагалi всiм iндоєвропейським народам, до спецiальних натуралiстичних богiв, якими були Перун, Дажбог-Хорс, Сварожич й iн. - Далi М.Грушевський подав короткий опис кожного iз щойно згаданих богiв, у тому числi й Велеса, i зробив загальний висновок. - Цi фiгури - Перун, Хорс-Даждьбог, Велес, Сварожич - то "боги" у властивому значеннi цього слова. Це були головнi, вищi боги наших предкiв, про котрих можна щось певне сказати. Цi головнi боги до певної мiри були персонiфiкованими...
Окрiм головних "богiв", давнiй слов'янин i русин спецiально бачив у природi навколо себе безлiч другорядних iстот. Не знати, чи не називались вони загальною назвою "бiси" - старим слов'янським словом, що в перекладах заступає грецьке δάίμονίά, i потiм, пiд впливом християнства стало означати злих духiв. Але як би не було з iменем, самий факт iснування в слов'янському свiтоглядi таких нижчих божеств, надлюдських iстот не має найменшоїнепевности" [39,с.317-323].
З наведеної розвiдки вiдомого iсторика насамперед необхiдно вiдзначити беззаперечне визнання нашими пращурами єдиного Бога - Сварога. I хоча у подальших мiркуваннях вiн гадав, що згодом вiдбулася спецiалiзацiя божеств: Сварог трансформувався у головних богiв - Перуна, Даждьбога-Хорса, Велеса i Сварожича, проте цей факт при наявностi "Велесової книги" зовсiм не надає пiдстав стверджувати, що вiдбувся перехiд праукраїнцiв вiд монотеїстичної вiри до полiтеїстичної. Адже нам тепер вiдомо, що Сварог, Дажбог-Перун-Хорс (Сварожич) i Велес є, на зразок християнської Пресвятої Тройцi, триєдиними Iпостасями єдиного Творця - Триглава мовою "Велесовоїкниги"!
До такої думки щодо єдиного Бога пiдштовхують наступнi пошуки М.Грушевського, пiдтриманi, до речi, й I.Огiєнком [102,с.95-96]: "При умовi Руси (в договорi князя Iгоря. - В.К.) з греками в 944 р. хрещена Русь зобов'язується на зберiгання трактату присяги в київськiй церквi св.Iллi "перед Богом", а Русь нехрещена - "перед Перуном" за такою формулою: "Аби вони (коли не додержать) не мали допомоги нi вiд Бога, нi вiд Перуна, аби не захистилися щитами своїми, аби порубанi були мечами своїми, (побитi були) стрiлами й iншою своєю зброєю, i були невiльниками у цьому вiцi та в майбутньому".
В умовi 971 р. (договорi князя Святослава. - В.К.) на переступника спадає клятва у таких виразах: "Нехай пiдпадем пiд клятву вiд Бога, котрому вiримо, Перуна i Волоса, бога худоби! Нехай будемо золотi як золото (так пожовкнемо) i своєю зброєю нехай будемо посiченi (присяга складалася на золотих окрасах i зброї)"...
На пiдставi наведених вказiвок деякi дослiдники укладали староруську мiфологiчну систему - український Олiмп, подiбний до грецького або германського, - застерiгав видатний учений, i прикро, що до цього застереження не прислухався I.Огiєнко, вибудувавши у роздiлi "Головнi дохристиянськi боги" вищезгаданої працi Олiмп аж iз 20-и надуманих головних богiв! - Але з тим треба бути обережним. Ми не повиннi спускати з ока, що всi цi звiстки походять з пiзнiших часiв вiд книжних людей, що пiдганяли спомини про старих богiв пiд бiблiйнi, чи iсторичнi взiрцi. - I, насамкiнець, великий українець в унiсон з "Велесовою книгою" (щодо другої Господньої заповiдi) розвiяв ще один мiф про нiбито iдолопоклонiння русичiв. - Лiтописець каже, що Володимир поставив у Києвi дерев'яного iдола Перуна iз срiбною головою i золотими вусами; араб iбн-Фадлан оповiдає, що руськi купцi молилися дерев'яним iдолам з вирiзьбленими обличчями, подiбними до людських. Але декотрi дослiдники здогадувалися, що це були новини, якi заводились пiд варязькими впливами; може й так! Принаймнi антропоморфiзм, уявлення про богiв у людськiй формi, не встиг поглибитися перед християнiзацiєю. Це факт характерний i важливий, що ми не знаємо у нас нi однiєї певної богинi, божеськi образи нейтральнi i так само немає жодної певної генеалогiї...
Оцi вiдомостi старих джерел, як бачимо - доволi скупi i розпорошенi, - надзвичайно проникливо пiдсумував М.Грушевський. - Коли їх вийняти з-пiд деяких християнських нашарувань, вони значно збагатять нашi поняття про старий релiгiйний свiтогляд наших предкiв" [41,с.16-19].
Заради справедливостi варто зауважити, що представники офiцiйноїхристиянської Церкви і об'єктивно описували дохристиянську культуру праукраїнцiв. Так, вiдомий український богослов - Архiєпископ бiлоруський Георгiй Кониський (1717-1795) у своїй "Iсторiї Русiв" (хоча авторство його не беззаперечне), подаючи походження слов'ян вiд Яфета, Ноєвого сина, наголошував, що до христителя Володимира "усi слов'яни були Схiдними язичниками, якi признавали єдиного Бога, символом чи житлом котрого вважали сонце, а зброєю - грiм або перун, через що вшановували сонце запалюванням вогню i вкиданням у нього першоплодiв, називаючи цей празник Купайло" [205,с.264].
"I все ж, найдавнiша (з наведених) звiстка щодо дохристиянського монотеїстичного вiровизнання праукраїнцiв датується шостим столiттям нашої ери, - втрутиться опонент. - А як же перiод з I до VI вiкiв н.е.? Невже дана проблема цiлком випала з пiвтисячолiтнього вiдрiзку нашої iсторії?"
Цiкаву розвiдку, яка стосується не пiзнiше I столiття н.е., зробив О.Домбровський, трактуючи розповсюдження монотеїстичного свiтогляду серед наших пращурiв як наслiдок впливу iудаїзму та християнства, на його думку. "В кiнцi динамiчних подiй доби переселення народiв на євразiйських просторах, у вогнi яких опинилася й українська територiя, - пише дослiдник, - на грунтi освiчення i поглибленого iнтелектуалiзму античної доби починає щораз бiльше дiяти вплив монотеїстичної системи релiгiї, пов'язаної зi старозавiтнiм ягвiзмом. Розпорошене по тодiшньому свiтi вiд часiв вавилонської неволi єврейство розсiвало iдеї монотеїзму, а єврейство дiаспори продовжувало це. Наслiдком цього дiючого процесу твориться в античному свiтi своєрiдний тип юдеопаганiзму, а вiдтак юдеохристиянiзму. Цього роду впливи не оминули й античного пiвнiчного Причорномор'я, де почали дiяти громади "визнавцiв найвищого Бога".
На пiдставi археологiчних знахiдок у поставi епiграфiчного матерiалу довiдуємося, що на пiвнiчному побережжi Понту, а саме в Пантикапеї, Горгiппiї й Танаїсi, iснували iудейськi громади, розкиненi в менших групах i в iнших мiсцях. Можна вважати, що найпiзнiше в I столiттi нашої ери, якщо не скорше, античне єврейство стало твердою стопою на територiї пiвденної України. Не зважаючи на свою iзоляцiю вiд решти античного єврейства, євреї в Таврiдi знали єврейську мову та бiблiйнi тексти Старозавiтнiх Книг, що їх виписувано як евлоги на камiнних плитах гробiвцiв у формi епiтафiй, а як дати, тобто означення часу, ставлено лiтери. На тлi єврейського побуту на територiї України й грецьких культурно-релiгiйних товариств, якi намагалися пiдтримувати культурнi зв'язки з населенням пiвнiчного Причорномор'я з метою скрiплення спiвжиття та поборювання варваризму й гелленофобiї, виростає на тому теренi iдея монотеїзму, визнавцями якої є так званi "себоменой тон Теон Гiпсiстон" (визнавцi найвищого Бога). Правдоподiбно грецькi культурно-релiгiйнi товариства лучив з єврейством гелленiстичний рух, що опанував тодi єврейськi громади. До багатьох єврейських громад прилучувалися вiруючi "визнавцi Найвищого Бога", якi приймали не лише монотеїстичний принцип релiгiї, але й почасти єврейський Закон. Крiм дiйсних i духовно зрiлих "визнавцiв Найвищого Бога" були й початкуючi, якi були новонаверненi й потребували ще духовного керiвництва старших (пресбiтерой). Шановане Божество не називалося Зевсом, нi Гелiосом, нi Мiтрою, лише "Найвищим Богом", що в'яжеться зi старозавiтнiм монотеїзмом. Серед iмен членiв тих релiгiйних товариств чи братств знаходяться iмена як єврейськi, так i гелленiзованих варварiв. Не виключено, що в даному випадку маємо до дiла з синтезою двох рiзних релiгiйних свiтiв: iудейського монотеїзму й олiмпiйського пантеону, бiльш вiдшлiфованого на тлi розквiту античного просвiчення й грецького iнтелектуалiзму, не без впливiв релiгiйного синкретизму. Це, однак, виходило далеко поза рамки монолятрiї та, зрештою, дуже наближувалося до ортодоксального монотеїзму. Щодо датування епiграфiчного матерiалу, знайденого у вищезгаданих мiсцях, немає абсолютної єдности мiж дослiдниками. В кожному разi деякi з тих надписiв походять з перших вiкiв нашої ери й являються першокласним iсторичним джерелом для дослiдiв над процесом розвитку релiгiйної думки й духовної культури в добi ранньої iсторiї України" [46,с.149-150].
Доповнює цю розвiдку дослiдження А.Глушака: "У III столiттi в малоазiйських та пiвнiчнопонтiйських мiстах, особливо в Боспорi, поширюється принципово нова iдея - iдея єдиного безiменного верховного божества. У написах з'являються посвяти просто богу. Образ унiверсального, абстрактного, таємничого божества, якому адресувалися найзаповiтнiшi мрiї i надiї, поступово набував дедалi бiльше прихильникiв. У перехiдну епоху соцiальних та моральних шукань ця унiверсальна iдея зачаровувала своєю простотою, як зачарувала вона Августина Блаженного. Але буденнiй свiдомостi такi абстрактнi iдеї промовляють занадто мало. Тому в деяких написах зустрiчаються посвяти "Богу Справедливому", "Богу Заступнику", "Богу Найвищому", "Богу, що прислухається" [36,с.8].
Частково погодитись з О.Домбровським можна. Зокрема, з тим, що свiтогляд наших прародичiв зазнавав впливу вiд монотеїстичних iудаїзму та християнства. Але нiяк не можна погодитися, що вiн формувався пiд впливом цих вiровизнань, прогресуючи вiд варварського полiтеїзму до досконалого монотеїзму (як і не можна погодитися з використанням недоречного терміну "юдеохристиянізм"). Таке припущення спростовують наведенi вище спостереження iсторикiв та вiдомих дiячiв ще задовго до нашої ери: Геродота, Сократа, Платона, Плiнiя Старшого, Помпонiя Мели й iн. I не стiльки суттєво, яким iменем називали верховного Бога мешканцi територiї сучасної України, але монотеїзм їхньої вiри беззаперечно пiдтверджений неупередженими авторитетами своєї епохи.
Та й зрештою, наше поколiння має вже доступ до автентичного першоджерела - "Велесовоїкниги", яка розставила всi крапки над "i" у можливих сумнiвах i однозначно пiдтвердила досконалу монотеїстичну вiру праукраїнцiв. Змiст її дощечок, першi з яких написанi близько V столiття н.е., закрив "бiлу пляму" української праiсторiї мiж I та VI вiками нашої ери, в окремих випадках поринаючи ще у глибину I тисячолiття до н.е. Усi ж "вузькопартiйнi" фальсифiкацiї минулоїiсторiографiї тепер вiдпадуть, немов пожовкле листя. Не дарма ж той таки О.Домбровський стверджував, що правда завжди вийде нагору!