Хто вбиває душу

 

Не бійтесь тих,
Хто вбиває тіло,
А душу вашу,
Не може погубити.
 
А бійтесь тих,
Хто вашу душу,
В страстях, в гріхах,
Він хоче розчавити.


Антихрист вже на троні,
Володіти світом хоче він,
І апостоли йому в поклоні,
І ті що мають духовний чин.


Чим більше душ він заволодіє,
Тим більше владу буде мати він,
Не з людьми готується до бою,
А з Богом битись, цей сучки син.

  
Вовк на сповіді

 

Прийшов сповідати,
Вовк свої гріхи,
До священика,
За вбиті вівці всі.
 
Священик радісно прийняв,
Вовка бажання ці,
Бо сам він постраждав,
Вовк з’їв його вівці.
 
І довго сповідував,
За кожну він вівцю,
Щоб вовка очистити,
Освятити його душу.
 
Бо не мало овець,
Він в нього з’їв,
Через цього вовка,
Він дуже потерпів.
 
На праведну дорогу,
Він вовка довго наставляв,
Що він його замучив,
І вовк їсти забажав.
 
Вовку надоїли проповіді ті,
Бо в животі занили,
І голову морочать,
Пусті його кишки.
 
Став він розглядати,
На всі чотири сторони,
І у вікні він забачив,
Що пастухи овець вели.
 
А отець все наставляє,
І читає проповіді свої,
Він думок вовка не знає,
Що вони вже зовсім не святі.
 
Тут вовк отця зупиняє:
«Кінчай проповідь свою,
Бо залишуся без вечері,
Через  тебе, я з  голоду помру».
 
Скільки вовка не сповідуй,
Він думає про своє,
Як кусок м’яса відірвати,
І набити черево своє.
 
І деякі люди, як ті вовки,
Що серед нас живуть,
Сповідуються перед людьми і Богом,
Але, свого куска м’яса ждуть.
Доброта
З терпінням, все треба приймати,
В терпінні, душу збережемо,
Що на землі, нам треба ще шукати?
Що, ми тут доброго знайдемо?
 
В молитві до Святого Бога,
Нам відкриється істина одна,
Що двері, в Царські ворота,
Відкриє наша доброта.
  
Де поділася ковбас
Хтось як у собаки зуби має
Не їсть а лиш ковтає
Готовий і людину заковтнути
Живіт напхати, натягнути

Дідусь розказує мені
Що зуби стали дорогі
Їсти йому стало важко
Кусати зубами тяжко
 
Коли ковбаска
Пахне на столі
Сльоза тече
В нього по щоці
 
Дивлюсь на нього
І шкода його мені
Ковбасу я бачу
Тільки в гарному сні
 
Ллється слинька
Також і сльоза
Ковбаска колись
Була, і вже нема
 
На ковбасу дивлюсь
Як на ікону я
Зуби добрі  є
А ковбаси нема
 
Хто ковбасу мою вкрав
І на Гавайях приховав
Щоб на сонці смажилась вона
Щоб в папуасів сідниця росла
 
Треба гумор не губити
Хоч важко стало жити
Не журись козаче, посміхнись
На Гавайях зустрінемось колись
Там чекає наша ковбаса
Ми її найдемо
Де б не ділася вона.

Сурми Верховини

 

Ллється річка

Камені обмиває

Бойківське серце

За народ страждає


Верховина мати

Мене породила

Сорочку – вишиванку

Ще малюком оділа

 

Гори і полонини

Тумани покрили

Ялинки та смереки

Знов зазеленіли

 

Де стежки ходять

Гуцули стояли

 За нашу Україну

 Своє життя віддали

 

Неспокійна річка

Зовсім обміліла

Та ворожа куля

Знову засвистіла

 

У Карпатах сурми

Не вівці скликати

 А хлопців до бою

Україну захищати

 

Ллється наша річка

 Поміж берегами

Хоронити хлопців

 Молодими стали

 

Не журись Країно

 Не плач моя мати

Сонце вийде з під хмар

 І ще будеш співати

    

Дніпро хилить берегами

 Козацькі кістки вимиває

 Забули правнуки

 Кого Дніпро оберігає

 

За Маріуполем в море

 Могили опадають

 Козацькі шаблі поржавілі

Ще Сірка згадають

 

Козаки шукали волі

 Народ свій захищати

 Від москалів та поляків

 За Україну воювати

  

По наказу Катерини

 В Криму воювали

 Для чужої імперії

 Для чужої слави

  

А коли рани стали лікувати

 По наказу Катерини

 Козаків і їх родини

 В кайдани кувати

 

 Стали козаки, що є сили

 Шаблі підіймати

 Не дамо ми Катерині

 Країну руйнувати

 

В січовій церкві

 Дзвони задзвонили

 Вийшли  капелани

 І їм заборонили

 

Заборонили на православних

 Шаблі підіймати

 Киньте зброю і в неволю

 Або йдіть до хати

 

Стали козаки

 Думати та гадати

 Що робити козакам

 Битись чи втікати

 

Не годиться козакові

 В неволю попадати

 Підемо на Кубань

 Волю там шукати

 

Україна зажурилась 

 Кріпацькою стала

 Без заступників своїх

 Кайдани надівала

 

 Ой кайдани надівала

 На руки і на ноги

 Своїх дітей в могили

 І в Сибір дороги

 

Забули козацькі діти

Якого вони роду

Своє обличчя загубили

Перетворили в морду

 

Оці люди подуріли

Стали як собаки

Лаяти на сонце

І своїх кусати

 

Стали москалі

Україну грабувати

Це російські землі

Собак тих навчати

 

Щоб мова українська

Не модною стала

Щоб бандура замовкла

А балалайка заграла

 

На руїнах України

 Балалайка заграла

 Руйнувала церкви

 Та матюкам навчала

 

 Час пройшов, Україна

 Вирішуючи долю

 Кров’ю заплатила

 Виборювала волю

 

 Повернулись козаченьки

 З Кубані  розпинати

 На свою батьківщину

 Вільних убивати

  

Свого роду переводу

 Своїх катувати

 Щоб навчились москалеві

 Ручку цілувати

 

 Чому країна породила

 Собачого сина

 Якби знала утопила

 В колисці придушила

 

Сонце сходить і заходить

 Поміж берегами

 Вставайте, хто має сили

 До бою, з ворогами

 

Святий Макарій звертався до Христа

Скільки я молився і подвизався

Постом і духом очищався я

Де перед Богом стоїть моя душа?

 

Незабаром Ангел явився йому

Що повчити старця і нас розуму

Зійди з гори до братнього села

Там жінка, що краще Богу угодила

 

Вона вище перед престолом стоїть

І краще тебе знає, як Богу угодить

Не зазнавайся і не гордись собі

Що молишся ти на святій горі

 

На горі високій Макарій духом впав

Молився, а не високо на горі стояв

Піду з гори спущуся і жінку цю знайду

Нехай навчить премудрості та розуму

 

Дійшовши пішки до цього села

знайшов будинок, де жінка ця жила

В дворі гуси, вівці та домашня суєта

Та серед двору, ще мекає коза

 

Став Макарій жінку цю питати

Як вона змогла такої святості придбати

Біля світської суєти, при кухні та пранні

Овець, гусок та при козячому меканні 

 

Жінка посміхнулась і стала відповідати

Не треба багато тут розуму мати

Перу, саджу, дітей навчаю і куховарю

Чоловіку догоджаю та Бога прославляю

 

З премудрістю нам треба жити

Щоб Святому Богу угодити

На горі не обов’язково нам стояти

Та Господа день і ніч умовляти

 

У кожного свій особливий дар

Хто господар, а хто вівчар

У кожного дорога є своя

Нести свій хрест, до нашого Христа.

Гладкі чорниці зараз стали

 Не для Бога а для розваги

 На словах молитва і пости

 А в животі ковбаска та торти

 

 Чого від людей чекаємо ми

 Коли в нас такі святі провідники

 На мерседесах роз’їжджа́ють

 Не моляться, а людей повчають

 

По ділам Господь сказав

 Хто Іуда а  хто Авраам

 Хто вірні а хто кати

 По різні стануть береги

 

 Сата-літарки в монастирях висять

 Кому моляться,  у кого на варті стоять

 Колись були в нас святі отці

 День і ніч на стовпі молилися вони

 

 Кров і піт по жилах в них текла

 Щоб молитва до Бога їх дійшла

 Щоб щасливі були люди йшли

 До православної церкви і в монастирі

 

 Господь не покидає тих і береже

 Хто до церкви і монастир іде

 Хто слово Боже в серці береже

 Той розумний стане і волос не впаде

 

Бог нас милує за наші діла

А не за красиві і гарні слова

Ділами наші святі освятились

А ми ділами  занапастились

 

Коли миші

 керують нами

 То не захистить нам

 Своєї держави

 

Коли миші в нас

 На верхах живуть

 Чужі хижаки до нас

 На полювання йдуть

 

 Щоб хижакам

 Нам відсіч дати

 Треба мишкам

 Місце поміняти

 

  Треба миші

 В нори поховати

 А орлам можливість

 Пора  злітати

 

 

 

В кого який дух живе
Хто молиться, а хто краде
У одного, дух забіяки
В іншого, як у собаки

Гарчить собі, гарчить
Головне що не мовчить
Там напаскудить, там наллє́
А де ковбаску украде

Такого можна пожаліти
Не знає бідолаха, що робити
Та гірка чекає долях тих
Хто марнувати час привик

Кожний по різному себе веде
Інша дорога, до іншого веде
Як треба нам на світі жити
Щоб не в багні, а світильником горіти

 

Чому народе мій страждаєш

Чому невинна ллється кров

Чи Бога милостивого не знаєш

Чи Богородиця не покрила Свій Покров

 

Чи дали зілля нам напитись

Щоб душу отруїти знов

Щоб волі духу не збудитись

І темрява запанувала знов

 

І знову на святім престолі

Чернець годований сидить

Замінить собою Ім’я Бога

Щоб йому вклонялись кожну мить

 

О Боже милий – милий Боже

Захисти діточок своїх

Що душею і тілом захищають

Ще ненароджених й живих

 

Якби не яничари

То не було б і війни

Вони як зрадники держави

Виховувались тут вони

 

Наукою вже триста років

Ведеться пропаганда ця

Що Україна це Росія

Що окраїна вона

 

Народе мій живучий

Що вижив в лихі часи

Коли мільйонами ховали мертвих

І тих хто живими ще були

 

Не за золото, не за гроші

Не за добро і майно

А щоб духа України

І мови не було

 

Народе мій живучий

Ти маєш Божий Дар

Ти маєш Святеє Слово

І Шевченківський Кобзар

 

 

                 ***

Кому не подобається правда?

Тому, хто кривдою живе

У своєму злому серці

Він любові не знайде

 

Любов це жертовність

І жертвою вона хоче стати

Раді добра і добрих почуттів

Вона як сонце може засіяти

 

Любов не зраджує, не бреше

І нікому не робить зла

Вона як материнська ласка

Світло, теплота і чистота

 

З любов’ю ми добро робили

З Любов’ю радісно жили

Від любові ми закохувались

І одружувались від любові ми

 

Без любові життя немає

Бо життя і є любов

Любов зароджує життя і прикрашає

Бо художниця душі сама любов

 

Любити заставити не можна

Бо це винятковий Божий дар

Вона як бджілка туди літає

Де благодатний є нектар

 

Любові не можна і навчити

Вода у гору не тече

Любов не можна і купити

Бо по духу шукає вона своє

 

Від любові пишемо вірші

Веселі пісні ми співаємо

Від любові народжуємось ми

І квітками хату прикрашаємо

 

Любов’ю створена Земля

Творця любов створила Землю

Любов’ю дихає Земля

І все що наповняє Землю

 

З Любов’ю молимось ми

З Любов’ю ми псалми співаємо

Любов’ю освітлюємось ми

Дорогу ми собі шукаємо

 

Без духу мертва вся Земля

Без любові духу в нас немає

І Україна наша дорога

Від любові з Богом воскресає

Десь в Карпатах на горі
Жив чернець в монастирі
Коли півник сонечко чекає
А чернець сидить, читає

Все він хоче знати в світі
Кому добре в мирі жити
Що там пишеться в Письмі
Щоб розумним стати у житті

Прочитав він, що тисяча років
Як день перед Богом пройде.
Чернець сумніваючись думав про те,
Як це, тисячу років, як день промайне?

Не може повірить, хто це написав
Бо віру без духу, у серці він мав
Аж бачить він раптом як пташка летить
У келію скрізь стіни, і на столі вже сидить

Не бачив ніколи він такої краси
Мабуть у раю такі є птахи
Не довго любувався, злетіла вона
На дерево сіла і манила ченця

Чернець потихеньку крадеться туди
Щоб на-любуватись тієї краси
Веселкою грає її два крила
То сонечком блисне, то сріблом здаля

Як тільки до неї вже віддаль мала
Сполохне оця пташинка на інше гілля
І так крок за кроком перелітала вона
Через ліс за горами далеко вела

Граючи немов за собою вела
Співала, танцювала, манила вона
Монастир вже далеко, й дороги нема
І сонце вже сідає, і ніч підійшла

Пташка оця, піднесеного щастям,
Манила далеко молодого ченця
І вже монастир за горами зник
Від захоплення чернець, загубив черевик

А вона все співала, манила ченця
Як зірочка в небі, світила вона
З гілки на гілочку, злітала, порхала
З дерева на дерево вона перелітала

Зникала, виринала і знову порхала
Та враз на ялинці, вона зовсім пропала
Отямившись так, чернець на дорозі
Повернув він назад, хоч ніженьки босі

Спішить до вечері вернутись в монастир
Голодний і босий спішить на трапезний двір
Боїться, що не встигне на вечерю прийти
Що ворота зачинять, і йому не ввійти

Прийшов до монастиря, та дивно йому
Не впізнає він нічого і чудно тому
Ворота не ті, і церква не та
За годину змінилась на нову вона

На порозі чернець незнайомий йому
Не пускає в обитель, бо невідомий йому
Промовив він відверто молодому ченцю
Не знаю тебе я, і тому не пущу

Я живу в монастирі і відлучився на час
а ти молодий, ще нікого не знаєш із нас
- Та, ні вже не немало я літ в монастирі
і перший раз тебе бачу, отут при двері

благає чернець стража цього
щоб до обителі святої пустили його
до настоятеля монастиря ти піди
і вісточку йому ти за мене скажи

послухав цей страж молодого ченця
пішов і привів настоятеля монастиря
схиливши перед ним, обличчя своє
монах настоятеля, теж не впізнає

між ченцями знайомих також нема
розказав він пригоду свого буття
і мудрий ігумен прибульця спитав
яке ім'я при братії він мав

Антоній назвали мене в монастирі
При ігумені, настоятеля - отця Іллі
І всі здивувались, по книжці монастиря
Триста років тому, записані ці імена

« Антоній в день Пасхи безвісно пропав»,
- так написано в книжці ігумен сказав
Дивний Бог в чудесах, той монах повторив
Що триста років, Він за годину змінив

Запитаємо у Бога ми

 Чому мовчиш Ти на Небі

 Чому антихрист рветься знов

 І українська ллється кров

 

Чи мало ми біди зазнали

 Коли нас в яму закидали

 І українці так вмирали

 Що кістками поле покривали

 

Де є Твоя Свята Воля

 Що нас спіткала така доля

 Чи не молились ми Тобі

 Чи відрікались ми в Хресті

 

Будували церкви ми

 У кожному місті і селі

 Христа за Бога признаємо

 І дорогою Христа ідемо

 

Скажи нам Отче, не мовчи

 Всі сльози виплакали ми

 Нема кому поради дати

 І натерпілись своїх же, зради

 

Як ніч минає, день іде

 Так милість Моя вам прийде

 Злу недовго панувати

 Пора вже слово Мені сказати

 

Де серце ваше там і воля

 Тому спіткала така доля

 До світла злий не пристає

 Бо світле серце - це Моє

 

 Забули Заповіді Мої

 Чи вони не модні і старі

 Той темний думку вам дає

 Що кожен хапає й краде

 

У чистім серці Моя Воля

 І не спікає зла доля

 Хто уважно Слово Береже

 Той в Царство Боже увійде

 

У злому серці, злий язик

 Лихому слухатись звик

 Лиш тоді він визнає Мене

 Коли до церкви він іде

 

Святих забули ви своїх

 А Моя воля була в них

 Хвалити стали ви чужих

 Неправдивих вчень і не Моїх

 

Пророка бажаєте ви знайти

 У злому серці і ганьбі

 Розіпнете Його як Христа

 Бо вам лиш милість дорога

 

Де Дух Мій, в кому він живе?

 В омані заплутали усе

 Дорогою своїх святих ідіть

 Ось вам - Мій останній Заповіт.

 

Орел та соловей

 

Спитав соловей у орла
Що ти сумний і не співаєш
А грізно дивишся на світ
І не веселий твій привіт

Розкрив орел великі крила
Аж гілка під солов’єм затремтіла
І став орел йому відповідати
Чи можеш ти, так високо літати

Де орли в небі не літають
На землі порядку там не знають
Чи можеш ти, ведмедя прогнати
Чи лисицю, зможеш упіймати

Премудрість Божа нам дана
Що не вистояти нам, без орла
Пора орлам нашим злітати
І злого звіра нам прогнати

Як гарно нам солов’ї співали
Любов до України і Її слави
А коли прийшли закляті вороги
Шмиг у двері і на Гавайські острови
 
Багато хто озирається ще туди
Ще напхають доларів міхи
І бачать у ночі солодкі сни
Про чужі землі і бенгальські острови

Не пора солов’ям байки співати
Що все добре, і пора вже спати
Коли хижі звірі, ведмеді і вовки
Господарювати, до нас прийшли

Господь створив все для життя
І знає в кого доля, чому і яка
Як блудного сина треба повчати
Щоб повернувся він до своєї хати